| главна¤ | добавить реферат | оценить |
| Ќайти: | на: |
††
Ќац≥ональний ”н≥верситет " иЇво-ћогил¤нська академ≥¤"††††† ††††
–еферат
"ќ«Ќј »† “ј†
ѕ–»Ќ÷»ѕ»
ѕ–ј¬ќ¬ќѓ
ƒ≈–∆ј¬»"
ѕЋјЌ
1. ¬ступ.
2. ѕринципи правовоњ держави.
3. –озвиток пол≥тичноњ демократ≥њ.
4. √ромад¤нин правовоњ держави.
5. “еор≥¤ правовоњ держави у марксистськ≥й
л≥тератур≥.
6. —утн≥сть правовоњ держави.
7. ќсновн≥ ознаки правовоњ держави.
8. ¬исновки.
††††††††††††††††††††††††††††††††††
††††††††††††††††† √ромад¤нське
сусп≥льство не можна †представити ¤к
щось таке, що ≥снуЇ† та функц≥онуЇ
незалежно† в≥д† держави. —в≥тосприйн¤тт¤ та св≥дом≥сть† громад¤н†
у значн≥й† м≥р≥ залежать в≥д† њх в≥дносин з†
державою, в≥д того, ¤кий вплив мають вони на розвитоꆆ своЇњ крањни.† ѕод≥њ у наш≥й держав≥ св≥дчать,† ¤к складно формувати демократичне мисленн¤,
св≥тобаченн¤, звикати до ≥ншоњ ≥деолог≥њ, сприймати пон¤тт¤, ¤к≥ мають
в≥дношенн¤ до становленн¤ справжньоњ правовоњ держави, коли прот¤гом дес¤тир≥ч
тотал≥тарний режим† викоренював† ус≥†
зародки свободноњ думки.
†“епер, в
умовах становленн¤ правовоњ держави, важливо мати
в≥рне у¤вленн¤ про те, що всеж-таки†
¤вл¤Ї собою† демократичний лад.
—аме тому, пам"¤таючи, що ≥стина даЇтьс¤ лише тому, хто здатен уважно
розгл¤нути думки та твердженн¤†
досв≥дчених†† спец≥ал≥ст≥в,
приступимо до вивченн¤† ц≥Їњ проблеми.
††††††††††††††††††
‘ормуванн¤ та розвиток†
громад¤нського сусп≥льства та пол≥тичних†
≥нститут≥в† в≥дбувалис¤ одночасно
та у т≥сному зв"¤зку, при цьому в≥докремлюванн¤ тих чи ≥нших
≥нститут≥в† супроводжувалос¤
розмежуванн¤м† громад¤нського сусп≥льства
та пол≥тики ¤к† самост≥йних частин
суп≥льства.
ѕро нерозривний зв"¤зок† громад¤нського сусп≥льства та правовоњ держави† говорить†
≥снуванн¤† р¤ду ≥нститут≥в, ¤к≥
можна в≥днести ¤к до† пол≥тичноњ сфери,
так ≥ до† громад¤нського сусп≥льства.
—истема цих орган≥в та ≥нст≥тут≥в, ¤к≥ гарантують
й охорон¤ють нормальне функц≥онуванн¤ громад¤нського сусп≥льства, -це ≥ Ї правова
держава. “ака держава грунтуЇтьс¤ на принципах†
верховенства права, дотриманн¤ закону, поважанн¤ особистост≥ й
недоторканост≥ њњ прав, свобод та законних ≥нтерес≥в.† ÷е держава, в ¤к≥й пануЇ закон, Їдиний дл¤
влад ус≥х р≥вн≥в, парт≥й† та громадських
орган≥зац≥й, посадових ос≥б й окремих†
громад¤н. ≤снуванн¤ людей у так≥й держав≥ грунтуЇтьс¤ не на прост≥й
оп≥ц≥ з боку держави, а на† захищеност≥
законом, коли† не держава нав"¤зуЇ
громад¤нину права та обов"¤зки, а громад¤нин дотримуЇтьс¤ встановлених
державою правил через те, що вони в≥дпов≥дають його особистим ≥нтересам.
