| главна¤ | добавить реферат | оценить |
| Ќайти: | на: |
” –јѓЌј ¬ —”„ј—Ќќћ” √≈ќѕќЋ≤“»„Ќќћ” ѕ–ќ—“ќ–≤
√еопол≥тика ¤к пол≥толог≥чна концепц≥¤, що вбачаЇ в
пол≥тиц≥ дер≠жави визначальну роль географ≥чних чинник≥в, за глобальних
пол≥тичних зм≥н, ¤к≥ гостро постали на злам≥ XXЧXXI ст., набуваЇ нового значенн¤ ≥
зм≥сту. ÷е пов'¤зано насамперед ≥з нев≥дпо-вщн≥стю реал≥¤м традиц≥йних моделей
реал≥зац≥њ державно-пол≥≠тичних прагнень. ѕросторове розташуванн¤ ”крањни,
розм≥ри њњ територ≥њ, чисельн≥сть њњ населенн¤, природн≥ ресурси в поЇднанн≥ з
њњ потенц≥йними можливост¤ми в науков≥й, економ≥чн≥й та ≥нших сферах
сусп≥льного житт¤ дають њй змогу ≥ право мати статус великоњ Ївропейськоњ
держави з в≥дпов≥дною геополггичною по≠вед≥нкою та геостратег≥чною ор≥Їнтац≥Їю.
ќстаннЇ
дес¤тир≥чч¤ XX ст. вв≥йде в ≥стор≥ю вельми суттЇ≠вими геопол≥тичними зм≥нами. —еред
нових пол≥тичних реа≠л≥й Ч творенн¤ ”крањнськоњ незалежноњ держави з-пом≥ж
≥нших крањн пострад¤нського простору.
ѕередумовами глобальних зрушень на
континент≥ були: подоланн¤ в≥йськово-пол≥тичного протиборства —х≥д Ч «ах≥д, пад≥нн¤
комун≥зму ≥ переор≥Їнтац≥¤ низки держав на засади ц≥нностей зах≥дноњ
демократ≥њ. ¬насл≥док цих под≥й св≥т ≥з дво≠полюсного, ч≥тко розмежованого
поступово набираЇ обрис≥в ба-гатополюсного, взаЇмозалежного, зростають
взаЇмовпливи дер≠жав ≥ народ≥в. “≥сно пов'¤зан≥ м≥ж собою процеси подоланн¤
розколу ™вропи й Ќ≥меччини, ослабленн¤ полюса сили, що його уособлювала ћосква,
та самовизначенн¤ народ≥в сх≥дноЇвро≠пейських держав ≥ нац≥онально-державного
волеви¤вленн¤ народ≥в колишнього –ад¤нського —оюзу. Ќа —ход≥ припинили
≥снуванн¤ воЇнно-пол≥тичний блок крањн ¬аршавського ƒого≠вору, –ада ≈коном≥чноњ
¬заЇмодопомоги та —–—– ¤к св≥това наддержава.
ѕо¤ва на пол≥тичн≥й карт≥ св≥ту незалежноњ ”крањни
запо≠чаткувала глобальн≥ трансформац≥њ не лише в даному рег≥он≥. ƒос¤гненн¤
суверенного статусу ”крањнською державою, за визначенн¤м американського
пол≥толога 3. Ѕжез≥нського, Ї одн≥Їю з найв≥дчутн≥ших геопол≥тичних под≥й XX ст. —тавши
незалежною, ”крањна, за оц≥нкою вченого, створила можли≠в≥сть дл¤ самоњ –ос≥њ Ч ¤к держави ≥
нац≥њ Ч стати, нарешт≥, демократичною та Ївропейською. Ѕув час, коли на «аход≥
де≠хто вважав за потр≥бне робити виб≥р м≥ж ”крањною та –ос≥Їю. јле згодом ус≥,
а надто в «ах≥дн≥й ™вроп≥ та —Ўј, зрозум≥ли, що добр≥ в≥дносини ≥ з одн≥Їю, ≥ з
≥ншою крањною лише спри¤≠тимуть стаб≥льност≥ в ™вроп≥. ¬иважен≥сть зовн≥шньоњ
пол≥ти≠ки ”крањни, њњ миролюбн≥ засади, мирний характер перетво≠рень у
сусп≥льств≥ п≥двищують р≥вень безпеки на континент≥ та спри¤ють становленню
д≥Їв≥ших в≥дносин ”крањни з Ївро≠пейською с≥м'Їю народ≥в. ¬≥дбуваютьс¤
одночасн≥ р≥зновекторн≥, досить суттЇв≥ й далекос¤жн≥ за насл≥дками под≥њ.
ƒо глобальних трансформац≥й сл≥д
в≥днести не лише по¤ву у св≥товому сп≥втовариств≥ нових пол≥тичних одиниць, у
тому числ≥ 52-м≥льйонноњ ”крањни, а й руйнац≥ю довготривалого ро≠с≥йського
дом≥нуванн¤ на контрольованому нею простор≥. јна≠л≥тики зах≥дного св≥ту
практично одностайн≥ у визначенн≥ рол≥ ”крањни ¤к Ђдетонатораї у зруйнуванн≥
такоњ сили, ¤кою був —–—–. “ак, американський пол≥тик ≥ вчений ƒ. ћойн≥хен най≠суттЇв≥шим
чинником розвалу –ад¤нського —оюзу вважаЇ Ђне≠бажанн¤ слов'¤нськоњ ”крањни
продовжувати жити в режим≥ дом≥нуванн¤ слов'¤нськоњ –ос≥њї.
