| главна¤ | добавить реферат | оценить |
| Ќайти: | на: |
онтрольна робота
« пол≥толог≥њ на †тему:
"ѕол≥тична влада"
«м≥ст.
1.†††† —утн≥сть та специф≥ка пол≥тичноњ влади............................................................. 3
2. ќсновн≥ концепц≥њ пол≥тичноњ влади...................................................................... 6
3. ѕол≥тична влада ¤к зас≥б стаб≥льност≥ у сусп≥льств≥............................................. 10
Ћ≥тература................................................................................................................... 12
ѕон¤тт¤ Ђвладаї маЇ багато сенс≥в ≥ р≥зноман≥т≠них п≥дход≥в до њх
розум≥нн¤.
” в≥тчизн¤н≥й л≥тератур≥ влада розум≥Їтьс¤ у трьох значенн¤х:
1) ¤к в≥дносини командуванн¤ ≥ п≥дпор¤дку≠ванн¤ у сусп≥льн≥й груп≥,
держав≥ й сусп≥льств≥;
2) ¤к вольовий елемент, ¤кий виражаЇтьс¤ у здатност≥ одних суб'Їкт≥в
нав'¤зати волю ≥ншим суб'Їктам з допомогою примусу ≥ переконанн¤,
п≥дпор¤дкувати њх своњм ≥нтересам;
3) ¤к ≥нститут, тобто
орган≥зована установа, здат≠на забезпечити Їдн≥сть д≥й ≥ усталений пор¤док у
сусп≥льних в≥дносинах.
¬лада за њњ застосуванн¤м у сусп≥льних сферах, а також засобами впливу
под≥л¤Їтьс¤ на: економ≥чну (владу мене≠джер≥в, власник≥в); духовну (владу
рел≥г≥йних ≥Їрарх≥в, м≥стик≥в, маг≥в); ≥нформац≥йну (владу науковц≥в,
експерт≥в, засоб≥в масовоњ ≥нформац≥њ); пол≥тичну; адм≥н≥стративну; в≥йськову.
ѕол≥тична влада включаЇ державну владу, владу орган≥в самовр¤дуванн¤,
владу парт≥й ≥ груп тиску, владу пол≥тичних л≥дер≥в, засоб≥в масовоњ
≥нформац≥њ. ÷ентральною у пол≥тич≠н≥й влад≥ Ї влада державна. —пециф≥ка
державноњ влади пол¤гаЇ в тому, що, по-перше, вона зд≥йснюЇтьс¤ спец≥альним,
в≥докремленим в≥д решти сусп≥льства апаратом; по-друге, Ї реальною на
територ≥њ, на ¤ку поширюЇтьс¤ державний суверен≥тет, по-третЇ, волод≥Ї
монопол≥Їю на прийн¤тт¤ закон≥в, а також вжитт¤ у раз≥ необх≥дност≥ засоб≥в
≥нституц≥ал≥зованого примусу. ѕри цьому сл≥д додати,
що пол≥тична влада може поширюватис¤ ≥ за меж≥ компетенц≥њ держав≠них орган≥в.
—каж≥мо, влада пол≥тичноњ опозиц≥њ або маф≥оз≠них структур може бути значно
впливов≥шою в сусп≥льств≥, н≥ж оф≥ц≥йна державна влада.
ѕол≥тична влада опираЇтьс¤ на так≥ основн≥ засоби: при≠мус, лег≥тимн≥сть,
угоду. ¬≥дпов≥дно до цих засоб≥в, залеж≠но в≥д того, ¤кий ≥з них найб≥льше
абсолютизуЇтьс¤, вир≥з≠н¤ють так≥ парадигми влади, ¤к примус, лег≥тимн≥сть ≥
угода.
ѕримус ¤к ≥нституц≥ал≥зована ознака пол≥тичноњ влади маЇ р¤д аспект≥в
функц≥онуванн¤.
