| главна¤ | добавить реферат | оценить |
| Ќайти: | на: |
≈“ЌќЌј÷≤ќЌјЋ№Ќ≤ ¬≤ƒЌќ—»Ќ» … Ќј÷≤ќЌјЋ№Ќј
ѕќЋ≤“» ј
√либок≥ соц≥ально-економ≥чн≥ та пол≥тичн≥
зм≥ни в р≥зних рег≥онах планети спри¤ють стр≥мкому зростанню нац≥ональноњ
самосв≥домост≥ народ≥в, поглиблюють почутт¤ нац≥ональноњ гордост≥, але водночас
подекуди призвод¤ть до сплеск≥в войовничого нац≥она≠л≥зму. Ќеврегульован≥сть
в≥дносин м≥ж нац≥¤ми ¤к в окремих дер≠жавах, особливо багатонац≥ональних, так ≥
м≥ж р≥зними крањнами, загострюЇ нац≥ональн≥ проблеми, котр≥ породжують
довготривал≥ м≥жнац≥ональн≥ конфл≥кти, в≥йни, потоки б≥женц≥в, несуть горе й
стражданн¤ окремим люд¤м ≥ ц≥лим народам. як насл≥док Ч нац≥≠ональна проблема набуваЇ глобального, планетарного характе≠ру.
“ому з'¤суванн¤ причин загостренн¤ м≥жнац≥ональних в≥дно≠син ≥ в≥днайденн¤
способ≥в розв'¤занн¤ проблеми самовизначенн¤ народ≥в Ї одним ≥з найважлив≥ших
завдань пол≥тичноњ науки.
—оц≥ально-етн≥чн≥ сп≥льност≥: народ, етнос,
нац≥¤
Ќац≥ональна проблема ≥снувала завжди.
¬≥домо, що гноб≠ленн¤ та експлуатац≥¤ одних народ≥в ≥ншими ≥ визвольна бо≠ротьба
розпочалис¤ ще з рабовласницького ладу ≥ тривали в епоху феодал≥зму. ѕроте
повною м≥рою нац≥ональне питанн¤ постало в пер≥од розпаду феодал≥зму та
утвердженн¤ кап≥та≠л≥зму, коли в≥дбувалос¤ становленн¤ нац≥й. ¬≥дтод≥ й донин≥
проблема етнонац≥ональних в≥дносин Ї одн≥Їю з пров≥дних у складн≥й гам≥
соц≥ально-пол≥тичних в≥дносин.
ўоб з'¤сувати суть етнонац≥ональних
в≥дносин, необх≥дно насамперед зосередитис¤ на основних пон¤тт¤х, пов'¤заних з
њхн≥м розвитком. ƒо таких передовс≥м належать: народ, нац≥¤, етнос. Ќазван≥
пон¤тт¤ хоч ≥ вживають часто ¤к синон≥ми, проте мають ≥стотн≥ в≥дм≥нност≥. “ак,
етнолог≥чне Ђнародї ≥ Ђнац≥¤ї Ч ≥дентичн≥
пон¤тт¤, що визначають б≥олог≥чне походженн¤ гру≠пи людей, але в
соц≥ально-пол≥тичному аспект≥ вони не Ї то≠тожними.
Ќарод Ч
це б≥олог≥чна Їдн≥сть, група, поЇднана кровними, б≥олог≥чними зв'¤зками: з
с≥м'њ виросла родина, з родини Ч р≥д, р≥д
перетворивс¤ на плем'¤, плем'¤ Ч на
народ.
¬насл≥док тривалого сп≥вжитт¤ племена
зм≥шувалис¤. ¬чен≥ довели, наприклад, що французький народ Ч насл≥док зм≥шанн¤ римл¤н, кельт≥в ≥
германц≥в; украњнський Ч слов'¤нсь≠ких ≥
тюркських племен ињвськоњ –ус≥; завд¤ки зм≥шанню слов'¤н, угро-ф≥нських
племен, гун≥в, монгол≥в ≥ татар постав рос≥йський (московський) народ. “а
сутн≥сть народу не вичер≠пуЇтьс¤ б≥олог≥чним походженн¤м, оск≥льки в≥н живе в
певно≠му простор≥. —аме прост≥р ¤к м≥сце пост≥йноњ ос≥лост≥ народу Ї дуже
важливим елементом його ≥снуванн¤. Ћюди здавна були пов'¤зан≥ природою,
простором (рибальство, полюванн¤, р≥ль≠ництво, тваринництво). ÷ей прост≥р дл¤
них був близьким, р≥д≠ним, а вс¤кий ≥нший Ч
чужим. олективними зусилл¤ми на≠роду облаштовувалас¤ певна територ≥¤.