¬≥днин≥ ”крањна п≥сл¤ тривалого
пер≥оду перебуванн¤ у склад≥ –ос≥йськоњ ≥мпер≥њ, а пот≥м —–—–, коли вона могла
диви≠тис¤ на св≥т лише кр≥зь Ђмосковськ≥ окул¤риї, почала активно реал≥зовувати
св≥й шанс безпосередньо прилучитис¤ до м≥ж≠народного сп≥втовариства ¤к його
повноправний суб'Їкт. ѕ≥д≠писанн¤м ”крањною на початку 1992 р. гельс≥нського
ѕ≥дсум≠кового акта було ув≥нчано самовизначенн¤ й визнанн¤ дер≠жавност≥
украњнського народу ≥ншими крањнами. ¬одночас це стало початком нормальноњ
д≥¤льност≥ ”крањни в Ївропейських структурах ¤к р≥вноправного партнера.
Ќаведен≥ факти, ≥ не лише вони,
св≥дчать про на¤вн≥сть глобальних трансформац≥й. «а цих умов варто звернути
увагу й на те, що у св≥домост≥, св≥тосприйн¤тт≥, пол≥тичн≥й позиц≥њ та
сусп≥льн≥й повед≥нц≥ дес¤тк≥в ≥ сотень м≥льйон≥в людей конти≠ненту ≥ св≥ту
в≥дбуваЇтьс¤ еволюц≥¤ погл¤д≥в, моральних ор≥≠Їнтир≥в ≥ спонукальних мотив≥в.
√оловним принципом зм≥н можна назвати демонтаж конфронтац≥йних п≥дход≥в ≥
рециди≠в≥в старого пол≥тичного мисленн¤. ќстаннЇ дес¤тир≥чч¤ XX ст. покликане
було стати етапним пер≥одом, ¤кий визначить ро≠звиток ™вропейського континенту
на роки й дес¤тир≥чч¤ впе≠ред. «а вс≥Їњ невизначеност≥ майбутнього, з твердим
переконанн¤м сл≥д наголосити, що ™вропа ≥ св≥т перебувають на пе^ рех≥дному
етап≥ розвитку. Ќин≥ закладаютьс¤ п≥двалини
тих нових в≥дносин, того
становища, ¤ке стане визначальним, ¤кщо не
вир≥шальним, дл¤ майбутньоњ дол≥ континенту.
ѕ≥сл¤ стр≥мкого краху соц≥ал≥зму
сх≥дноЇвропейськ≥ крањ* ни докор≥нно зм≥нили систему зовн≥шньопол≥тичних
пр≥орите≠т≥в. якщо до середини 1990 р. це коло крањн ви¤вл¤ло тата^ стриман≥сть у
розвитку в≥дносин ≥з «аходом, то надал≥ вони Ђповернулис¤ обличч¤мї до ™—,
Ќј“ќ. ¬≥дтод≥ припинилис¤ зовн≥шньопол≥тичн≥ взаЇмн≥ консультац≥њ крањн
сх≥дного блоку, незважаючи на стурбован≥сть —–—– питанн¤ми безпеки; ур¤≠ди
ѕольщ≥, ”горщини, „ехо-—ловаччини дистанц≥ювалис¤ в≥д ћоскви. ремль
спод≥вавс¤, що союзники з ќ¬ƒ заперечува≠тимуть входженн¤ об'Їднаноњ Ќ≥меччини до
Ќј“ќ, але саме у ¬аршав≥ та ѕраз≥ недвозначно п≥дтримали таке р≥шенн¤. ѕ≥д≠креслимо,
що входженн¤ Ќƒ– до складу ‘–Ќ ¤к завершаль≠ний процес само≥дентиф≥кац≥њ
н≥мецького народу спонукав до завершенн¤ пол≥тичного вибору крањн ÷ентральноњ
та —х≥дноњ ™вропи на користь зах≥дноњ системи демократ≥њ.
—уттЇвими в цей час пор¤д з ≥ншими
стають власн≥ геопо≠л≥тичн≥ чинники новоутворених держав ≥ крањн ÷ентральноњ та
—х≥дноњ ™вропи, що самовизначилис¤ в соц≥ально-пол≥тичному розвитку. —кладов≥
нового геопол≥тичного становища та ото≠ченн¤ стають дл¤ цього кола крањн
≥нструментом пошуку й забезпеченн¤ нац≥ональних ≥нтерес≥в.
Ќовим ≥ природним ¤вищем
геопол≥тичного становища ™вро≠пи постала об'Їднана Ќ≥меччина. «м≥нюючи систему
ц≥нн≥сних ор≥Їнтац≥й, центральне- ≥ сх≥дноЇвропейськ≥ крањни почали роз≠гл¤дати
«ах≥дну ™вропу, зокрема об'Їднану Ќ≥меччину, ¤к жаданого партнера та вагомий
чинник м≥жнародноњ пол≥тики. ¬одночас голос ‘–Ќ у ™— на Ђсх≥дному напр¤м≥ї Ч це те, що
вир≥зн¤Ї позиц≥ю Ѕонна в Ївропейськ≥й сп≥льнот≥.
Ќин≥ пол≥тичн≥ ел≥ти демократичних
держав «аходу, а та≠кож молодоњ демократ≥њ та ново¤влених крањн пострад¤нського
простору ведуть пошук ефективних зовн≥шньопол≥тичних про≠грам,
воЇнно-стратег≥чноњ р≥вноваги, ¤к≥ в≥дкрили б нов≥ мож≠ливост≥ дл¤ реал≥зац≥њ
нац≥ональних ≥нтерес≥в ≥ завдань нац≥о≠нальноњ безпеки.