††† ƒо недавнього часу вчен≥† намагалис¤†
представити правову державу лише ¤к взаЇмод≥ю† права ≥ держави. „ерез це правовою
вважалас¤† будь-¤ка держава, тому що не
≥снуЇ† держави без права, без правовоњ
системи ≥ нав≥ть† т≥Їю чи ≥ншою м≥рою без
самообмеженн¤ правом. Ќ≥чого не м≥н¤Ї в ц≥й ситуац≥њ† проголошенн¤ основною ознакою правовоњ† держави†
верховенства† закону .† “аке верховенство можливе ≥ в тотал≥тарн≥й
держав≥. ¬ цьому випадку воно повернене проти народу, ¤кий перетворюЇтьс¤ в
сукупн≥сть† безправних п≥дданих. ѕевною
м≥рою демократ≥¤ залежить в≥д квал≥ф≥кац≥њ та компетентност≥ управл≥нц≥в.
ƒ≥йсно наукове розум≥нн¤† правовоњ
держави було представлене марксизмом-лен≥н≥змом, ¤кий стверджував, що треба йти
не в≥д закону ≥ нав≥ть не в≥д права взагал≥, а в≥д матер≥альних умов житт¤
сусп≥льства та його класовоњ структури.
як ≥сторичне
¤вище правова держава розвиваЇтьс¤ та зм≥нюЇтьс¤† з розвитком сусп≥льства та зм≥н≥
соц≥ально-економ≥чноњ формац≥њ. ўе при первинно- общинному устроњ, де були
в≥дсутн≥ми класи, ≥снувала†
своЇр≥дна† непол≥тична демократ≥¤,
тобто правова держава, що† вт≥лювалас¤
у† формах родового та плем≥нного
самовр¤дуванн¤ ( з≥бранн¤ ус≥х дорослих член≥в роду або племен≥, ради найстар≥ших
тощо).
†« по¤вою†
економ≥чноњ нер≥вност≥ , приватноњ власност≥ та експлуатац≥њ , тобто з
по¤вою держави, виникла пол≥тична демократ≥¤. ѓњ розвиток† у класовому сусп≥льств≥† пов"¤зан з† державою ¤к ≥з заснуванн¤м пол≥тичноњ
влади.ќтож, пол≥тична теор≥¤ правовоњ держави бере початок з античност≥.
ƒавньогрецький† ф≥лософ ѕлатон писав, що
державн≥сть можлива там, де панують справедлив≥ закони, Ђде закон володар над
правител¤ми, а вони його рабиї. ѕочинаючи†
з нового часу вона була суттЇво доповнена завд¤ки† безпосередньому зверненню† до ≥дењ прав людини. ≤сторична обмежен≥сть
правовоњ держави не зменшуЇ† њњ
прогресивного характеру дл¤ визначених умов. “аким чином, кап≥тал≥стична
правова держава, що виникла ¤к пол≥тичне вираженн¤ економ≥чноњ системи кап≥тал≥зму,
була прогресивним ¤вищем пор≥вн¤но з феодальним пол≥тичним устроЇм, оск≥льки
вона створила б≥льш широк≥ можливост≥ дл¤ розвитку руху й орган≥зац≥њ
експлуатованих клас≥в.
ѕередов≥
мислител≥ ≈похи ¬≥дродженн¤† сформулювали
принцип† розпод≥лу† Їдиноњ всеохоплюючоњ державноњ влади на три
види: законодавчу, виконавчу, судову. ожна з них повинна бути, по-перше,
в≥дносно самост≥йною, по- друге, вр≥вноважувати ≥нш≥. ѕринцип розпод≥лу
влади† послужив зад≥лом дл¤ теор≥њ
правовоњ держави. “ак, ант (а саме з його ≥м"¤м пов`¤зують цю теор≥ю)
вважав, що держава забезпечуЇ торжество права, вимогам ¤кого сама
п≥дпор¤дковуЇтьс¤. √ромад¤нський правовий статус, на думку анта, грунтуЇтьс¤
на таких безумовних принципах: свобода кожного члена сусп≥льства ¤к людини;
р≥вн≥сть його з кожним ≥ншим ¤к п≥дданого; самост≥йн≥сть кожного члена
сусп≥льства ¤к громад¤нина.