Ќароджувалос¤ по≠н¤тт¤ Ђбатьк≥вщинаї. ƒо цього прилучивс¤ ще один важливий
компонент Ч мова. « њњ допомогою люди
сп≥лкувалис¤ м≥ж со≠бою, завд¤ки њй розпочиналос¤ духовне житт¤ народу. ожне
соц≥альне ¤вище Ч це ¤вище народне:
народна культура, на≠родне мистецтво, народна рел≥г≥¤ ≥ т. д.
якщо народи ≥снували з давн≥х-давен, то
нац≥њ викристал≥≠зувалис¤ лише в XVIIЧXVIII
ст. (н≥мц≥, скаж≥мо, стали нац≥Їю в XIX
ст.). Ќа в≥дм≥ну в≥д народу, нац≥¤ не дана природою, а народжуЇтьс¤ ≥сторично.
«в≥сна р≥ч, дуже складно встановити, коли народ ≥сторично стаЇ нац≥Їю. ѕроцес
переростанн¤ наро≠ду в нац≥ю ¤вл¤Ї собою пов≥льну кристал≥зац≥ю нац≥ональноњ
св≥домост≥, збереженн¤ свого етносу перед нищ≥вними силами ззовн≥. ќтже, нац≥¤
формуЇтьс¤ з етносу.
≈тнос Ч
це ст≥йка сукупн≥сть людей, ¤ка належить до пев≠ного народу, проживаЇ на
територ≥њ чи в склад≥ ≥ншого наро≠ду! збер≥гаЇ свою культуру, побут, мовн≥ та
психолог≥чн≥ особ≠ливост≥.
≈тнос формуЇтьс¤ здеб≥льшого на основ≥
Їдност≥ територ≥њ та економ≥чного житт¤, але в процес≥ ≥сторичного розвитку ба≠гато
¤к≥ етноси втрачають сп≥льн≥сть територ≥њ (наприклад, ук≠рањнц≥ живуть зараз у
багатьох крањнах близького й далекого заруб≥жж¤). “ам вони утворюють етн≥чн≥
групи (нац≥ональн≥ меншини), що вход¤ть до Їдиноњ нац≥њ т≥Їњ чи ≥ншоњ крањни.
ќтже, нац≥¤ складаЇтьс¤ на основ≥ певного
етносу, до ¤кого пот≥м приЇднуютьс¤ представники ≥нших етнос≥в, що живуть на
в≥дпов≥дн≥й територ≥њ та пов'¤зан≥ м≥ж собою певним типом соц≥ально-економ≥чних
в≥дносин. “ак, у ‘ранц≥њ чи јнгл≥њ жи≠вуть представники р≥зних нац≥ональностей:
французи, британц≥, фламандц≥, н≥мц≥, баски, корсиканц≥ (‘ранц≥¤); англ≥йц≥,
шот≠ландц≥, ≥рландц≥, валл≥йц≥ (јнгл≥¤). ¬с≥ вони окремо Ђнароди-етносиї, але
не Ђнац≥њї. ј вс≥ разом Ї членами французькоњ чи англ≥йськоњ (державноњ) нац≥њ,
оск≥льки нац≥Їю вважаЇтьс¤ су≠купн≥сть громад¤н цих крањн. “а найб≥льш ч≥тко
цей процес простежуЇтьс¤ на приклад≥ сучасних —Ўј, де з ≥мм≥грант≥в р≥зного
етн≥чного ≥ расового походженн¤ сформовано Їдину аме≠риканську нац≥ю. ” кожн≥й
з названих крањн живуть також украњнц≥, ¤к≥, з позиц≥њ цих держав, Ч американц≥, англ≥йц≥, французи украњнського
походженн¤, хоча суб'Їктивно (етн≥ч≠но) ц≥ люди вважають себе належними до
украњнськоњ нац≥њ.
