| главна¤ | добавить реферат | оценить |
| Ќайти: | на: |
“уреччина Ї потужним
субрег≥ональним л≥дером ≥з власною системою ≥нтерес≥в. «а умов останн≥х
структурних зм≥н у посткомун≥стич ному св≥т≥ “уреччина у своњй зовн≥шн≥й
пол≥тиц≥ опрацьовуЇ новий геопол≥тичний ракурс. јнкара не Ї вже повернутою
обличч¤м до комун≥стичноњ загрози з ѕ≥вноч≥ та з Ѕалкан, а у зв'¤зку ≥з
арабо-≥зрањльським мирним процесом вона виступаЇ ¤к рег≥ональний гравець ≥
шукаЇ впливову пол≥тику на б≥льш в≥ддален≥й перифер≥њ. ѕ≥сл¤ ƒругоњ св≥товоњ
в≥йни зовн≥шньопол≥тичний курс “уреччини був зор≥Їнтований подв≥йно: пол≥тика
розвитку ≥ндустр≥њ та приЇднанн¤ до ™—, а з другого боку - у зв'¤зку з≥ сх≥дною
та ≥сламською ор≥Їнтац≥Їю “уреччина шукаЇ свою ≥дентиф≥кац≥ю з —ередн≥м —ходом
та ÷ентральною јз≥Їю. «а час≥в "холодноњ в≥йни" рад¤нська дом≥нац≥¤ в
÷ентральн≥й јз≥њ та на авказ≥ заважала турецьким зусилл¤м у цьому напр¤мку,
тод≥ ¤к турецька асоц≥ац≥¤ з ≤зрањлем та аль¤нс ≥з ¬ашингтоном затьмарювали
пр¤м≥ в≥дносини ≥з —ередн≥м —ходом. “уреччина виконувала функц≥ю п≥вденного
флангу Ќј“ќ ≥ слугувала опорою безпеки —Ўј. Ќасл≥док - пол≥тична ≥зол¤ц≥¤ в≥д
—ереднього —ходу, протисто¤нн¤ з ѕ≥вн≥ччю. 1
ќсобливе положенн¤ “уреччини
стосовно ™вропи, з одного боку, стосовно ≥сламського ѕ≥вдн¤ - з другого,
створюЇ особливу геопол≥тичну конф≥гурац≥ю њњ нац≥ональних ≥нтерес≥в. ™вроп≥
важко сприйн¤ти “уреччину ¤к њњ нев≥д'Їмну частину, вона сприймаЇтьс¤ ¤к щось
чужор≥дне. ”часть “уреччини в ѕ≥вн≥чно-јтлантичному јль¤нс≥ Ї скор≥ше насл≥дком
"холодноњ в≥йни" та геостратег≥чних уподобань —Ўј, н≥ж усв≥домленн¤
сп≥льних Ївропейських ≥нтерес≥в. “ривалий конфл≥кт з б≥льш
"Ївропейською" √рец≥Їю, ≥прська проблема, особлива позиц≥¤ в
Ѕосн≥йськ≥й криз≥, у ставленн≥ до курд≥в - все це не спри¤Ї скор≥шому включенню
“уреччини в ≥нш≥ Ївропейськ≥ структури.
“урецьк≥ амб≥ц≥њ в
Ѕалканському рег≥он≥ грунтуютьс¤ на переконанн≥, що розпад —–—– ≥ —‘–ё дав
“уреччин≥ ун≥кальний шанс повернути в нових формах св≥й пол≥тичний,
економ≥чний, культурний ≥ воЇнний вплив у межах колишньоњ ќсманськоњ ≥мпер≥њ.
—аме мусульманське населенн¤ повинно стати одним з основних ≥нструмент≥в цього
впливу.
ќсобливу см≥лив≥сть
“уреччин≥ надаЇ могутн¤ п≥дтримка з боку —получених Ўтат≥в. ƒл¤ турецьких
анал≥тик≥в характерним Ї у¤вленн¤, що вс≥ так зван≥ кола Ївраз≥йськоњ безпеки,
¤к≥ включають в себе ÷™, Ѕалкани, рег≥он „орного мор¤, авказ, —х≥дне
—ередземномор'¤, Ѕлизький —х≥д ≥ ÷ентральну јз≥ю, накладаютьс¤ ≥ перетинаютьс¤
саме в тому м≥сц≥, де розташована “уреччина, що з урахуванн¤м нових умов значно
п≥двищуЇ њњ значенн¤ ¤к члена Ќј“ќ й ≥мов≥рн≥сть переростан н¤ њњ в
рег≥онального л≥дера. ѕри цьому ¤вне прагненн¤ до пануванн¤ в рег≥он≥
прикриваЇтьс¤ гуман≥тарною риторикою: “уреччина н≥бито надаЇ допомогу
"новим крањнам" у пошуку ними "справжньоњ ≥дентичност≥, в≥льноњ
в≥д зовн≥шн≥х чинник≥в ≥ тиску".