«г≥дно з
вченн¤м† ‘≥хте, м≥ж† державою та ≥ндив≥дом укладаЇтьс¤† своЇр≥дний догов≥р, за ¤ким ≥ндив≥д
погоджуЇтьс¤ на певне обмеженн¤† своЇњ
свободи ≥ зобов`¤зуЇтьс¤†
п≥дпор¤дкуватис¤† загальним
настановам держави, а держава в≥дпов≥дно†
гарантуЇ безпеку ≥ндив≥дов≥ та його власност≥. ƒержава ¤к надсила, що
переважаЇ† силу кожного окремого
≥ндив≥да, може ≥ повинна† зд≥йснювати
примус† стосовно будь-¤кого члена сусп≥льства,
¤кщо в≥н† порушив уз¤т≥ на себе
зобов`¤занн¤. јле, п≥дкреслював ‘≥хте, цей примус повинен бути правом≥рним,
тобто влада повинна д≥¤ти лише в≥дпов≥дно до цив≥льних ≥ крим≥нальних закон≥в.
—учасною
верс≥Їю ≥деолог≥њ† правовоњ держави Ї
неол≥беральна концепц≥¤ пол≥тики, протиставленн¤ держави й сусп≥льства,
розум≥нн¤† ур¤ду ¤к надпарт≥йноњ,
нейтральноњ регулюючоњ сили,спов≥дуванн¤ реагуючого стилю пол≥тики.
ѕроцес
формуванн¤ правовоњ держави характер≥зуЇтьс¤ певною ознакою - рухом людства до
свободи, усв≥домленим намаганн¤м†
обмежити державу, змусити њњ поважати†
закони та захищати честь ≥ г≥дн≥сть людини ¤к найвищу ц≥нн≥сть. ”
правов≥й держав≥ маЇ бути оф≥ц≥йно визнаним принцип† п≥длеглост≥ меншост≥ б≥льшост≥ а також
р≥вноправ"¤ ус≥х громад¤н; пол≥тичн≥ права, ¤к≥ було вказано в
законодавств≥.†† «агальна† ƒекларац≥¤ прав людини 1948р. проголосила, що
кожен громад¤нин повинен над≥л¤тис¤†
вс≥ма правами ≥ свободами. ѓх†
зд≥йсненн¤ обмежуЇтьс¤ т≥льки†
законом з метою† забезпеченн¤ прав
≥ свобод ≥нших громад¤н.
ѕох≥дними
в≥д† головних признак≥в правовоњ
держав膆 Ї : виб≥рн≥сть головних орган≥в
держави та посадових ос≥б, њх†
в≥дпов≥дальн≥сть перед виборц¤ми; п≥дконтрольн≥сть та в≥дпов≥дальн≥сть
орган≥в ( та службовц≥в)† держави, що
формуютьс¤ шл¤хом† назначенн¤ , перед
виб≥рнини закладами; гласн≥сть у д≥¤льност≥ держави† тощо. –озр≥зн¤ютьс¤† ≥нститути представницькоњ (прийн¤тт¤ основних
р≥шень† повноважними виб≥рними закладами)
та безпосередньоњ† демократ≥њ
(прийн¤тт¤† основних р≥шень безпосередньо
громад¤нами, наприклад, шл¤хом референдуму).