« точки зору парадигми примусу, представленоњ марк≠систами ≥ неомарксистами, влада маЇ так≥ ознаки:
1) виникненн¤ влади (зокрема
державноњ) грунтуЇтьс¤ на насильств≥;
2) влада з допомогою арм≥њ, пол≥ц≥њ, бюрократ≥њ та ≥деолог≥њ забезпечуЇ
пануванн¤ експлуататорських клас≥в над екс≠плуатованими;
3) у сучасних кап≥тал≥стичних державах
влада здеб≥ль≠шого забезпечуЇ пануванн¤ багатих не з допомогою Ђрепре≠сивного
апаратуї Ч арм≥њ, пол≥ц≥њ,
чиновництва, а з допомо≠гою Ђ≥деолог≥чного апаратуї Ч церкви, школи, засоб≥в ма≠совоњ ≥нформац≥њ;
4) влада сучасних
кап≥тал≥стичних держав використо≠вуЇ, ¤к правило, не ф≥зичне, а символ≥чне
насильство (прихо≠ваний примус), суть ¤кого зводитьс¤ до таких його про¤в≥в:
прийн¤тне насильство, коли члени сусп≥льства виконують волю правл¤чих
клас≥в, не в≥дчуваючи безпосереднього тис≠ку; оприроднене насильство, коли в≥ра
≥ повед≥нка, що на≠в'¤зуютьс¤ правл¤чими колами, сприймаютьс¤ членами су≠сп≥льства
¤к природн≥; приховане насильство, коли кожен член сусп≥льства, в≥дпов≥дно до
свого соц≥ального статусу, не усв≥домлюючи цього, сам бере участь у насильств≥.
ƒо сказаного сл≥д додати, що влада в сучасному цив≥л≥зо≠ваному св≥т≥
використовуЇ, ¤к правило, узаконен≥ засоби примусу, тобто вона впливаЇ на
громад¤н, коли вони пору≠шують ≥снуюч≥ правов≥ норми. р≥м узаконених засоб≥в
примусу, влада використовуЇ й нелегальн≥: п≥дкуп, об≥ц¤нки, шантаж, штучне
створенн¤ перешкод, формуванн¤ ≥люз≥й, створенн¤ додаткових джерел залежност≥
в≥д влади.
ѕарадигма лег≥тимност≥, сформована ћ. ¬ебером, перед≠бачаЇ, що влада
грунтуЇтьс¤ здеб≥льшого на дов≥р≥ п≥дданих або громад¤н до нењ. ÷¤ дов≥ра, або
ступ≥нь визнанн¤ су≠сп≥льством законноњ влади (лег≥тимност≥), може бути рац≥о≠нальною
≥ нерац≥ональною.
якщо ћ. ¬ебер вид≥л¤в три типи лег≥тимност≥ (тради≠ц≥йний, харизматичний,
легально-рац≥ональний), то в су≠часн≥й пол≥тичн≥й науц≥ вир≥зн¤Їтьс¤ с≥м:
традиц≥йний, ха≠ризматичний, правничо-рац≥ональний, на засадах участ≥,
рац≥онально-ц≥льовий, соц≥ально-евдемон≥чний ≥ нац≥ональ≠но-патр≥отичний .
“радиц≥йна лег≥тимн≥сть грунтуЇтьс¤ на визнанн≥ тих пол≥тичних д≥й, що
в≥дпов≥дають ц≥нност¤м ≥ нормам тради≠ц≥йноњ пол≥тичноњ культури.
’аризматична лег≥тимн≥сть передбачаЇ визнанн¤ вин¤т≠кових рис ≥
зд≥бностей пол≥тичного л≥дера; вона найб≥льш нестаб≥льна через так≥ обставини:
по-перше, виникаЇ про≠блема спадкоЇмност≥ влади, оск≥льки немаЇ ким зам≥нити
харизматичного л≥дера; по-друге, збереженн¤ харизми ви≠магаЇ в≥д пол≥тичного
л≥дера поЇднанн¤ двох несум≥сних принцип≥в Ч уникнути Ђкосност≥ї ≥ не втратити
Ђлюбов≥ї народу; по-третЇ, зм≥на харизматичного л≥дера може приве≠сти до зм≥ни
пол≥тичноњ системи.
ѕравничо-рац≥ональна лег≥тимн≥сть випливаЇ з визнан≠н¤ сусп≥льством
пол≥тичних д≥й у рамках ≥снуючоњ систе≠ми права.