1 ƒив.: Sariolghalam M. The Future of the
Ќин≥ “уреччина зб≥льшуЇ флот
≥, зокрема, по¤снюЇтьс¤ це серйозними проблемами в —ередземному ( ≥пр) ≥
≈гейському мор¤х. ѕр≥оритети пол≥тики “уреччини зрозум≥л≥: збереженн¤ ст≥йкоњ ≥
значноњ переваги, в тому числ≥ й воЇнно-морськоњ, над основним супротивником -
√рец≥Їю. «умовлюЇтьс¤ це необх≥дн≥стю захисту своњх ≥нтерес≥в в ≈гейському
мор≥, де греки, всупереч м≥жнародним домовленост¤м, провод¤ть рем≥л≥таризац≥ю
прилеглих до турецького узбережж¤ остров≥в, а також недопущенн¤ силовоњ рев≥з≥њ
к≥прських реал≥й, що склалис¤ п≥сл¤ окупац≥њ турецькими в≥йськами п≥вн≥чноњ
частини острова.
“уреччина з метою захисту
своњх ≥нтерес≥в плануЇ в наступному стол≥тт≥ стати крањною, що волод≥Ї
ав≥аносц¤ми. ƒержавна м≥ць, географ≥¤ й ≥сторичн≥ чинники змушують “уреччину
стати рег≥ональною державою. ѓњ ¬ћ— вийдуть за меж≥ береговоњ л≥н≥њ. “урецьк≥
в≥йська брали участь у миротворч≥й д≥¤льност≥ ќќЌ у —омал≥, јлбан≥њ, Ѕосн≥њ ≥
√ерцеговин≥. ÷е показуЇ, що ≥нтереси “уреччини не обмежуютьс¤ лише прилеглими
державами.
“уреччина маЇ досить
обгрунтовану альтернативу Ївропейському вектору у вигл¤д≥ своњх п≥вденних,
≥сламських ≥ центральноаз≥йських зац≥кавлень. “ургут ќзал, арх≥тектор новоњ
“уреччини, почав використовувати тюркський символ≥зм дл¤ проникненн¤ турецького
економ≥чного та пол≥тичного впливу в ÷ентрально-јз≥йський та авказький
рег≥они. ѕочинаючи з 1991 р., “. ќзал, а п≥зн≥ше —улейман ƒем≥рель зробили
низку в≥зит≥в до нових держав та п≥дписали численн≥ угоди з пол≥тичного
сп≥вроб≥тництва, в≥йськовоњ допомоги, культурних та економ≥чних зм≥н. “уреччина
входить в „орноморський консорц≥ум, —оюз “юркських держав, ќрган≥зац≥ю
≈коном≥чного сп≥вроб≥тництва - ≥нституц≥онал≥зован≥ форми, що п≥двищують њњ
рег≥ональ ний статус.
«розум≥ло, що це викликаЇ
певне занепокоЇнн¤ з боку –ос≥йськоњ ‘едерац≥њ, ¤ка перегл¤даЇ власне
сприйн¤тт¤ “уреччини в ширшому контекст≥ ≥ починаЇ обмежувати пантюрк≥стське
просуванн¤ јнкари. Ќасамперед це спостер≥галос¤ на з'њзд≥ тюрк≥в, а пот≥м при
формуванн≥ онвенц≥њ курдських орган≥зац≥й —Ќƒ у ћоскв≥. ћосковська ≥нтервенц≥¤
в „ечн≥ пог≥ршила взаЇмосприйн¤тт¤ двох крањн. ’оча “уреччина маЇ значн≥
ресурси та просуваЇ свою геопол≥тичну роль в республ≥ках колишнього —–—–, вона
не може виступати тут одноос≥бно ≥ стикаЇтьс¤ з конкуренц≥Їю ≥нших держав,
зокрема ≤рану.