ƒ≥знатис¤,
¤ким чином† людина стаЇ громад¤нином
правовоњ держави, ¤к† громад¤нське
сусп≥льство може вр≥вноважувати державну владу, що маЇ в своЇму розпор¤дженн≥
не т≥льки управл≥нський апарат, а й озброЇн≥ сили, на чому грунтуЇтьс¤
автоном≥¤ громад¤нського сусп≥льства ≥ автоном≥¤ людини- громад¤нина† ми можемо розгл¤даючи сферу в≥дносин
власност≥
як ≥нститут,
що ф≥ксуЇтьс¤ в численних структурах† -
системах соц≥альних груп, позиц≥й, статус≥в,ролей ≥† владних утворень, власн≥сть Ї п≥двалиною
громад¤нських в≥дносин. ¬ажливе значенн¤ маЇ створенн¤ умов дл¤ реальноњ
економ≥чноњ свободи через розвиток р≥зноман≥тних форм власност≥, в тому числ≥
права людини на державну власн≥сть. ≤снуванн¤ приватноњ власност≥ на засоби
виробництва не Ї перешкодою процесов≥ соц≥ал≥зац≥њ сусп≥льства, а навпаки,
спри¤Ї йому.
ѕриватна форма
орган≥зац≥њ виробництва може поЇднуватис¤ з соц≥ально ефективним перерозпод≥лом
створених благ (наприклад, через систему оподаткуван¤) , за рахунок чого дос¤гаЇтьс¤
висока ¤к≥сть соц≥альних† гарант≥й† ≥ р≥вень житт¤ вс≥х член≥в сусп≥льства.
"ЌемаЇ
п≥дстав пов"¤зувати в≥дносини експлуатац≥њ вин¤тково з приватною
власн≥стю. ¬ умовах державного монопол≥зму в економ≥ц≥, що супроводжуЇтьс¤† нерозвинен≥стю демократичних ≥нститут≥в,
держава може в≥д≥гравати роль сукупного експлуататора - г≥ршого, н≥ж
кап≥тал≥ст. Ќав≥ть в умовах трудовоњ приватноњ власност≥, за ¤ких суб"Їкт
прац≥ ≥ суб"Їкт власност≥†
здеб≥льшого зб≥гаютьс¤, труд≥вник - власник може бути† об"Їктом експлуатац≥њ через сферу
об≥гу"(—емк≥н ќ.≤.-285 стор.).
¬≥дносини
експлуатац≥њ можлив≥ при будь-¤к≥й форм≥ власност≥, ј намаганн¤ пов"¤зати
феномен присвоЇнн¤ чужоњ прац≥ лише з приватною власн≥стю маЇ не науковий, а
≥деолог≥чний характер. “ому в основ≥ сучасноњ оц≥нки феномена приватноњ
власност≥† повинно лежати насамперед† розум≥нн¤ об"Їктивноњ необх≥дност≥
њњ† ≥снуванн¤ на сучасному етап≥ розвитку† цив≥л≥зац≥њ, а також у¤вленн¤ про принципову
можлив≥сть пом"¤кшенн¤ супроводжуючих њњ негативних соц≥альних ¤вищ, що
вимагаЇ значноњ† ≥ тривалоњ† роботи всього сусп≥льства.
ѕриватна
власн≥сть, отже, Ї важливим параметром економ≥чноњ свободи, без ¤коњ неможливе
громад¤нське сусп≥льство. якщо людина волод≥Ї власн≥стю , що над≥йно захищена
законом, то тод≥ вона достойно ≥ впевнено†
може протисто¤ти† влад≥† будь-¤кого рангу. ѕри цьому громад¤нське
сусп≥льство виступаЇ ¤к таке, де головною д≥йовою особою Ї людина-власник. ÷е
демократичне† сусп≥льство тих, хто
волод≥Ї засобами виробництва, грошовим кап≥талом, акц≥¤ми, необх≥дною люд¤м
≥нформац≥Їю, ≥нтелектом, що генеруЇ ≥дењ, просто робочою силою.† ”часники такого в≥докремленого в≥д державноњ
влади сусп≥льства самост≥йн≥, незалежн≥ один в≥д одного. ѕриватна власн≥сть
виступаЇ† ¤к стимул творчоњ д≥¤льност≥
людини. Ќе можна сьогодн≥ не пом≥чати, що вона породила небачений до цього
≥нтерес людей до розвитку виробництва. ўодо такого насл≥дку приватноњ
власност≥, ¤к класова боротьба, то за певних умов вона була руш≥йною силою
≥сторичного прогресу, бо спри¤ла створенню соц≥ально-пол≥тичних умов формуванн¤
структур громад¤нського сусп≥льства, автономних щодо держави.