ќтже, ≥снують два пон¤тт¤ нац≥њ. ѕерше Ч це нац≥¤-дер≠жава, ¤ка з етносом не маЇ
н≥чого сп≥льного. ƒруге Ч нац≥¤ ¤к народ,
етнос, ¤кий перер≥с у нац≥ю. ” першому випадку до нац≥њ належать ус≥, хто Ї
громад¤нами держави (а не т≥льки громад¤ни, ¤к≥ становл¤ть етн≥чну б≥льш≥сть).
” другому Ч до нац≥њ належать т≥льки
спор≥днен≥ з певним етносом (так, до украњнськоњ нац≥њ належать т≥льки
украњнц≥, але н≥коли Ч пол¤≠ки, Їврењ,
н≥мц≥, нав≥ть ¤кби вони набули б громад¤нства ”кра≠њни). як бачимо, нац≥¤-етнос
може ≥снувати у своњй держав≥, може бути розкиданою по р≥зних державах
(д≥аспора) або жити в чуж≥й нац≥ональн≥й держав≥. Ќаприклад, до н≥мецькоњ
нац≥њ-етносу належать н≥мц≥ з Ќ≥меччини, јвстр≥њ, Ўвейцар≥њ, –ос≥њ, ”крањни. ƒо
Їврейськоњ Ч Їврењ в усьому св≥т≥.
«а сучасних умов вершиною розвитку
соц≥ально-етн≥чноњ сп≥льност≥ Ї нац≥¤. ” визначенн≥ нац≥њ й дос≥ поширене ста≠л≥нське
тлумаченн¤: це така сп≥льн≥сть людей, що маЇ сп≥льн≥ мову, територ≥ю, культуру;
Їдн≥сть економ≥чних, соц≥ально-пол≥≠тичних ≥ духовних ≥нтерес≥в... “аке
визначенн¤ нац≥њ не в≥дпо≠в≥даЇ д≥йсност≥. „имало пол≥толог≥в стверджують, що
мова, те≠ритор≥¤, господарськ≥ зв'¤зки ≥ культура виступають не озна≠ками
нац≥њ, а лише спри¤тливими умовами њњ формуванн¤ ≥ розвитку. ј етнос стаЇ
нац≥Їю лише тод≥, коли в нього виникаЇ ст≥йка потреба в пол≥тичному,
культурному, економ≥чному, пси≠холог≥чному самовизначенн≥.
Ќац≥¤ Ч
пол≥тичне, державко орган≥зований народ.
ѕод≥бн≥ погл¤ди на сутн≥сть нац≥њ
висловлював ћ. Ѕерд¤св (1874Ч1948). ¬≥н
писав, що бутт¤ нац≥њ не визначаЇтьс¤ ≥ не вичерпуЇтьс¤ н≥ мовою, н≥ рел≥г≥Їю,
н≥ територ≥Їю, н≥ держав≠ним суверен≥тетом, хоча ц≥ ознаки ≥ суттЇв≥ дл¤
нац≥онального житт¤. Ќайб≥льше рац≥њ мають т≥, хто визначаЇ нац≥ю ¤к Їдн≥сть
≥сторичноњ дол≥. ”св≥домленн¤ ц≥Їњ Їдност≥ ≥ е нац≥ональною св≥≠дом≥стю. Ќац≥¤ Ч в≥чно живий суб'Їкт ≥сторичного процесу, в
н≥й живуть ≥ перебувають ус≥ минул≥ покол≥нн¤ не менш, н≥ж покол≥нн¤ сучасн≥.
ћ. Ѕерд¤Їв зазначав, що державн≥сть не Ї певною ознакою бутт¤ нац≥њ. јле
будь-¤ка нац≥¤ прагне утво≠рити свою державу, зм≥цнити њњ. ÷е Ч здоровий ≥нстинкт нац≥њ.
≤ те, що Їврейський народ пост≥йно
мандрував, зламало й по≠кал≥чило його душу, в≥н ображений на свою ≥сторичну
долю. Ќа думку рос≥йського вченого, с≥он≥зм Ч
це пристрасна мр≥¤ Їврењв про свою державн≥сть.