™вропейськ≥ крањни, а з ними й
”крањна, на початку 90-х рр. повернулис¤ до природного стану, коли суттЇвими
чинниками формуванн¤ м≥жнародних в≥дносин були геопол≥тичн≥ фактори Ч територ≥¤,
матер≥альн≥ ресурси, нац≥ональна структура населен≠н¤, а також
нац≥онально-рел≥г≥йн≥ характеристики, що д≥¤ли про≠т¤гом багатьох стол≥ть. —аме
вони стали обірунтуванн¤м нац≥опальних ≥нтерес≥в, коал≥ц≥йних ≥
в≥йськово-пол≥тичних союз≥в тощо
ƒл¤ ”крањни, ¤ка впродовж своЇњ
≥стор≥њ перебувала в центр≥ геопол≥тичних ≥нтерес≥в к≥лькох наддержав,
зовн≥шньопол≥тич≠ний виб≥р маЇ не т≥льки внутр≥шню, а й м≥жнародну вагу —тра≠тег≥чна
мета нашоњ крањни пол¤гаЇ в ≥нтеграц≥њ до Ївропейсь≠ких та Ївроатлантичних
структур. «а умов збереженн¤ бага-товекторност≥ зовн≥шньоњ пол≥тики ”крањни
принциповий Ївро≠пейський виб≥р обумовлюЇтьс¤ не сьогоденною кон'юнктурою, а
нац≥ональними ≥нтересами. ќб'Їднана ™вропа вже перебрала на себе частину
в≥дпов≥дальност≥ за становленн¤ ”крањни ¤к стаб≥льноњ демократичноњ держави.
ѕр≥оритетним тепер стаЇ набутт¤ повноправного членства у ™вропейському —оюз≥, ¤кий,
певно, визначатиме образ ™вропи XXI ст. “акий стратег≥чний курс маЇ
усунути ваганн¤ потенц≥йних партнер≥в, пов'¤зан≥ з Ђневизначен≥стюї ≥
Ђнепередбачуван≥стюї ”крањни.
–озширенн¤ ™— через низку причин
поки що перебуваЇ в зат≥нку розширенн¤ Ќј“ќ. ѕроте стратег≥чн≥ ≥нтереси ”крањ≠ни,
а також досв≥д ѕольщ≥, крањн Ѕалт≥њ та ≥нших крањн ÷ен≠тральноњ та —х≥дноњ
™вропи св≥дчать про необх≥дн≥сть суттЇвоњ актив≥зац≥њ участ≥ нашоњ крањни саме
в розширенн≥ ™—.
« огл¤ду на зростаючу
взаЇмозалежн≥сть св≥ту в ракетно-¤дерну епоху попереднЇ одном≥рне розум≥нн¤
безпеки ¤к ви≠н¤тково в≥йськово-стратег≥чноњ проблеми стаЇ надбанн¤м ми≠нулого.
Ѕезпека нин≥ маЇ багатокомпонентний характер. ѕри цьому суто в≥йськов≥,
зовн≥шньопол≥тичн≥, аспекти безпеки вже не е визначальними дл¤ держави чи
нац≥њ, ¤ка ≥снуЇ в систем≥ складних взаЇмов≥дносин глобального й рег≥онального
р≥вн≥в. Ѕезпека кожноњ крањни маЇ й конкретно-≥сторичний характер, вона
детерм≥нована ¤к внутр≥шн≥ми, так ≥ зовн≥шн≥ми чинни≠ками, залежить в≥д
на¤вност≥ над≥йних партнер≥в ≥ консол≥ду≠ючоњ пол≥тики влади. —тосовно рег≥ону
÷ентральноњ та —х≥дноњ ™вропи конкрет≠но-≥сторичн≥ питанн¤ безпеки мають
безпосереднЇ в≥дношенн¤ до трансформац≥й у значно ширших масштабах, ан≥ж власн≥
соц≥ально-економ≥чн≥ перетворенн¤. ≤сторично склалис¤ дв≥ л≥н≥њ: суперництво
м≥ж –ос≥Їю та «аходом ≥ взаЇмод≥¤ њх у розбудов≥ ™вропи. якщо –ос≥¤ чи —–—–
поставали полюсом сили на —ход≥, то на «аход≥ континенту таким полюсом
здеб≥льшого виступа≠ла Ќ≥меччина. “ривалий пер≥од сх≥дноЇвропейськ≥ крањни були
: пром≥жним простором, Ђсан≥тарним кордономї або сферою под≥≠ту впливу
сильн≥ших сус≥дн≥х ≥мпер≥й, об'Їднань. њ ' ќтже, досить суттЇвим геопол≥тичним
фактором постаЇ ≥ зн¤тт¤ з пол≥тичного пор¤дку денного н≥мецького питанн¤, що ≤
Ї одн≥Їю з головних ознак нового етапу ≥сторичного розвитку ™вропи. ¬≥днин≥
мирний пор¤док на континент≥ маЇ будувати≠с¤ на природн≥й основ≥, до ¤коњ, кр≥м
≥нших зм≥н, належить вих≥д на пол≥тичну арену ”крањни ¤к суб'Їкта м≥жнародних
в≥дносин та на¤вн≥сть у центр≥ ™вропи Їдиноњ могутньоњ, ста≠б≥льноњ та
впливовоњ н≥мецькоњ держави. якщо дл¤ ”крањни, ¤к, власне, ≥ дл¤ ≥нших крањн
молодоњ демократ≥њ, проблеми нового державотворенн¤, економ≥чного зростанн¤,
подоланн¤ кризи постають пр≥оритетними п≥д будь-¤ким кутом зору, то дл¤ Ќ≥меччини
ц≥ проблеми не мають такоњ гостроти, а еконо≠м≥чн≥ дос¤гненн¤ Ї привабливим
чинником дл¤ њњ сус≥д≥в.