“еор≥¤
правовоњ держави у марксистськ≥й л≥тератур≥ була† оф≥ц≥йно засуджена ¤к буржуазна й
опортун≥стична. Ѕезумовний пр≥оритет класових ≥нтерес≥в перед правами та свободами
громад¤н, а також перед ≥нтересами всього сусп≥льства призводив до того, що на
перший план висувалис¤ не неповторн≥сть кожноњ особистост≥, а заклик до
принесенн¤ у жертву сучасниго покол≥нн¤ заради майбутн≥х.—тверджувалос¤, що
"¤кщо† людина†† претендуЇ на званн¤ марксиста ≥ говорить
серйозно про правову державу, а тим†
б≥льше застосовуЇ пон¤тт¤† пон¤тт¤
"правова" до рад¤нськоњ держави, то це означаЇ, що вона в≥дходить† в≥д марксистсько-лен≥нського вченн¤ про† державу".¬важалос¤, що "св≥тле
майбутне" прийде лише п≥сл¤ знищенн¤ класовоњ нер≥вност≥,† под≥лу м≥ж громад¤нським сусп≥льством ≥
державою та дос¤гненн¤ залежност≥ м≥ж особистим та колективним ≥снуванн¤м.
—тверджувалос¤, б≥льше того, що комун≥сти не приймають взагал≥ пон¤тт¤
"правова держава".“еоретики марксизму ≥ практики побудови
рад¤нського† сусп≥льства не ставили
питанн¤ про можливий наступний зв"¤зок м≥ж соц≥ал≥стичною ≥ попередньою
кап≥тал≥стичною державою. ” житт¤ було вт≥лене стал≥нське розум≥нн¤ держави,
зг≥дно з ¤ким профес≥йне управл≥нн¤- управл≥нн¤ через держапарат поЇднувалос¤ з
так званим у т≥ часи† сусп≥льним
управл≥нн¤м,"самод≥¤льн≥стю" труд¤щих та трудових колектив≥в, при
¤кому насправд≥ жоден труд¤щий не мав н≥¤кого впливу на д≥¤льн≥сть правл¤чоњ
верх≥вки. ÷е призводило до повноњ в≥дсутност≥ гарантованост≥ та повноњ
пол≥тичноњ свободи,† нев≥дпов≥дност≥ прав
та обов"¤зк≥в громад¤н, нереальност≥ принципу п≥длеглост≥ меншост≥
б≥льшост≥.† √ромадськ≥ орган≥зац≥њ, так≥,
¤к кооперац≥¤,† профес≥йн≥, молод≥жн≥,
творч≥ сп≥лки, ¤к≥ за ≥нших умов могли б стати основою розвитку громад¤нського
сусп≥льства й правовоњ держави, були позбавлен≥ самост≥йност≥, ув≥йшли до
оф≥ц≥йних структур ¤к важел≥ чи "приводн≥ ремен≥". ј людина, ≥ндив≥д,
вмонтувалас¤ у ц≥й структур≥ ¤к "гвинтик". —татус громад¤нина з визначеним
у онституц≥њ† обс¤гом прав мало що
означав у реальному житт≥. ≤ндив≥дуальне начало було повн≥стю розчинене у
колективному- чи то в громад¤нському сусп≥льств≥, чи то в держав≥.Ќасильство
над людиною стало суттю державноњ пол≥тики. ƒержава утвердила принцип:"
«аборонено все, кр≥м дозволеного". ѕраво держави перетворилос¤ в команди ≥
накази.Ќе випадково сам≥ способи (методи) управл≥нн¤ д≥стали назву
адм≥н≥стративно-командних. ќб≥ц¤нки перевести "к≥льк≥сть" в
"¤к≥сть" так ≥ не було виповнено.