Ќац≥ональна ≥де¤ Ч це своЇр≥дний дороговказ дл¤ нац≥њ. ≤ ‘ранко наголошував на
значенн≥ практичноњ пол≥тичноњ д≥≠¤льност≥ у справ≥ реал≥зац≥њ нац≥ональних
≥деал≥в. Ђ”с¤кий ≥деал, Ч п≥дкреслював
в≥н, Ч це синтеза бажань, потреб ≥ зма≠гань...
“ак≥ ≥деали можуть поставати, можуть запалювати сер≠ц¤ ширших к≥л людей, вести
тих людей до найб≥льших зусиль, до найт¤жчих жертв, додавати њм сили у
найстрашн≥ших му≠ках ≥ терп≥нн¤х... ƒл¤ украњнц≥в таким ≥деалом мусить стати
самост≥йна незалежна ”крањнаї. ћ. √рушевський вважав, що стрижнем украњнськоњ
≥дењ було визнанн¤ нев≥д'Їмного права украњнського народу на самовизначенн¤ ≥
пошук його опти≠мальних форм. ЂЌаш край великий ≥ багатий, один з найкра≠щих
крањв у св≥т≥, створений дл¤ розвитку великоњ економ≥чно сильноњ держави, Ч писав ћ. √рушевський. Ч ”крањнський народ повний великоњ життЇвоњ сили, енерг≥њ,
зд≥бний, витри≠валий, високо здатний до орган≥зац≥њ, до громадськоњ сол≥дар≠ност≥...ї
«а час≥в тотал≥таризму склавс¤ негативний
стереотип ук≠рањнськоњ нац≥ональноњ ≥дењ. ¬продовж семи дес¤тил≥ть нац≥о≠нальна
≥де¤ оф≥ц≥йно визнавалас¤ реакц≥йною, нац≥њ под≥л¤ли≠с¤ на Ђбуржуазн≥ї та
Ђсоц≥ал≥стичн≥ї, нац≥онал≥зм квал≥ф≥ку≠вавс¤ ¤к Ђбуржуазнийї, а отже,
реакц≥йний. Ќац≥ональна ≥де¤ проголошувалас¤ несум≥сною з ≥нтернац≥онал≥змом,
що фак≠тично був пол≥тикою русиф≥кац≥њ. “ривалий час у теор≥њ та на практиц≥
надавалас¤ перевага ≥нтернац≥ональному перед нац≥≠ональним; знищенн¤
нац≥онального гнобленн¤ пов'¤зувалось ≥з розгортанн¤м св≥товоњ революц≥њ,
передбачало реал≥зац≥ю на≠станови . ћаркса: Ђ–азом з антагон≥змом клас≥в впаде
≥ анта≠гон≥зм нац≥йї. ќдначе св≥товий досв≥д св≥дчить, що прийн¤тною концепц≥¤
≥нтернац≥онал≥зму може бути за умови, коли вона ірунтуЇтьс¤ на визнанн≥
нац≥ональних ц≥нностей та ≥нтерес≥в кожного народу, њх д≥алектичного синтезу з
нац≥ональними. ќтже, сутн≥сть ≥нтернац≥онал≥зму пол¤гаЇ не в п≥дкоренн≥ на≠ц≥ональних
≥нтерес≥в ≥нтернац≥ональним, а в њхньому узгодженн≥.
” т≥сному зв'¤зку з нац≥ональною ≥деЇю
перебуваЇ пробле≠ма нац≥онал≥зму, що вивчаЇтьс¤ спец≥альними науками:
етно-пол≥толог≥Їю та етносоц≥олог≥Їю. ¬они розгл¤дають нац≥онал≥зм не лише в
негативному план≥, а й ¤к природний законом≥рний рух народу на захист ≥
утвердженн¤ своЇњ самобутност≥. ” да≠ному раз≥ нац≥онал≥зм Ї основоположним
пол≥тичним принци≠пом державного устрою б≥льшост≥ крањн св≥ту. “ому з нац≥она≠л≥змом
¤к принципом пол≥тичного устрою не варто боротис¤, оск≥льки така боротьба буде
марною та безперспективною. ” цьому ще раз переконавс¤ св≥т, коли нац≥онал≥зм
трьох неве≠ликих крањн Ѕалт≥њ Ч Ћитви,
Ћатв≥њ, ≈стон≥њ започаткував крах —–—–.