«а
таких кардинальних зм≥н ≥нтересам безпеки в≥дпов≥дають: розширенн¤ пол≥тичного
д≥алогу, зниженн¤ р≥вн¤ озбро≠Їнь, подоланн¤ рег≥ональних воЇнних конфл≥кт≥в та
≥н. ¬ажли≠ву роль маЇ в≥д≥грати зростанн¤ дов≥ри м≥ж крањнами молода!
демократ≥њ та ≥ншими державами континенту ≥ св≥ту, створен≠н¤ новоњ над≥йноњ
системи колективноњ безпеки.
ƒл¤ суверенноњ
”крањни, держав ÷ентральноњ та —х≥дноњ ™вропи важливим геопол≥тичним чинником Ї
загальноЇвро≠пейський процес, входженн¤ до Ївропейського ≥ св≥тового загалу на
засадах ц≥нностей зах≥дноњ демократ≥њ. ÷ьому п≥дпор¤дкован≥ зовн≥шньопол≥тичн≥
пр≥оритети, налагодженн¤ принципово но≠вих дво- та багатосторонн≥х в≥дносин, а
також в≥дпов≥дна внут≠р≥шн¤ трансформац≥¤. Ќар≥жним каменем цього процесу Ї
поло≠женн¤ ѕ≥дсумкового акта про в≥дсутн≥сть територ≥альних пре≠тенз≥й один до
одного вс≥х учасник≥в ќЅ—™, а також про непо≠рушн≥сть кордон≥в, що склалис¤
≥сторично. Ќа в≥дм≥ну в≥д де¤≠ких ≥нших крањн, ”крањна не заперечуЇ
лег≥тимност≥ своњх кор≠дон≥в, жодна пол≥тична сила не висуваЇ територ≥альних
пре≠тенз≥й до наших сус≥д≥в. –озширенн¤ в≥дносин иЇва з б≥ль≠ш≥стю Ївропейських
≥ м≥жнародних орган≥зац≥й маЇ не лише дружн≥й, а й передбачуваний характер.
ѕринципово важливим новим вим≥ром геопол≥тичного ста≠новища
в ÷ентральн≥й ≥ —х≥дн≥й ™вроп≥ та в ширших
межах стало добров≥льно вз¤те
перед м≥жнародним сп≥втовариством ”крањною ≥ виконане нею зобов'¤занн¤ про
без'¤дерний ста≠тус держави. ¬ивезенн¤ ≥ знищенн¤ в 1996 р. третього за роз≠м≥рами
¤дерного арсеналу св≥ту, що був успадкований в≥д —–—–, значно п≥двищуЇ межу
безпеки вс≥х крањн континенту. ÷е безпрецедентне ¤вище св≥товоњ практики, воно
Ї внеском ”крањни в безпеку кожноњ держави, людськоњ сп≥льноти вза≠гал≥.
” середин≥ 90-х рр. наш континент
став безпечн≥шим, н≥ж ран≥ше, оск≥льки зник ризик великоњ глобальноњ в≥йни. јле
те≠пер в≥н Ї менш стаб≥льним. ѕодоланн¤ конфронтац≥њ комун≥зм Ч кап≥тал≥зм
зм≥нилос¤ локальним протисто¤нн¤м пол≥тичних сил, м≥жнац≥ональним суперництвом
≥ етн≥чною напружен≥стю в рег≥онах ™вропи з одн≥Їю суттЇвою р≥зницею: на —ход≥
вони мають загрозливий характер, на «аход≥ кидають виклик Ївро≠пейськ≥й економ≥чн≥й
≥ пол≥тичн≥й ≥нтеграц≥њ.
¬≥йни, що спалахнули в колишн≥й
ёгослав≥њ та на теренах колишнього —–—–, нестаб≥льн≥сть у ™вроп≥ Ч це ви¤в
антиде≠мократичноњ, антизах≥дноњ ≥деолог≥њ, запереченн¤ њњ ц≥нностей. “ому
≥нтересам прискоренн¤ перех≥дного пер≥оду повинен при≠служитис¤, власне,
демократичний характер розвитку.
„инником, що ускладнюЇ взаЇмод≥ю, Ї
зб≥льшенн¤ числа суб'Їкт≥в зовн≥шньопол≥тичноњ д≥¤льност≥ у ÷ентральн≥й та —х≥д≠н≥й
™вроп≥. ÷е пор¤д з ≥ншими чинниками
привело до пору≠шенн¤ балансу сил крањн рег≥ону, посилило позиц≥њ пров≥дних
держав «аходу. Ќе дивно, що загальною спр¤мован≥стю б≥ль≠шост≥ крањн, ¤к≥
постали на руњнах сх≥дного блоку, Ї пот¤г до взаЇмод≥њ з ™вропейським —оюзом,
намаганн¤ ¤комога швид≠ше прикритис¤ Ђпарасолькою Ќј“ќї. ÷ю прагматичн≥сть мож≠на
зрозум≥ти Ч адже в «ах≥дн≥й ™вроп≥ знаход¤тьс¤ так≥ впли≠вов≥ економ≥чн≥ й
в≥йськово-пол≥тичн≥ орган≥зац≥њ, ¤к ™—, Ќј“ќ, –ада ™вропи та ≥н.
ƒержави «аходу схвалюють бажанн¤
сх≥дноЇвропейських крањн брати участь в Ївропейських ≥нтеграц≥йних процесах,
але п≥дтримують не пр¤му участь, а перех≥дн≥ форми. “ак, спец≥альна угода про
асоц≥ац≥ю з ™— 1991 р. передбачаЇ п≥льги ѕольщ≥, ”горщин≥ й тод≥шн≥й
„ехо-—ловаччин≥ в торг≥вл≥. «го≠дом такий статус отримали Ѕолгар≥¤, –умун≥¤ та
≥нш≥ крањни. ¬ 1994 р. було п≥дписано угоду про сп≥вроб≥тництво з ”крањ≠ною. ’оча ц¤ угода й
не надаЇ статусу асоц≥йованого членства, вона спри¤Ї розширенню взаЇмод≥њ обох
стор≥н.