”† роки непу†
було закладено початки†
громад¤нського сусп≥льства з багатоукладною економ≥кою,† ≥де¤ми компром≥су та нац≥ональноњ згоди.
ћ.Ѕухар≥н писав, що рад¤нське сусп≥льство Ї формою самоуправл≥нн¤ мас. Ќ≥
парт≥¤, н≥ профсп≥лки , н≥ влада не можуть безпосередньо об≥йн¤ти неможливе.
р≥м над≥йного кер≥вництва центра потр≥бна децентрал≥-зована† ≥н≥ц≥атива . ћ≥ж основними орган≥зац≥¤ми ≥
роб≥тничою масою повинн≥† виникнути сотн≥
≥ тис¤ч≥† маленьких ≥ великих
добров≥льних товариств, гуртк≥в, об"Їднань, ¤к≥ були б зв"¤зком з
масами. ј насправд≥ розвиток держави означав п≥дготовку† необх≥дних умов† дл¤ њњ повного в≥дмиранн¤ з переходом до
комун≥стичного сусп≥льства.
–еформуванн¤
колишнього рад¤нського сусп≥льства та ≥нтеграц≥йн≥† процеси на м≥жнародн≥й арен≥ зробили
об"Їктивно необх≥дним формуванн¤ правовоњ держави в ”крањн≥.
–озгл¤немо конкретн≥ше суть правовоњ держави, њњ
принципи. ” словосполученн≥ "правова держава" на першому м≥сц≥ стоњть
право,на другому- держава.÷е означаЇ верховенство права в сусп≥льств≥. ќсновоположним
началом права Ї† принцип загальноњ
р≥вност≥, тобто загальноњ ≥ р≥вноњ дл¤ вс≥х м≥ри свободи: дл¤ держави та њњ
орган≥в, дл¤ окремоњ особи ≥ колектив≥в, дл¤ вс≥х громад¤н крањни. “ака
формальна р≥вн≥сть Ї властив≥стю права, виражаЇ таку його специф≥ку, ¤к
справедлив≥сть. ѕраво у сусп≥льному житт≥ виступаЇ насамперед у форм≥ закон≥в
та ≥нших нормативних акт≥в. “ому громад¤ни й орган≥зац≥њ можуть бути юридично
р≥вними ≥ в≥льними т≥льки ¤к† учасники
конкретних правов≥дносин, тобто таких в≥дносин, ¤к≥ врегульован≥† законом, нормативними актами.
ќтже, верховенство права (закону) у сусп≥льств≥ -
основний принцип правовоњ держави. ¬≥н зумовлюЇ й ≥нш≥ його принципи, зокрема
п≥дпор¤дкуванн¤ законов≥ самоњ держави†
та њњ орган≥в, посадових ос≥б, ≥нших орган≥зац≥й, громад¤н,а також
утвердженн¤ економ≥чноњ свободи людини. ѕовинна дотримуватись незалежн≥сть
правовоњ системи,† на¤вн≥сть
багатопарт≥йност≥, легальна д≥¤льн≥сть не лише ур¤дових, а й опозиц≥йних
парт≥й, об"Їднань ≥ рух≥в. ¬лада повинна розпод≥л¤тис¤ на три г≥лки -
виконавчу, законодавчу та судову, ¤к≥ будуть стримувати й ур≥вноважувати одна
одну. ѕовинно дотримуватись сусп≥льно-пол≥тичне†
представництво громад¤н на ус≥≥х р≥вн¤х державного управл≥нн¤,
зд≥йснювати волю народу, усезагальне, р≥вне й пр¤ме виборче право. ѕол≥тичн≥
д≥¤ч≥ не† можуть користуватис¤
прерогативами, ¤к≥ не надан≥ њм законом. ѕравова держава характеризуЇтьс¤
¤к≥стю власне закону. ¬≥н повинен бути справедливим, гуманним, закр≥плювати
нев≥д"Їмн≥ природн≥ права кожноњ людини: право на житт¤, на свободу, на
особисту недоторкан≥сть. јле свобода не Ї абсолютною. ¬она допускаЇ обмеженн¤,
тобто маЇ певну м≥ру. ÷¤ м≥ра повинна бути р≥вною дл¤ вс≥х. Ќа основ≥
громад¤нського сусп≥льства повинна виховуватись правосв≥дом≥сть, ≥накше
громад¤нське сусп≥льство не зможе п≥дпор¤дкувати своњй вол≥ дкржавний апарат.