Ѕудь-¤ка держава припускаЇтьс¤ т¤жкоњ
помилки, пропа≠гуючи в≥дсутн≥сть нац≥ональноњ ≥дењ, свого власного ≥деалу. “е≠пер
дл¤ ”крањни в соц≥ально-нац≥ональному сенс≥ надзвичай≠но важливими Ї так≥
завданн¤:
Ч виробленн¤ форм ≥ засоб≥в дл¤ стимулюванн¤ пол≥тич≠ноњ
активност≥ украњнського народу, спри¤нн¤ духовному онов≠ленню сусп≥льства;
Ч зд≥йсненн¤ глибинних державотворчих процес≥в, утвер≠дженн¤
й поширенн¤ в украњнському сусп≥льств≥ авторитету й попул¤рност≥ державницькоњ
≥дењ;
Ч виробленн¤ ц≥л≥сноњ системи ц≥нн≥сних ор≥Їнтац≥й сус≠п≥льства,
¤дром ¤коњ маЇ стати власне державна нац≥ональна ≥де¤.
ѕричому ц¤ ≥де¤, з одного боку, повинна
в≥ддзеркалювати право нац≥њ на самовизначенн¤, а з ≥ншого, Ч залишити нац≥ю в рамках вселюдськоњ
сп≥льност≥, прагнути до утвердженн¤ в житт≥ загальнолюдських ц≥нностей,
боротис¤ за соц≥альну спра≠ведлив≥сть.
Ќац≥онал≥зм може ви¤вл¤тис¤ ще в одн≥й ¤кост≥ Ч ¤к ≥де≠олог≥¤. “од≥ в≥н означаЇ надм≥рну
любов до своЇњ нац≥њ-етносу, поЇднану з негативними почутт¤ми до ≥нших
нац≥ональностей. Ќац≥онал≥зм державноњ нац≥њ, тобто фанатична любов до своЇњ
нац≥њ, поЇднана з боротьбою в дан≥й держав≥ проти нац≥ональ≠них меншин, Ї
¤вищем негативним ≥ реакц≥йним. оли цей на≠ц≥онал≥зм переростаЇ в державну
≥деолог≥ю та пол≥тику, то це Ч нацизм,
фашизм.
Ќац≥онал≥зм Ч
¤вище багатогранне й багатолике. ¬≥н маЇ ¤к позитивн≥, так ≥ негативн≥ аспекти.
ƒо позитивних можемо в≥днести: нац≥ональну самосв≥дом≥сть; нац≥ональну
горд≥сть;
нац≥ональний сором (що даЇ змогу
самоочищатис¤); прагненн¤ до нац≥онального саморозвитку, р≥вноправност≥.
Ќегативн≥ ас≠пекти: визнанн¤ нац≥ональноњ виключност≥; протиставленн¤ ≥ншим
нац≥¤м; прагненн¤ забезпечити переваги своњй нац≥њ за рахунок ≥нтерес≥в ≥нших
народ≥в; нац≥ональний н≥г≥л≥зм; пошук винних у життЇвих труднощах.
≈тнонац≥ональн≥ в≥дносини ≥ св≥товий досв≥д
са≠мовизначенн¤ народ≥в
ѕроблема етнонац≥ональних в≥дносин пос≥даЇ
одне з пер≠ших м≥сць серед пекучих проблем сучасност≥. ѕ≥д њњ натиском
розпалис¤ —–—– ≥ ёгослав≥¤. Ќац≥ональне питанн¤ залиша≠Їтьс¤ складною
внутр≥шньою проблемою у ¬еликобритан≥њ (ќль≠стер), у Ѕельг≥њ
(фламандсько-валлонський конфл≥кт), в а≠над≥ (англо-канадський ≥ франко-канадський
конфл≥кти), у —Ўј (негрит¤нське, мексиканське, кубинське питанн¤) ≥ т. д. —ам
факт ≥снуванн¤ понад 2000
нац≥онально-етн≥чних сп≥ль≠ностей св≥дчить про на¤вн≥сть особливого типу
соц≥альних в≥д≠носин, що характеризуютьс¤ ¤к в≥дносини нац≥ональн≥ (м≥ж≠нац≥ональн≥).