“уреччина намагаЇтьс¤
конкурувати з –‘, а у певному в≥дношенн≥ ≥ з ≤раном, за вплив на пострад¤нськ≥
тюркомовн≥ крањни ÷ентральноњ јз≥њ. ѓњ козир≥ в ц≥й гр≥ пол¤гають у: етн≥чн≥й
спор≥дненост≥ з тюркомовними народами рег≥ону - туркменами, узбеками, казахами,
киргизами, кара-калпаками, уйгурами; конфес≥йн≥й ≥дентичност≥ (турки, ¤к ≥ вс≥
кор≥нн≥ народи пострад¤нськоњ ÷ентральноњ јз≥њ (÷ј) - сунн≥ти
найпом≥ркован≥шого хан≥ф≥тського толку, на в≥дм≥ну в≥д ≥ранц≥в-шињт≥в); своЇму
характер≥ ¤к економ≥чно розвинутоњ та сильноњ у в≥йськово -пол≥тичному
в≥дношенн≥ тюрксько-мусульманськоњ крањни, ¤ка в≥дтак маЇ слугувати зразком ≥
дл¤ тюрксько-мусульманських крањн, ¤к≥ обрали (на в≥дм≥ну в≥д ≤рану) св≥тський
шл¤х розвитку; ор≥Їнтац≥њ на розвинен≥ зах≥дн≥ крањни, насамперед —Ўј (дл¤ ¤ких
“уреччина, ¤кщо не казати про ≤зрањль, Ї найважлив≥шим стратег≥чним партнером у
«ах≥дн≥й јз≥њ), а в≥дтак у в≥дношенн≥ можливого лоб≥юванн¤ “уреччиною ≥нтерес≥в
в≥дпов≥дного кола крањн перед «аходом.
ћ≥ж тим посиленн¤
≥слам≥стських настроњв у “уреччин≥, њњ спроби зближенн¤ з ≥ншими ≥сламськими
крањнами здатн≥ у найближч≥ роки призвести до де¤коњ зм≥ни њњ традиц≥йно
прозах≥дного курсу. ƒо того ж –‘ вс≥л¤ко протид≥Ї посиленню турецького впливу в
÷ентральн≥й јз≥њ, так само ¤к ≥ на авказ≥ та на Ѕалканах.
“уреччина п≥двищуЇ власну
роль у рег≥он≥ на хвил≥ пантюрк≥зму . ÷е де¤кою м≥рою послаблюЇ ≥сламське
в≥дновленн¤ крањн рег≥ону, що значно секул¤ризован≥. ƒл¤ “уреччини
нестаб≥льн≥сть на Ѕалканах та авказ≥ Ї джерелом загрози њњ власн≥й
територ≥альн≥й ц≥л≥сност≥, оск≥льки виникаЇ загроза м≥грац≥й до “уреччини. –‘
прагне до встановленн¤ системи колективноњ безпеки в јз≥њ, що протистоњть
турецьким ≥нтересам в≥дродженн¤ пантюрк≥зму. ¬одночас сам≥ крањни рег≥ону
схильн≥ скор≥ше розробл¤ти власн≥ економ≥чн≥ та пол≥тичн≥ модел≥, н≥ж просто
адаптувати турецький вз≥рець. ќдночасно з апробац≥Їю пантюрк≥стськоњ ≥дењ
крањни ÷ј розшир¤ли ≥ стосунки з ≥ншими крањнами, прагнучи диверсиф≥кувати
власну зовн≥шню пол≥тику, що взагал≥ характерно дл¤ вс≥х пострад¤нських держав.
¬насл≥док цього в середин≥ 90-х пантюрк≥стськ≥ впливи ослабли ≥ ув≥йшли в
нормальн≥ше русло.
ѕосиленн¤ позиц≥й “уреччини
в рег≥он≥ пов'¤зано з њњ власним досв≥дом модерн≥зац≥њ, що реал≥зуЇтьс¤ через
сучасн≥ ун≥версальн≥ технолог≥њ розвитку, коли робитьс¤ акцент на рег≥ональних
економ≥чних ≥нтересах, енерг≥њ приватного кап≥талу. “урецьк≥ приватн≥ ф≥рми
активно д≥ють у рег≥он≥. √оловними напр¤мками Ї буд≥вельн≥ п≥др¤ди - ринок, у
¤кому “уреччина спромоглас¤ пос≥сти в≥дчутне м≥сце у св≥товому масштаб≥. ¬они
будують дешевше ≥ в≥дносно ¤к≥сно. р≥м того, турецьк≥ ф≥рми включилис¤ в
створенн¤ переробноњ, легкоњ та харчовоњ промисловост≥. “урецький кап≥тал також
кооперуЇтьс¤ з пров≥дними транснац≥ональними корпорац≥¤ми, маючи функц≥ю
посередника. ѕроникненн¤ турецького кап≥талу ф≥нансуЇтьс¤ також за рахунок
державноњ допомоги самоњ “уреччини.