ќхарактеризувати правову можна ¤к таку
державу,† в ¤к≥й визнаЇтьс¤
пр≥оритет† прав людини† перед правами будь-¤коњ сп≥льноти,† прав народу перед правами держави, де
визначальним пунктом громадського регулюванн¤ Ї ≥нтереси особистост≥,† ц≥ ≥нтереси та г≥дн≥сть людей поважаютьс¤ ¤к
беззаперечн≥ ц≥нност≥, коли авторитет сили чи майна вит≥сн¤ютьс¤ авторитетом
люд¤ност≥, осв≥ченост≥, компетентност≥†
(що не можна сказати про неправову державу, де такими ц≥нност¤ми
вважаютьс¤ ≥деолог≥чн≥ настанови, пол≥тична доц≥льн≥сть або економ≥чна вигода).
—утн≥сть правовоњ держави пол¤гаЇ ще й у
дотриманн≥ закону тими, хто перебуваЇ при влад≥, у взаЇмн≥й в≥дпов≥дальност≥
держави та громад¤н один перед одним. ÷е означаЇ, по-перше,† визнанн¤ громад¤нами авторитету права,
закону, законослухн¤н≥сть, згоду й готовн≥сть людей жити ≥ чинити так,† щоб не уражати ≥нтереси ≥нших.
ѕо-друге, демократизм сусп≥льного управл≥нн¤ у
правов≥й держав≥ значною м≥рою залежить в≥д компетентност≥ й квал≥ф≥кац≥њ
державних управл≥нц≥в. "ƒемократична правова держава - це ще й осв≥чена,
квал≥ф≥кована† кер≥вна верства населенн¤,
корпус управл≥нц≥в, ¤к≥ дотримуютьс¤ субординац≥њ з ч≥тким розпод≥лом
повноважень, ¤к≥ виконуютьс¤ не т≥льки завд¤ки постановам, а й через силов≥
структури верховних орган≥в"(–¤бов —.√.-128 стор.). ѕравова держава† повинна†
у р≥вн≥й м≥р≥ в≥дображати ≥нтереси й потреби вс≥х шар≥в населенн¤, вона
маЇ бути нейтральною у протисто¤нн≥ й змаганн≥ сусп≥льно-пол≥тичних позиц≥й,
повинна забезпечувати дотриманн¤ закону тими, хто перебуваЇ при влад≥.
ƒемократ≥¤ - не т≥льки участь у виборах ≥
референдумах, а ще й† добров≥льне
дотриманн¤ народом† вимог† та настанов ≥снуючоњ влади. ѕравова держава
забезпечуЇ† також ≥ активну участь
громад¤н у розв"¤занн≥ сусп≥льних проблем.