≈тнонац≥ональн≥ в≥дносним Ч це в≥дносини м≥ж суб'Їктами
нац≥онально-етн≥чного розвитку Ч нац≥¤ми,
народност¤ми, на≠ц≥ональними групами та њхн≥ми державними утворенн¤ми.
÷≥ в≥дносини бувають трьох тип≥в:
р≥вноправн≥; в≥дносини пануванн¤ й п≥длеглост≥; прагненн¤ до знищенн¤ ≥нших
суб'Їк≠т≥в. ¬ етнонац≥ональних в≥дносинах в≥дбиваЇтьс¤ вс¤ сукуп≠н≥сть
соц≥альних в≥дносин. ¬изначальний вплив на них справ≠л¤ють економ≥чн≥ й
пол≥тичн≥ чинники, причому пол≥тичн≥ ас≠пекти част≥ше стають ключовими, вир≥шальними.
÷е зумовле≠но насамперед значенн¤м держави ¤к важливого чинника ро≠звитку
нац≥њ. —амо житт¤ засв≥дчуЇ, що етнонац≥ональн≥ в≥дно≠сини Ч це м≥цний сплав нац≥онального й пол≥тичного.
√оловни≠ми в етнонац≥ональних в≥дносинах е питанн¤: про р≥вноправ≠н≥сть ≥
п≥длегл≥сть; про нер≥вн≥сть економ≥чного ≥ культурного розвитку; про
м≥жнац≥ональну ворожнечу, розбрат, недов≥ру й п≥дозру на нац≥ональному ірунт≥
јнал≥зуючи етнонац≥ональн≥ в≥дносини,
необх≥дно розр≥з≠н¤ти два аспекти: загально≥сторичний ≥ конкретно-≥сторичний.
“ак, загальнов≥домо, що ∆овтневий переворот 1917
p. спри¤в розв'¤занню багатьох аспект≥в нац≥онального
питанн¤ в –о≠с≥йськ≥й ≥мпер≥њ. ѕроте зроблений у 60-т≥ pp.
висновок, н≥бито в —–—– повн≥стю розв'¤зане нац≥ональне питанн¤, безперечно,
був передчасним. ЌещодавнЇ об'Їднанн¤ Ќ≥меччини також ' вважають остаточним розв'¤занн¤м н≥мецького нац≥онального
питанн¤. “аке твердженн¤ теж необгрунтоване з позиц≥й загально≥сторичного
розвитку, оск≥льки його суть пол¤гаЇ в тому, щоби нац≥¤ не лише самовизначилась,
а й мала можлив≥сть р≥вном≥рного й в≥льного розвитку вс≥х њњ сп≥льностей. —аме
в цьому розум≥нн≥ нац≥ональне питанн¤ ≥снуватиме завжди, бо п≥д кутом зору д≥алектики не може бути повного й
остаточного розв'¤занн¤ нац≥онального питанн¤ в ус≥х аспектах ≥ соц≥аль≠них
вим≥рах. Ђјбсолютноњ р≥вност≥ бути не може, визнанн¤ р≥в≠ност≥ ≥ Ї основою
р≥вност≥, але р≥вноправн≥сть нац≥й повинна забезпечуватис¤ нац≥ональною
пол≥тикоюї. ÷ю незаперечну думку висловив ќ. Ѕауер (1882Ч1938) Ч л≥дер австр≥йськоњ соц≥ал-демократ≥њ та 2-го ≤нтернац≥оналу. ќтже, нац≥ональне питанн¤
завжди маЇ конкретно-≥сторичний зм≥ст, що охоплюЇ сукупн≥сть нац≥ональних
проблем на даному етап≥ розвитку т≥Їњ чи ≥ншоњ крањни. ј конкретн≥ обставини
завжди вимагають в≥д держави проведенн¤ певноњ нац≥ональноњ пол≥тики.
Ќац≥ональна пол≥тика - це науково обірунтована система заход≥в, спр¤мована на
реал≥зац≥ю нац≥ональних ≥нтерес≥в, ро≠зв'¤занн¤ суперечностей у сфер≥
етнонац≥ональних в≥дносин.