ўоправда, перспектива ≥нтеграц≥њ сх≥дноЇвропейських
крањн до зах≥дних структур не наст≥льки близька, ¤к спод≥валис¤ ран≥ше. ƒл¤
вступу до ™вропейського —оюзу доведетьс¤ подо≠лати дуже високий Ђпор≥гї, ¤кий
буде ще вищим дл¤ постра≠д¤нських держав. ќдин ≥з перех≥дних вар≥ант≥в Ч створенн¤
Хшец≥альних структур, наближених до зах≥дних орган≥зац≥й, що уможливлюЇ веденн¤
д≥алогу, консультац≥й без негайного прийн¤тт¤ повноправними членами сх≥дних
держав. ƒо таких структур належить, зокрема. –ада п≥вн≥чноатлантичного
сп≥вроб≥тництва, створена наприк≥нц≥ 1991 р. ѕрактика регул¤р≠них
консультац≥й у рамках ™— передбачаЇ проведенн¤ зустр≥≠чей на р≥вн≥ його
кер≥вництва та м≥н≥стр≥в закордонних справ ≥ оборони крањн молодоњ демократ≥њ.
ƒл¤ сучасноњ ”крањни особливо
важливим Ї рег≥он ÷ен≠тральноњ та —х≥дноњ ™вропи, в≥дпов≥дн≥ об'Їднанн¤ крањн
ц≥Їњ частини континенту. ¬же к≥лька рок≥в ”крањнська держаю докладаЇ чимало
зусиль дл¤ розширенн¤ стосунк≥в у рамках ÷ентральноЇвропейськоњ ≥н≥ц≥ативи
(÷™≤). ¬ажливим зрушен≠н¤м на цьому напр¤м≥ стало набутт¤ нашою державою 1996 р. статусу
повноправного члена ÷™≤. ÷е Ч п≥дсумок чотирьох рок≥в напруженоњ роботи нашоњ
дипломат≥њ, в≥дчутний крок до реал≥зац≥њ стратег≥чноњ мети Ч вступу до ™—,
≥нтегруванн¤ ”крањни в Ївропейський економ≥чний прост≥р, оск≥льки учас≠никами
цього об'Їднанн¤ Ї члени ™— та асоц≥йован≥ держави. —аме тому 1996Ч1997 рр.
характеризувалис¤ активною учас≠тю ”крањни в м≥жур¤дових заходах, що
в≥дбувалис¤ в рамках ÷™≤.
ќстанн≥ми роками ч≥тк≥ше
визначилас¤ позиц≥¤ ”крањни у стосунках з —Ќƒ. —уттЇвим дл¤ самоњ —п≥вдружност≥
та ™вро≠пи в ц≥лому Ї те, що ”крањна заперечуЇ наданн¤ —Ќƒ статусу суб'Їкта
м≥жнародного права. ÷е, ¤к в≥домо, не зовс≥м влашто≠вувало ћоскву. ќдначе такий
п≥дх≥д, власне, ≥ вир≥зн¤Ї пози≠ц≥ю иЇва.
ѕривабливою, на думку багатьох
сх≥дноЇвропейських пол≥≠тик≥в, Ї концепц≥¤ розширенн¤ блоку Ќј“ќ на —х≥д,
насампе≠ред за рахунок ѕольщ≥, ”горщини й „ех≥њ. “аким планам чи≠нивс¤ оп≥р ≥з
р≥зних напр¤м≥в. “ак, у ѕариж≥ не погоджували≠с¤, щоб Ђпарасолька Ќј“ќї
прикривала ”горщину та ≥гнору≠вала –умун≥ю. ≤тал≥¤ напол¤гала на включенн≥ до
Ќј“ќ —ло≠вен≥њ. ƒл¤ “уреччини перспектива членства Ѕолгар≥њ в ѕ≥вн≥ч≠ноатлантичному
блоц≥, на додачу до традиц≥йно недружньоњ православноњ √рец≥њ, теж не Ї
привабливою. ” —Ўј та –ос≥њ спершу досить несхвальне поставилис¤ до цих
пропозиц≥й. ј Ѕонн побоювавс¤, що розширенн¤ Ќј“ќ може нав≥ть зруйну≠вати блок.
«а останн≥ роки у сфер≥ взаЇмин
крањн молодоњ демократ≥њ з Ќј“ќ сталас¤ значна еволюц≥¤. ” Ќј“ќ вже схвалено р≥≠шенн¤
про розширенн¤ аль¤нсу на сх≥д, з урахуванн¤м позиц≥й ¬ашингтона ≥ ћоскви.
ер≥вництво блоку вир≥шило паралель≠но з розширенн¤м союзу встановити т≥сн≥
стосунки з –ос≥Їю.
«а останн≥ ш≥сть рок≥в Ќј“ќ зосередив д≥¤льн≥сть на
за≠поб≥ганн≥ конфл≥ктам ≥ врегулюванн≥ криз, а не на п≥дготовц≥ можливих
широкомасштабних воЇнних операц≥й. √оловний напр¤м зм≥н ѕ≥вн≥чноатлантичного
аль¤нсу визначаЇтьс¤ поси≠ленн¤м його пол≥тичноњ рол≥ та зростанн¤м внеску
разом з ≥нши≠ми м≥жнародними орган≥зац≥¤ми у справу збереженн¤ безпеки ≥
стаб≥льност≥, в≥д ¤ких залежить майбутнЇ Ќј“ќ.