Ћег≥тимн≥сть на засадах участ≥ передбачаЇ обгрунту≠ванн¤ ≥деолог≥Їю ≥
практикою ≥снуючоњ пол≥тичноњ системи необх≥дност≥ широкоњ участ≥ громад¤н у
д≥¤льност≥ пол≥≠тичних ≥нститут≥в ≥ њхню в≥ру в можлив≥сть впливати на владу.
–ац≥онально-ц≥льова лег≥тимн≥сть виходить з переконан≠н¤, що пол≥тична
система лише тод≥ Ї спри¤тливою ≥ г≥дною п≥дтримки, коли вона забезпечуЇ
виконанн¤ поставлених ц≥лей.
—оц≥ально-евдемон≥чна лег≥тимн≥сть пол¤гаЇ у здатност≥ пол≥тичноњ системи
забезпечити населенню високий р≥вень житт¤ ≥ створити ≥люз≥ю њњ п≥клуванн¤ про
добробут народу.
Ќац≥онально-патр≥отична лег≥тимн≥сть визначаЇ нац≥о≠нальн≥ символи, ритуали,
м≥фи, успадкован≥ в≥д попередн≥х нац≥онально-державних утворень.
ѕроте жодна лег≥тимна система не грунтуЇтьс¤ т≥льки на одному вид≥
лег≥тимност≥, а поЇднуЇ, ¤к правило, дек≥лька. ѕ≥дкреслюючи важливу роль
лег≥тимност≥ у забезпеченн≥ функц≥онуванн¤ влади, треба зазначити, що,
по-перше, сучасн≥ тотал≥тарн≥ режими збер≥гали владу не на п≥дстав≥ лег≥тим≠ност≥,
а на п≥дстав≥ тотальноњ ≥деолог≥њ та пол≥цейського те≠рору, по-друге, де¤к≥
режими, особливо в крањнах третього св≥ту, тримаютьс¤ на кланових зв'¤зках
Ђкер≥вник≥вї ≥ ке≠рованих.
ƒо сказаного сл≥д додати, що сучасн≥ типи лег≥тимност≥ переважно
грунтуютьс¤ на рац≥ональних основах, тобто у масов≥й св≥домост≥ дом≥нують т≥,
¤к≥ передбачають визнан≠н¤ влади в силу конституц≥њ й закон≥в, а також њњ
здатност≥ ефективно виконувати своњ функц≥њ, в≥ру в те, що характер влади ≥
соц≥альн≥ насл≥дки њњ управл≥нського впливу ц≥л≠ком залежать в≥д громад¤н.
« позиц≥њ парадигми сусп≥льноњ угоди, ¤ка представлена л≥беральними ≥
неол≥беральними концепц≥¤ми, влада роз≠гл¤даЇтьс¤ в плюрал≥стичному аспект≥ ¤к
множинн≥сть влад≠них суб'Їкт≥в, котр≥ в правових рамках розпод≥л¤ють владу
через узгодженн¤ ≥нтерес≥в. ÷¤ парадигма передбачаЇ так≥ основн≥ положенн¤:
1) влада виникаЇ внасл≥док
угоди м≥ж державою ≥ су≠сп≥льством дл¤ захисту прав ≥ свобод громад¤н;
2) особист≥сть розгл¤даЇтьс¤ ¤к творець соц≥ального по≠р¤дку, орган≥затор
пол≥тичноњ влади, ¤ка скор≥ше прагне задовольнити своњ ≥нтереси, н≥ж
демонструвати в≥ддан≥сть сп≥льнот≥;
3) втручанн¤ влади у сусп≥льну
сферу вважаЇтьс¤ доц≥ль≠ним дл¤ захисту нац≥њ в≥д зовн≥шн≥х ворог≥в, захисту
прав ≥ свобод громад¤н;
4) в≥дстоюванн¤ Ђстих≥йногої
пор¤дку, створеного рин≠ковими
саморегул¤торами, ≥ запереченн¤ Ђштучної створе≠ного пор¤дку за абстрактними рецептами
держави.