≤де¤ пантюрк≥зму маЇ скор≥ше
економ≥чне п≥дгрунт¤: “уреччина енерг≥йно п≥дтримала незалежн≥ крањни, надавши
торгов≥ п≥льги та кредити. “ут також спрацював ≥ антирос≥йський чинник, тобто
пошуки в “уреччин≥ певноњ противаги. ¬ р≥чищ≥ ≥дей пантюрк≥зму в≥дбуваЇтьс¤
перех≥д центральноаз≥йських крањн на латинський алфав≥т, нарощуютьс¤ ≥нтенсивн≥
культурн≥ контакти та м≥ж пол≥тичними ел≥тами. « ≥ншого боку, спрацював певний
романтизм щодо цив≥л≥зова ноњ “уреччини, а також - пошуки союзник≥в,
в≥дпов≥дноњ модел≥ модерн≥зац≥њ.
√оловним важелем
пантюрк≥стських вплив≥в стали регул¤рн≥ зустр≥ч≥ кер≥вник≥в тюркомовних держав
(јнкара, 1992, —тамбул, 1994). ” серпн≥ 1995 р. на самм≥т≥ в Ѕ≥шкеку
обговорювалис¤ ≥дењ т≥сн≥шоњ кооперац≥њ в межах тюркомовного аль¤нсу. Ќа
четверт≥й зустр≥ч≥ кер≥вник≥в тюркомовних крањн у “ашкент≥ (жовтень 1996 р.)
була прийн¤та ƒекларац≥¤ про подальше сп≥вроб≥тництво в галуз≥ культури та
≥нформац≥њ, в розбудов≥ трас ¬еликого шовкового шл¤ху, пол≥пшенн¤ двосторонн≥х
в≥дносин тощо.
–озвиток в≥дносин з “уреччиною
Ї одним з головних пр≥оритет≥в ”крањни в п≥вденному напр¤мку. ѕ≥дписаний дуже
важливий ƒогов≥р про дружбу ≥ сп≥вроб≥тництво м≥ж обома державами строком на 10
рок≥в. ѕ≥сл¤ отриманн¤ ”крањною незалежност≥ м≥ж иЇвом ≥ јнкарою не виникало
сп≥рних питань. ” вир≥шенн≥ проблем в≥йськовоњ й еколог≥чноњ безпеки в рег≥он≥
„орного мор¤, його дем≥л≥таризац≥њ складаЇтьс¤ пр¤мий ≥ безпосередн≥й ≥нтерес
обох крањн. јле ≥ в пошуку балансу сил у нов≥й ≥ складн≥й геопол≥тичн≥й
ситуац≥њ, що склалас¤ в рег≥он≥ за останн≥ роки, ≥нтереси “уреччини й ”крањни
багато в чому можуть зб≥гатис¤. ¬ ”крањн≥ високо оц≥нюють розум≥нн¤ “уреччиною
проблем, пов'¤заних з поверненн¤м з м≥сць депортац≥њ до риму етн≥чно
спор≥дненого туркам кримськотатарського народу.
“уреччина Ї ключовою державою
дл¤ ”крањни, оск≥льки через нењ йдуть найб≥льш зручн≥ транспортн≥ шл¤хи у
—ередземноморський та Ѕлизькосх≥дний рег≥они. ’оча останн≥м часом “уреччина
проробл¤Ї шл¤хи диверсиф≥кац≥њ власного зовн≥шньопол≥тичного курсу, однак в≥н
загалом залишаЇтьс¤ проамериканським. “уреччина маЇ тривалий конфл≥кт з
√рец≥Їю, ≥ це робить проблематичним њњ входженн¤ до ™вропейськоњ сп≥льноти. ѓњ
стратег≥чне значенн¤ ¤к п≥вденно-сх≥дного флангу Ќј“ќ втрачаЇтьс¤ ≥з зниженн¤м
порога конфронтац≥њ м≥ж «аходом та –‘. ћотиви дл¤ зближенн¤ ”крањни з
“уреччиною вигл¤дають досить обгрунтованими: необх≥дн≥сть забезпеченн¤
транспортуванн¤ енергонос≥њв в ≥ через ”крањну, компл≥ментарн≥сть економ≥к,
сп≥впрац¤ в межах „≈— тощо. –озвиток партнерських стосунк≥в з “уреччиною, на
¤ку нин≥ припадаЇ близько половини всього обс¤гу торг≥вл≥ ”крањни з
близькосх≥дними крањнами, сл≥д вести переважно в рамках двостороннього
економ≥чного сп≥вроб≥тництва, або в межах системи „≈—, уникаючи њх перетворенн¤
на стратег≥чний в≥йськово -пол≥тичний аль¤нс.