Ќадто важливим ≥ показовим, п≥д
кутом зору трансфор≠мац≥њ Ќј“ќ, Ї п≥двищенн¤ рол≥ аль¤нсу в подоланн≥ кризових
ситуац≥й та миротворча д≥¤льн≥сть. ÷е було ¤скраво продемон≠стровано п≥дтримкою
зусиль ќќЌ з боку аль¤нсу щодо при≠борканн¤ агрес≥њ ≤раку в 1990 р., а також
д≥¤ми Ќј“ќ ≥ кра≠њн Ч не член≥в аль¤нсу з налагодженн¤ миру в колишн≥й
ёгос≠лав≥њ. ¬ миротворчих операц≥¤х брали участь ≥ в≥йськовослуж≠бовц≥
украњнського батальйону. «авд¤ки м≥жнародн≥й сп≥впрац≥, зг≥дно з мандатом ќќЌ,
було дос¤гнуто миру в Ѕосн≥њ та √ер≠цеговин≥.
ѕрактика 90-х рок≥в св≥дчить, що
ѕ≥вн≥чноатлантичний аль≠¤нс зац≥кавлений у сп≥вроб≥тництв≥ з –ос≥Їю, ”крањною
та ≥нши≠ми державами —Ќƒ.
”крањна, з≥ свого боку, може
обстоювати умови приЇднан≠н¤ до Ќј“ќ нових член≥в, наприклад, нерозм≥щенн¤м
¤дер≠них арсенал≥в на нових територ≥¤х чи нав≥ть розширенн¤м без'¤дерного
Ђкоридоруї. «а таких п≥дход≥в можна апелювати до держав «аходу, до
безпосередн≥х сус≥д≥в. ¬ласне, у Ќј“ќ такий п≥дх≥д знаходить розум≥нн¤. ÷е
п≥дтверджено в за¤в≥ Ќј“ќ про в≥дсутн≥сть Ђплан≥в ≥ нам≥р≥в та причинї розм≥щен≠н¤
в крањнах-претендентах ¤дерноњ зброњ.
¬ажлива под≥¤ у в≥дносинах ”крањна Ч Ќј“ќ сталас¤ 7 травн¤ 1997 р. ” иЇв≥ було
в≥дкрито ≤нформац≥йний центр Ќј“ќ. ƒо реч≥, це перший такий центр у крањн≥, що
не входить до аль¤нсу. ¬≥н покликаний оперативно надавати достов≥рну поточну та
узагальнюючу ≥нформац≥ю про справи в Ќј“ќ.
« в≥дкритт¤м ≤нформац≥йного центру
Ќј“ќ почалас¤ струк-туризац≥¤ в≥дносин по л≥н≥њ ињв Ч Ѕрюссель. «ац≥кавлен≥сть
стор≥н формуватиме стосунки, що њх оф≥ц≥йн≥ особи називають особливим партнерством,
¤ке визнаЇ м≥жнародну вагом≥сть ”крањни та њњ безперечний потенц≥ал у
Ївропейськ≥й безпец≥. ѕ≥дготовка п≥дписанн¤ майбутнього документа ”крањна Ч Ќј“ќ перейшло у
практичну площину. 29 травн¤ 1997 р. в —≥нтер≥ (ѕортугал≥¤)
парафовано ’арт≥ю про особливе партне≠рство Ќј“ќ з ”крањною. Ќа ц≥й церемон≥њ
були присутн≥ м≥н≥с≠три вс≥х 16 крањн Ч член≥в Ќј“ќ, ¤к≥ брали участь у
зас≥данн≥ ѕ≥вн≥чноатлантичноњ –ади. ѕрезидент ”крањни та глави дер≠жав ≥ ур¤д≥в
блоку п≥дписали ’арт≥ю про особливе партнерст≠во на сам≥т≥ Ќј“ќ в ћадрид≥ в
липн≥ того ж року. Ќј“ќ обстоюЇ принципи стаб≥льност≥ й недоторканност≥
кордон≥в держав-член≥в, гарантуЇ њм територ≥альну
ц≥л≥сн≥сть. “ак≥ засади аль¤нсу дуже вагом≥ дл¤ нашоњ крањни. јдже з боку
окремих пол≥тичних сил сус≥дн≥х держав неодноразово висувалис¤ певн≥
територ≥альн≥ претенз≥њ до ”крањни. Ќато≠м≥сть Ќј“ќ визнаЇ територ≥альну
ц≥л≥сн≥сть, кордони ”крањни та њњ демократичний виб≥р.
”крањна, займаючи важливе м≥сце в
™вроп≥, Ї одним ≥з виз≠начальних чинник≥в нового геопол≥тичного становища в
цьому рег≥он≥. онкретний вклад нашоњ держави у справу безпеки пол¤гаЇ в тому,
що вона не успадкувала Ђ¤дерного ментал≥те≠туї —–—–, в≥дмовилас¤ в≥д
конфронтац≥йних п≥дход≥в, усв≥до≠мила власну в≥дпов≥дальн≥сть за м≥жнародну
безпеку. ÷ей ви≠важений п≥дх≥д засв≥дчили так≥ пол≥тико-правов≥ акти, ¤к ƒек≠ларац≥¤
1990 р. про державний суверен≥тет, ќсновн≥ напр¤ми зовн≥шньоњ пол≥тики,
схвален≥ 1993 р. ¬ерховною –адою, а та≠кож онцепц≥¤ нац≥ональноњ безпеки
”крањни, прийн¤та на початку 1997 р.