¬лада в сусп≥льств≥ розпод≥л¤Їтьс¤ м≥ж багатьма цент≠рами, що в пост≥йн≥й
конкуренц≥њ довод¤ть своЇ право на управл≥нн¤ сусп≥льством. —усп≥льною угодою
м≥ж владою ≥ сусп≥льством в сьогодн≥шн≥х умовах Ї конституц≥¤ ≥ кон≠ституц≥йн≥
закони.
ќтже, три парадигми ≥нтерпретац≥њ атрибут≥в пол≥тичноњ влади показують,
що вони орган≥чно пов'¤зан≥ м≥ж собою ≥ дом≥нуванн¤ одн≥Їњ з них завжди
обумовлено типом пол≥≠тичного режиму, р≥внем пол≥тичноњ культури, масштабом ≥
темпами модерн≥зац≥йних перетворень.
¬иход¤чи з≥ сказаного, можна вид≥лити критер≥њ типолог≥зац≥њ пол≥тичноњ
влади:
1) за характером примусу;
2) типом лег≥тимност≥;
3) ступенем публ≥чност≥;
4) типом владного суб'Їкта;
5) джерелами формуванн¤;
6) за ступенем под≥лу влади та
механ≥змом стримувань ≥ противаг.
“еор≥¤ пол≥тичноњ модерн≥зац≥њ
¤вл¤Ї собою одну з перших спроб розробки модел≥ цив≥льно-пол≥тичного ладу, що
в≥брали в себе досв≥д попередн≥х епох. як в≥дзначав американський соц≥олог ”.
ћур, модерн≥зац≥¤ Ї не що ≥нше, ¤к Ђпон¤тт¤ тотальноњ трансформац≥њ
традиц≥йного або досучасного товариства до цього типу технолог≥њ ≥ в≥дпов≥дноњ
йому соц≥альноњ структури, що характерн≥ дл¤ розвинених, економ≥чно
процв≥таючих ≥ пол≥тично стаб≥льних крањн зах≥дного св≥туї . ƒана теор≥¤
споконв≥чно розгл¤далас¤ ¤к альтернатива будь-¤кому ≥ншому (особливо
революц≥йному) перетворенню старого товариства в нове. ¬она була покликана
зробити вплив насамперед на розвиток крањн јз≥њ, јфрики ≥ Ћатинськоњ јмерики.
“еор≥¤ пол≥тичноњ модерн≥зац≥њ
т≥сно пов'¤зана з багатьма ≥ншими теор≥¤ми, широко поширеними на «аход≥,
особливо з теор≥Їю соц≥альноњ зм≥ни ќ. Ўпенглера, ј. “ойнби, ѕ. —орок≥на ≥ –.
Ќортропа, а також ≥з теор≥Їю стад≥й економ≥чного росту ”. –остоу. ¬≥д першоњ
вона запозичила ≥дею про те, що соц≥альна зм≥на припускаЇ насамперед зм≥ну
культури ≥ культурних ц≥нностей, що визначають собою тип товариства, його
громад¤нську ≥ пол≥тичну структуру. ¬≥д другоњ вона бере постулат, в≥дпов≥дно
до котрого три стад≥њ переходу в≥д аграрного товариства до ≥ндустр≥ального
в≥дпов≥дають ≥ трьом стад≥¤м сусп≥льно-пол≥тичного розвитку: традиц≥йному
товариству - монарх≥¤, ол≥гарх≥¤ ≥ партикул¤ризм, пер≥оду зрушенн¤ -
бюрократична ≥мпер≥¤ ≥ деспотизм ≥, нарешт≥, сучасному модерн≥зованому
товариству - представницька демократ≥¤.
ќсновна теза прихильник≥в теор≥њ
пол≥тичноњ модерн≥зац≥њ складаЇтьс¤ в тому, що демократична форма орган≥зац≥њ
влади в цив≥льно-пол≥тичному товариств≥ несум≥сна з низьким р≥внем розвитку
техн≥ко-економ≥чних структур. “ак, наприклад, на думку французького пол≥толога
ћ. ƒюверже, низький техн≥ко-економ≥чний р≥вень товариства не т≥льки св≥дчить
про в≥дсутн≥сть демократичних форм керуванн¤ сусп≥льними справами, але ≥
неминуче веде до авторитарного, диктаторського характеру пол≥тичноњ влади.