ќтож , можемо назвати важлив≥ ознаки правовоњ
держави :
Ј
дотриманн¤† вимог та норм конституц≥њ й закон≥в
держави† вс≥ма громад¤нами в ус≥х сферах
житт¤ сусп≥льства;
Ј
дотриманн¤ вимог та норм
конституц≥њ й закон≥в держави у д≥¤льност≥ вс≥х громадських ≥ пол≥тичних
орган≥зац≥й, не виключаючи й правл¤чу парт≥ю;
Ј
дотримуванн¤ вимог та норм
конституц≥њ й закон≥в держави† при
формуванн≥ орган≥в влади, у боротьб≥† за
владу, у пол≥тичн≥й взаЇмод≥њ;
Ј
легальна д≥¤льн≥сть не лише
правл¤чих, а й опозиц≥йних парт≥й, об"Їднань, рух≥в, багатопарт≥йн≥сть;
Ј
под≥л державноњ влади на
законодавчу, виконавчу, судову;
Ј
визначальна роль суду у
розв"¤занн≥ вс≥х сп≥рних питань;
Ј
п≥дконтрольн≥сть суду вс≥х без
виключенн¤ громад¤н та ≥нституц≥й, право кожного оскаржити в судовому пор¤дку
неправом≥рн≥ д≥њ† посадових ос≥б та
державних орган≥в;
Ј
незалежн≥сть судовоњ влади в≥д
пануючих пол≥тичних сил та орган≥в державного управл≥нн¤;
Ј
визнанн¤ ≥ зд≥йсненн¤ на
практиц≥ принцип≥в конституц≥онал≥зму й законност≥, верховенства права,
конституц≥йний нагл¤д за дотриманн¤м законност≥;
Ј
р≥вноправ"¤ громад¤н та
р≥вн≥ вимоги дл¤ вс≥х;
Ј
доступн≥сть сусп≥льно важливоњ
≥нформац≥њ, незалежн≥сть засоб≥в масовоњ ≥нформац≥њ;
Ј
розв"¤занн¤ питань та
прийн¤тт¤ загальних р≥шень за ознакою б≥льшост≥ з неодм≥нним урахуванн¤м† ≥ поважанн¤м прав меншост≥.
ѕринципи демократ≥њ† та†
основн≥ права та свободи громад¤н, ¤к≥ вказано у конституц≥њ, не
належать в≥дм≥н≥ у звичайному пор¤дку, ¤к ≥нш≥ правов≥ норми. ƒл¤ внеску
поправок, зм≥н в конституц≥њ передбачено спец≥альн≥ процедури, б≥льш складн≥,
н≥ж† при проходженн≥ звичайного
законопроекту. Ќаприклад, во ‘ранц≥њ зм≥ни в конституц≥њ маЇ право вносити
т≥льки Ќац≥ональний конгрес- сп≥льне з≥бранн¤ палати депутат≥в та —енату. якщо
ж треба† прийн¤ти новий текст
онституц≥њ, то в≥н неодм≥нно виноситьс¤ на усенародний референдум та
вважаЇтьс¤ прийн¤тим у випадку його п≥дтримки б≥льш н≥ж половиною громад¤н, що
мають право голосу.
¬»—Ќќ¬ ».
” правов≥й держав≥ пануЇ право ≥ т≥льки право.ƒл¤
такоњ держави Ї характерним принцип взаЇмного контролю, що було сформульовано
ще ф≥лософом антом.
ќсоба маЇ приватну власн≥сть- основн≥ передумови
њњ свободи.
¬ процес≥ свого формуванн¤ та утвердженн¤ правова
держава розробл¤ла та закр≥плювала не т≥льки законодавч≥ гарант≥њ
≥ндив≥дуальних свобод та прав, але й свою владу в ¤кост≥ охоронц¤ таких свобод
та прав, головного гаранту нормального ≥снуванн¤ та функц≥онуванн¤
громад¤нського сусп≥льства, його основних ≥нститут≥в та принцип≥в.
√ромад¤нське сусп≥льство та правова держава† забезпечують умови ≥снуванн¤ одне одного,
хоча й не зам≥нюють, не взаЇмовиключають одне одного.
Ћ≤“≈–ј“”–ј
1.Ѕабк≥на ќ.¬. ѕол≥толог≥¤. - .,1998
2.Ѕеб≥к ¬.ќснови теоретичноњ та практичноњ
пол≥то-лог≥њ .- .,1994
3.ƒавид –., оффре-—пинози . ќсновные
правовые системы современности.-ћ.,1996
4.√аджиев .—., аменска¤ √. ¬. и др. ¬ведение в
политологию.-ћ.,1993
5.–¤бов —.√. ѕол≥толог≥чна теор≥¤ держави.- .,1996
6.–¤бов —.√., “оменко ћ.¬. ќснови теор≥њ пол≥тики.- .,1996
7.—емк≥н ќ.≤., Ўпилюк ¬.ј., —в≥та √.ћ.
ѕол≥толог≥¤.-Ћ.,1994