Ќадзвичайно важливу роль дл¤
зм≥цненн¤ стаб≥льност≥ та безпеки в рег≥он≥ в≥д≥грають онституц≥¤ ”крањни та
п≥дписан≠н¤ нових пол≥тико-правових документ≥в нашоњ держави з без≠посередн≥ми
сус≥дн≥ми крањнами. ќсновний «акон держави стаЇ важелем консол≥дац≥њ сусп≥льства,
нарощуванн¤ демократич≠них перетворень ≥ ствердженн¤ територ≥альноњ ц≥л≥сност≥
”к≠рањни. “ак, ¤кщо впродовж досить тривалого часу в≥дносини ”крањни з –ос≥Їю
лишалис¤ центральним питанн¤м пол≥тич≠ного житт¤ иЇва ≥ невир≥шеною проблемою
нац≥ональноњ зов≠н≥шньоњ пол≥тики, то п≥дписанн¤ у травн≥ 1997 р. широкомас≠штабного
украњнсько-рос≥йського договору та ≥нших докумен≠т≥в знаменуЇ формуванн¤ ¤к≥сно
нових пол≥тико-правових за≠сад в≥дносин м≥ж двома найпотужн≥шими крањнами на
постра≠д¤нських теренах. ƒос¤гнут≥ домовленост≥ унеможливлюють конфронтац≥ю в
м≥ждержавних в≥дносинах, п≥дн≥мають р≥вень безпеки в рег≥он≥ та стаб≥л≥зують
новий геопол≥тичний прост≥р.
”крањна впевнено розвиваЇ в≥дносини
≥ з ≥ншими колишн≥≠ми республ≥ками —–—–, а нин≥ незалежними державами. ¬о≠дночас
ињв посл≥довно виступаЇ проти перетворенн¤ —Ќƒ на конфедерац≥ю чи федерац≥ю
нового типу, розгл¤даючи њњ ¤к м≥ждержавний форум дл¤ активного дво- та
багатосторонньо≠го сп≥вроб≥тництва, передус≥м економ≥чного характеру. ”крањ≠на
тут виходить з ≥сторичних зв'¤зк≥в, що склалис¤ в колишньо≠му –ад¤нському
—оюз≥, вбачаЇ за доц≥льне переводити ѓх на належну ^пол≥тико-правову основу.
Ќе менш важливими дл¤ геопол≥тичного становища Ї
сп≥льн≥ заходи ”крањни з ≥ншими безпосередн≥ми сус≥дами: наданн¤
украњнсько-польським в≥дносинам характеру
стратег≥чного партнерства, ратиф≥кац≥¤ украњно-молдовського договору в 1996 р.,
п≥дписанн¤ 1997 р. договор≥в ≥з Ѕ≥лоруссю про держав≠ний кордон та з –умун≥Їю
про в≥дносини добросус≥дства ≥ сп≥в≠роб≥тництво. ¬агомим внеском у зм≥цненн¤
м≥жнародних в≥д≠носин стало п≥дписанн¤ лише в 1996 р. з сус≥дн≥ми крањнами
понад 10 державних, 120 м≥жур¤дових ≥ «ќ м≥жв≥домчих угод ≥ документ≥в. “обто,
”крањна по всьому периметру своњх кордо≠н≥в, у новому геопол≥тичному простор≥ залагодила
практично вс≥ проблеми, встановлюючи партнерськ≥ й добросус≥дськ≥ в≥д≠носини.
ќсоблив≥сть геопол≥тичного
становища ”крањни пол¤гаЇ в тому, що, будучи в≥дкритою дл¤ ≥нтеграц≥њ до
™вропи, вона, на в≥дм≥ну в≥д ≥нших крањн ÷ентральноњ та —х≥дноњ ™вропи, зму≠шена
долати дв≥ л≥н≥њ под≥лу континенту, ¤к≥ виникли п≥сл¤ другоњ св≥товоњ в≥йни.
ѕерша з них Ч межа м≥ж крањнами ко≠лишнього ¬аршавського ƒоговору й рештою ™вропи, що
ро≠змиваЇтьс¤ ≥ зникаЇ. ƒруга Ч зах≥дний кордон колишнього —–—–, що часом сприймаЇтьс¤
¤к межа дуже неоднор≥дноњ та аморфноњ —Ќƒ, ¤ка в≥ддал¤Ї ”крањну в≥д њњ
природних партне≠р≥в у ÷ентральн≥й та —х≥дн≥й ™вроп≥.
”крањна посл≥довно ≥нтегруЇтьс¤ до
загальноЇвропейськоњ сп≥льноти ≥ розгл¤даЇ поглибленн¤ ≥нтеграц≥йних процес≥в
на континент≥ ¤к необх≥дну передумову створенн¤ системи гло≠бальноњ безпеки,
утвердженн¤ нового геопол≥тичного просто≠ру, що в≥дпов≥датиме вимогам
наступного стол≥тт¤. ≤з прийн¤т≠т¤м нашоњ крањни до –ади ™вропи, ÷™≤ та
сп≥впрац≥ з ≥ншими Ївропейськими об'Їднанн¤ми з'¤вилис¤ принципово нов≥ мож≠ливост≥
дл¤ застосуванн¤ багатов≥кового досв≥ду демократич≠них держав ™вропи в практиц≥
державного буд≥вництва, сход≠женн¤ до цив≥л≥зац≥йного р≥вн¤ розвитку. ”крањна
зм≥цнила сп≥вроб≥тництво ≥ з такими впливовими м≥жнародними ≥нститу-
Х ц≥¤ми, ¤к ћ≥жнародний валютний фонд, ¬сесв≥тн≥й
банк ≥ ™вро≠пейський банк реконструкц≥њ та розвитку. ≤н≥ц≥атива Ќј“ќ њ
Ђѕартнерство заради мируї дала змогу ”крањн≥ гнучко п≥д≥йти
Х до розвитку
партнерства з ѕ≥вн≥чноатлантичним аль¤нсом, ма-ѓ ючи з ним такий р≥вень сп≥впрац≥, ¤кий в≥дпов≥даЇ њњ ≥ндив≥ду-[ .