ƒл¤ громад¤н товариства з
низьким р≥внем розвитку техн≥ки пол≥тична нер≥вн≥сть Ї таким же природним ≥
нев≥дворотним феноменом, ¤к холод, голод, чума або холера.
Ѕ≥льш того, в≥дсутн≥сть
демократ≥њ в слаборозвинених крањнах, вважають прихильники теор≥њ пол≥тичноњ
модерн≥зац≥њ, створюЇ погрозу демократичним пол≥тичним системам в ≥ндустр≥ально
розвинених крањнах.
—воЇр≥дний вар≥ант
цив≥льно-пол≥тичного товариства Ї в теор≥њ меритократ≥њ. јвтори ц≥Їњ теор≥њ
виход¤ть ≥з того, що в умовах сучасноњ Ќ“– традиц≥йна демократ≥¤ ¤к правл≥нн¤
за допомогою орган≥зованоњ б≥льшост≥ усе б≥льш переростаЇ в так називану
меритокрит≥ю (в≥д латинського слова meritus-заслуга, г≥дн≥сть), тобто в
правл≥нн¤ за допомогою ос≥б, що мають особлив≥ заслуги ≥ г≥дност≥, а точн≥ше -
за допомогою квал≥ф≥кованих спец≥ал≥ст≥в (технар≥в ≥ ≥нтелектуал≥в). ‘ундатором
теор≥њ меритократ≥њ по праву вважаЇтьс¤ англ≥йський соц≥олог ћ≥тчел янг, що у
книз≥ Ђ—х≥д демократ≥њї, вперше опубл≥кованоњ в 1958 р., виклав њњ найважлив≥ш≥
≥дењ. Ќа думку ћ. янга, ступ≥нь соц≥ального прогресу залежить в≥д м≥ри
сполученн¤ влади й ≥нтелекту. ј це значить, що товариство, що бажаЇ процв≥тати
у своЇму розвитку, повинно навчитис¤ максимально використовувати людський
матер≥ал ≥ таланти, ¤к≥ вони мають. ѕризначенн¤ меритократ≥њ, п≥дкреслював ћ.
янг, у тому ≥ складаЇтьс¤, щоб, з одного боку, вносити ≥нтелектуальний пот≥к у
громадське житт¤, а з ≥ншого боку - спри¤ти розкриттю природних дарувань
особистост≥.
—тосовно до пол≥тичноњ сфери
товариства принципи меритократ≥њ найб≥льш повно обгрунтував американський
пол≥толог ƒ. Ѕелл. Ђѕринцип меритократ≥њ,-писав в≥н,-належний проникнути в
ун≥верситети, б≥знес, ур¤д. “овариство, що не маЇ своњх кращих людей на чол≥
його головних ≥нститут≥в, Ї соц≥олог≥чний ≥ моральний абсурдї . ≤ навпаки,
товариство, дев≥зом ¤кого Ї техн≥чна ефективн≥сть ≥ науковий прогрес, добавл¤в
ƒ. Ѕелл, саме по соб≥ в силу лог≥ки сучасного розвитку знаходить характер
меритократичного товариства. ƒоказом настанн¤ меритократичноњ ери в багатьох
пост≥ндустр≥альних крањнах, на його думку, Ї безпрецедентне зростанн¤ рол≥ ≥
значенн¤ диплом≥в, а також ≥нших р≥вних њм по важливост≥ документ≥в (атестат≥в,
сертиф≥кат≥в, посв≥дчень ≥ т.д.), що дають право керувати людьми у виробнич≥й,
пол≥тичн≥й або ≥нших сферах житт¤ товариства.
ћеритократична модель
цив≥льно-пол≥тичного товариства привертаЇ до себе увагу сучасних пол≥толог≥в
насамперед тому, " що вона спр¤мована проти несправедливого розпод≥лу
пол≥тичних ≥ соц≥альних ц≥нностей. ƒотепер ≥снуюч≥ в р≥зних крањнах пол≥тичн≥ ≥
соц≥альн≥ ≥Їрарх≥њ, пов'¤зан≥ з аристократичною, кастовою, клановою ≥ с≥мейною
приналежн≥стю, теор≥¤ меритократ≥њ прагне зам≥нити одн≥Їю ≥Їрарх≥Їю -
≥Їрарх≥Їю, у котроњ пол≥тичний ≥ соц≥альний статус особистост≥ ставитьс¤ в
залежн≥сть в≥д њњ ¤костей, спроможностей ≥ дос¤гнень.
Ќайважлив≥ша теза прихильник≥в
меритократичноњ модел≥ цив≥льно-пол≥тичного товариства складаЇтьс¤ в тому, що
на вершин≥ державноњ орган≥зац≥њ повинн≥ знаходитис¤ сам≥ розумн≥ ≥ сам≥ д≥лов≥
люди - ел≥та, в≥д≥брана за принципом спроможностей до керуванн¤, фахових
навичок ≥ квал≥ф≥кац≥њ. ќбгрунтовуючи зазначену тезу стосовно до
пост≥ндустр≥ального товариства, ƒ. Ѕелл, зокрема, в≥дзначав, що в цьому
товариств≥ Ђмайже немаЇ вищих посад, доступних дл¤ тих, хто не маЇ
квал≥ф≥кац≥њї . ћеритократична модель цив≥льно-пол≥тичного товариства, ¤к
вважають њњ автори, повинна вт≥лювати в соб≥ не егал≥тарний, а меритократичний
принцип справедливост≥, дев≥зом ¤кого Ї Ђ ожному по його заслугахї. ƒопускаючи
р≥вн≥сть в одних галуз¤х пол≥тичного житт¤ (наприклад, при голосуванн≥), не
заперечуючи нав≥ть проти юридичноњ р≥вност≥ громад¤н перед законом, прихильники
теор≥њ меритократ≥њ ц≥лком ≥ безкомпром≥сно в≥дхил¤ють р≥вн≥сть результат≥в,
≥де¤ ¤кого, на думку ƒ. Ѕелла, належить соц≥ал≥стичн≥й етиц≥.
« погл¤ду представник≥в
сц≥Їнтиського напр¤мку в сучасн≥й пол≥тичн≥й науц≥ тепер≥шн≥й пол≥тик - це не
трибун ≥ не проводир, а спец≥ал≥ст в област≥ прийн¤тт¤ пол≥тичних р≥шень
(policymaker), дл¤ ¤кого зд≥йсненн¤ владних функц≥й - звичайна справа, що
потребуЇ тверезого розрахунку, точного виводу, що складаЇтьс¤ на основ≥ обл≥ку
перем≥нних ≥ пост≥йних розм≥р≥в повс¤кденноњ реальност≥. «в≥дси випливають ≥
≥нш≥ висновки. якщо пол≥тика - це специф≥чна сфера управл≥нськоњ, у тому числ≥
науковоњ, д≥¤льност≥, то ≥ в≥дноситис¤ до нењ сл≥дуЇ з великою повагою, не
ставл¤чи п≥д сумн≥в рац≥ональн≥ основи њњ функц≥онуванн¤. ќск≥льки пол≥тики -
це спец≥ал≥сти своЇњ справи, що волод≥ють необх≥дними навичками керуванн¤
товариством, ост≥льки сама постановка питанн¤ про прит¤гненн¤ широких мас
населенн¤ до особистоњ участ≥ в зд≥йсненн≥ пол≥тики позбавлений ¤ких-небудь
серйозних основ.
≤ нарешт≥, варто сказати про
теор≥ю всесв≥тнього .товариства, у рамках ¤коњ конструюЇтьс¤ ще одна
"модель цив≥льно-пол≥тичного устрою. ѕрихильники даноњ теор≥њ, також
спираючись на фактор техн≥ки, прагнуть вивести цив≥льно-пол≥тичн≥ структури за
рамки конкретних соц≥ально-економ≥чних систем ≥ подати њх у вигл¤д≥ в≥дпов≥дних
осв≥т над сп≥льним економ≥чним базисом ЂЇдиного ≥ндустр≥альногої,
Ђконвергентногої, Ђнаднац≥ональногої товариства. —учасне ≥ндустр≥альне
товариство, писала група американських соц≥олог≥в ще на початку 60-х рок≥в,- це
Ђусесв≥тнЇ товариство. Ќаука ≥ техн≥ка, на ¤ких воно базуЇтьс¤, не знають меж.