альним вимогам ≥ можливост¤м. Ќа час≥ розвиток стосунк≥в особ-1 ливого чи нав≥ть прив≥лейованого
партнерства ”крањна Ч Ќј“ќ. ≤†††
јнал≥з конкретного геопол≥тичного становища ”крањни та ^ зовн≥шньопол≥тичних
крок≥в св≥дчить на користь нарощуванн¤ ≤ зусиль до утвердженн¤ нашоњ держави в
лон≥ Ївропейських ≤ народ≥в, у св≥товому сп≥втовариств≥. ¬агом≥шими стали ≥
здо-1 бутки украњнськоњ дипломат≥њ. ÷е в≥дбиваЇтьс¤ на зростанн≥
обс¤г≥в та ¤кост≥ стосунк≥в ≥ з близькими сус≥дами, ≥
з крањна≠ми ≥нших рег≥он≥в. ѕол≥тичн≥ зрушенн¤ спонукають до наро≠щуванн¤
пол≥тико-правових засад у м≥ждержавних в≥дноси≠нах, взаЇмовиг≥дних торговельних
та економ≥чних зв'¤зк≥в, сп≥в≠прац≥ в науц≥ й техн≥ц≥. ’оч ≥ пов≥льно, але
зростають ≥ноземн≥ ≥нвестиц≥њ. ѕров≥дн≥ м≥сц¤ в ц≥й сфер≥ пос≥дають кап≥тали
—Ўј, ‘–Ќ ≥ ¬еликобритан≥њ. ÷ьому спри¤ли ¤к наполеглив≥сть дер≠жавних л≥дер≥в ≥
дипломат≥в, так ≥ чинники економ≥чного ха≠рактеру.
ѕ≥дсумовуючи розгл¤нут≥ проблеми,
можна зробити так≥ висновки.
1. √лобальн≥ трансформац≥њ, започаткован≥ на злам≥ 80Ч 90-х рр., ще не
завершилис¤. ¬рахуванн¤ близьких ≥ в≥ддале-них Ч ¤к бажаних, так ≥ небажаних,
але потенц≥йно можли≠вих зм≥н у рег≥он≥ й поза його межами вкрай важливе дл¤
”крањни та ≥нших крањн ™вропи. “ому в ≥нтересах нашоњ дер≠жави й континенту Ї
зм≥цненн¤ дов≥ри, розширенн¤ пол≥тич≠ного д≥алогу ≥ сп≥вроб≥тництва на дво- та
багатосторонн≥й ос≠нов≥ в рамках загальноЇвропейського процесу, заходи з подо≠ланн¤
економ≥чноњ кризи, дотриманн¤ загальнолюдських фун≠даментальних ц≥нностей.
2. онструктивними в д≥¤льност≥
ур¤дових к≥л, зовн≥шньо≠пол≥тичного в≥домства ”крањни, держав молодоњ
демократ≥њ постають адаптац≥¤ зовн≥шньопол≥тичних засад, корекц≥¤ стра≠тег≥чних
пр≥оритет≥в з урахуванн¤м нових реал≥й, формуван≠н¤ ч≥тких критер≥њв
геопол≥тичного й геоеконом≥чного станови≠ща, врахуванн¤ складних умов
перех≥дного пер≥оду ™вропейсь≠кого континенту.
3. ƒолаючи труднощ≥ об'Їктивного й суб'Їктивного пор¤д≠ку, ”крањна усп≥шно
продовжуЇ процес розширенн¤ своЇњ дип≠ломатичноњ присутност≥ у св≥т≥. «авд¤ки
зробленому в 1991Ч 1997 рр. вона набуваЇ рис впливовоњ Ївропейськоњ та св≥товоњ держави, дедал≥
б≥льше перетворюЇтьс¤ на реального та ак≠тивного суб'Їкта м≥жнародних в≥дносин.
в≥д≠м≥нност≥.
Ћ≤“≈–ј“”–ј
¬идр≥н ƒ., “абачник ƒ. ”крањна на
пороз≥ XXI ст. ѕол≥тичний
анал≥з. Ч ., 1995. √ончаренко ќ.
ѕоширенн¤ Ќј“ќ ≥ ”крањна // ≈коном≥чний часопис. Ч 1997. Ч є
4.
√рищенко “. √еостратег≥¤ постб≥опол¤рност≥ (—учасн≥ амери≠канськ≥
концепц≥њ та ”крањна) // ѕол≥тична думка. Ч 1997. Ч
є 1.
ƒеркач ј., ¬еретенников —., ≈рмолаев ј. Ѕесконечно дл¤щее≠с¤ насто¤щее. ”крайна: четыре года пути. Ч ., 1995. ононенко —. Ќов≥тн¤ великодержавн≥сть // ѕол≥тична думка.
Ч 1997. Ч є 1.
удр¤ченко A.I. —х≥дна ™вропа на
шл¤ху зм≥н. Ч ., 1990. удр¤ченко A.I. ™вропейська пол≥тика ‘–Ќ (1970Ч1991 рр.).
Ч ., 1996.
ѕол≥толог≥¤
посткомун≥зму: пол≥тичний анал≥з посткомун≥стич≠них сусп≥льств. Ч ., 1995.
—жора 1. √еопол≥тична лег≥тимац≥¤ рол≥ ”крањни в новому св≥≠товому
пор¤дку // ѕол≥толог≥чн≥ читанн¤. Ч 1994. Ч є 1. ”крањна та м≥жнародне сп≥втовариство // ѕол≥тична думка. Ч
1993. Ч є 1.
”крањнська
державн≥сть у XX ст. ≥ ≥сторико-пол≥тичний ана≠л≥з.Ч ., 1996.
Ўпорлюк –. –ос≥йське питанн¤ й ≥мперська експанс≥¤ // ѕол≥≠тична
думка. Ч 1996.