¬они говор¤ть на ун≥версальн≥й мов≥. ≤ндустр≥альне товариство - це Їдиний,
нерозд≥льний св≥т... –озходженн¤ в мов≥ й од¤з≥, що уже значно зменшен≥, не
в≥дпов≥дають загальн≥й характеристиц≥ сучасного товариства, створюваного
автомоб≥л¤ми, л≥таками, електричним св≥тлом, енерг≥Їю й ≥ншими чортами
≥ндустр≥ал≥зац≥њї.
—уть теор≥њ всесв≥тнього
товариства складаЇтьс¤ в тому, що до розв'¤занн¤ ус≥х св≥тових проблем
сучасност≥ можна прийти т≥льки через максимальну ≥нтернац≥онал≥зац≥ю
сусп≥льно-пол≥тичного житт¤ - шл¤хом перебудови ≥снуючих м≥жнародних
орган≥зац≥й (зокрема, ќќЌ ≥ њњ п≥дрозд≥л≥в) ≥ створенн¤ нових. ƒо числа таких
орган≥зац≥й в≥днос¤тьс¤: усесв≥тн≥й парламент, над≥лений законодавчими
функц≥¤ми: всесв≥тн≥й ур¤д ¤к виконавчо-розпор¤дницький орган; усесв≥тн≥й суд
≥з нац≥ональною юрисдикц≥Їю; усесв≥тн¤ пол≥ц≥¤ ≥ всесв≥тн≥ збройн≥ сили, що
волод≥ють примусовими повноваженн¤ми. –езультатом под≥бного роду трансформац≥њ
м≥жнародних орган≥зац≥й ≥ повинно стати Їдине дл¤ вс≥х крањн пон¤тт¤
Ђ≥ндустр≥альноњ демократ≥њї, що законом≥рно приходить на зм≥ну традиц≥йноњ
демократ≥њ.
—учасна пол≥тична обстановка в ”крањн≥ пов'¤зана насамперед з доц≥льн≥стю
народних,спод≥вань на кардинальн≥
перетворенн¤ у житт≥ украњнського сусп≥льства за допомогою пол≥тичних р≥шень,
правовоњ самоорган≥зац≥њ.
÷¤ самоорган≥зац≥¤ в≥дбуваЇтьс¤ у вигл¤д≥ процесу формуванн¤
громад¤нського сусп≥льства, в ¤кому держава повинна бути гарантом р≥вних
можливостей дл¤ вс≥х, а право повинне визначати ≥ громад¤н≠ський статус людини,
≥ державний устр≥й. ¬ цьому напр¤мку в≥дбуваЇтьс¤ основний пол≥тичний розвиток
украњнського сусп≥ль≠ства, ¤ке на основ≥ нац≥ональноњ ≥дењ будуЇ незалежну
крањну, де загальновизнан≥ правов≥ ≥ моральн≥ норми регулюватимуть сусп≥льн≥
в≥дносини. ѕричому складн≥сть, ¤к у будь-¤кому розвинутому сусп≥льств≥, пол¤гаЇ
в тому, щоб ц≥ норми мали достатн≥й потенц≥ал дл¤ об'Їднанн¤
приватновласницьких осередк≥в, в ¤ких особа буде незалежною наст≥льки, що
будь-¤ке, нав≥ть державне насильство викликатиме природний протест.
Ќин≥ в ”крањн≥ в≥дбуваЇтьс¤ двоЇдиний процес становленн¤ грома≠д¤нського
сусп≥льства, в ¤кому вбачаЇмо своЇр≥дне змаганн¤ м≥ж його двома сторонами:
пол≥тичною ≥ економ≥чною. “рет¤ сторона Ч духов≠на Ч завд¤ки нац≥ональн≥й ≥дењ,
рел≥г≥њ, свобод≥ утверджуЇтьс¤ швид≠ше: люди, вив≥льнившись ≥з об≥йм≥в
тотал≥таризму, вимагають громад¤нських чинник≥в дл¤ власного самоутвердженн¤.
” межах
—Ќƒ ”крањна за роки незалежност≥ набула ≥м≥джу найб≥льше стаб≥льного ≥
позбавленого серйозних внутр≥шн≥х конфл≥кт≥в держави. ÷е дос¤гненн¤ пост≥йно
ф≥гуруЇ в програмних виступах вищих кер≥вник≥в ≥ використовуЇтьс¤ ¤к св≥дченн¤
реал≥зац≥њ визначеноњ державноњ стратег≥њ. Ћ≥дери нац≥онально-демократичних сил
теж охоче звертаютьс¤ до ≥дењ сусп≥льноњ згоди, що, притаманн≥ нац≥ональноњ
ментальност≥. ¬загал≥ внутр≥шн¤ стаб≥льн≥сть ”крањни оф≥ц≥йно подаЇтьс¤ ≥
переважно сприймаЇтьс¤ ¤к ознака "Ївропейност≥", цив≥л≥зованост≥ ≥
застава усп≥шних сусп≥льних перетворень.
ўо стосуЇтьс¤ структури влади, то њњ особлив≥стю Ї неоднор≥дн≥сть при однотипност≥, ц≥л≥сност≥; на¤вн≥сть внутр≥шньоњ боротьби ≥, одночасно, корпоративн≥сть, спроможн≥сть до ≥дейних метаморфоз, поступкам м≥ж нос≥¤ми р≥зноман≥тних погл¤д≥в ≥ представниками р≥зноман≥тних угруповань. ™ вс≥ п≥дстави говорити про ≥снуванн¤ в ”крањн≥ розгалуженоњ ≥ м≥цноњ парт≥њ влади, спроможноњ обслуговувати ≥нтереси р≥зних груп номенклатури за рахунок колективноњ експлуатац≥њ ресурс≥в крањни. ј що стосуЇтьс¤ пол≥тичних сутичок ≥ сутичок, що спостер≥гаютьс¤ сьогодн≥ в ”крањн≥, то вони в≥дбуваютьс¤ не в зв'¤зку з кардинальними зм≥нами в сам≥й систем≥ влади, а скор≥ше в зв'¤зку з перегрупуванн¤м, ротац≥Їю ≥нтерес≥в тих або ≥нших п≥дзагон≥в пол≥тичноњ ел≥ти, пов'¤заних ≥з процесом перерозпод≥лу влади ≥ власност≥. Ѕезсумн≥вно, що з по¤вою реальноњ погрози з боку нових соц≥альних ≥ пол≥тичних сил ус≥ ц≥ п≥дзагони, нин≥ н≥би-то ворогуюч≥ м≥ж собою, миттЇво перетвор¤тьс¤ в Їдине ц≥ле, ¤к це, наприклад, уже трапилос¤ в серпн≥-вересн≥ 1991 року. ѕроте зараз такоњ "погрози" ≥з боку товариства ще немаЇ.
1.
¬ыдрин ƒ. ».
ќчерки практической политологии. - ., 1991.
2. «акон ”крањни Ђѕро м≥л≥ц≥юї.
3.
ќ. ¬.
Ћазаренко, ќ. ќ. Ћазаренко. “еор≥¤ пол≥толог≥њ. - † ., ¬ища школа. 1996.
4.
ќснови пол≥толог≥њ. - ., ЂЋиб≥дьї. 1990.
5.
ѕолитологи¤.
Ёнциклопедический словарь. - ћ., 1993. „иркин ¬. ≈. ѕолитическа¤ и
государственна¤ власть. —ов. √ос. и право. Ќр.1, 1988
6. –¤бов —. √. ƒержавна влада: проблеми авторитету ≥ лег≥тимност≥. - ., 1996. ƒ. ѕ. «еркин ќсновы политологии. –остов-на-ƒону. Ђ‘ениксї. 1996. ѕолитологи¤. ”чебное пособие дл¤ студентов вузов. - ћинск 1997.