” колишньому —–—– нац≥ональна пол≥тика
зд≥йснювалас¤ без належного глибокого анал≥зу суперечностей, без ураху≠ванн¤
матер≥альних умов дл¤ њх розв'¤занн¤. Ќепосл≥довн≥сть ≥ несвоЇчасн≥сть
розв'¤занн¤ суперечностей, породжених ро≠зб≥жн≥стю ≥нтерес≥в у р≥зних
нац≥й-етнос≥в, призвела до краху –ад¤нського —оюзу ¤к федеративноњ держави.
ќск≥льки нац≥≠ональна пол≥тика насамперед спр¤мована на передбаченн¤ й
вир≥шенн¤ суперечностей у сфер≥ етнонац≥ональних в≥дносин, сучасн≥ пол≥тологи й
соц≥ологи пост≥йно зд≥йснюють теоретичн≥ досл≥дженн¤ (особливо в багатонац≥ональних
державах), ¤к≥ дають змогу визначити (переважно на приклад≥ —–—–) основн≥ сфери
виникненн¤ протир≥ч ≥ конфл≥кт≥в, пов'¤заних ≥з на≠ц≥ональними проблемами:
1. ¬≥дносини м≥ж центральними органами та республ≥≠ками
(земл¤ми, штатами, кантонами ≥ т. д.). Ќаприклад, лише на останньому етап≥
≥снуванн¤ —–—– законодавч≥ акти, ухвален≥ вищими органами Ћитви, Ћатв≥њ,
≈стон≥њ, јзербайджа≠ну та ¬≥рмен≥њ, було скасовано чи визнано нед≥йсними в
ћоскв≥. ј республ≥ки ≥гнорували союзн≥ постанови, документи. ѕод≥б≠на ситуац≥¤
маЇ м≥сце у в≥дносинах вебеку з канадським цен≠тральним ур¤дом, ѕ≥вн≥чноњ
≤рланд≥њ Ч з англ≥йським.
2. ¬≥дносини м≥ж союзними (автономними) республ≥ками
(штатами, кантонами). ” колишньому —–—– невир≥шен≥сть нац≥ональних проблем
призвела до загостренн¤ взаЇмов≥дно≠син м≥ж јзербайджаном ≥ ¬≥рмен≥Їю,
”збекистаном ≥ иргиз≠станом, –ос≥Їю та ”крањною. Ќапружен≥сть у в≥дносинах
јзер≠байджану та ¬≥рмен≥њ переросла у справжню в≥йну.
3. ¬≥дносини всередин≥ союзних республ≥к. ” —Ќƒ найб≥ль≠шоњ
гостроти суперечност≥ у цих в≥дносинах дос¤гли в јзербайджан≥ (Ќаг≥рний
арабах), у “аджикистан≥ (громад¤нська в≥йна), у √руз≥њ (ѕ≥вденна ќсет≥¤,
јбхаз≥¤), в ћолдов≥ (ѕри≠дн≥стров'¤), в –ос≥њ („ечн¤), в ”крањн≥ ( рим).
ѕодоланн¤ цих проблем можливе лише за умови забезпеченн¤ права вс≥х на≠род≥в на
виб≥р форми нац≥ональноњ державност≥ в≥дпов≥дно до реальних можливостей кожного
етносу. ÷им правом скориста≠лис¤ жител≥ Ќаг≥рного арабаху ≥ ѕ≥вденноњ ќсет≥њ,
проголосу≠вавши на референдумах за свою незалежн≥сть.
4. ѕроблеми нац≥ональних груп у республ≥ках (штатах), а
також нац≥ональностей, ¤к≥ не мають власних нац≥ональ≠но-державних утворень. ÷е
стосуЇтьс¤ насамперед рос≥¤н, ¤к≥ проживають за межами –ос≥њ (25 млн). √остро постала пробле≠ма рос≥йських
н≥мц≥в (понад 2 млн), ¤ких стал≥нський
режим огульно звинуватив у пособництв≥ фашистськ≥й Ќ≥меччин≥ та застосував до
них масов≥ репрес≥њ, л≥кв≥дувавши нац≥ональну автоном≥ю. ’оча звинуваченн¤ було
зн¤то 1964 p.,
проте в ц≥≠лому проблема рос≥йських н≥мц≥в залишаЇтьс¤ нерозв'¤заною. “риваЇ
масовий вињзд н≥мц≥в до ‘–Ќ. ” складн≥й нац≥онально-державн≥й структур≥
–ос≥йськоњ ‘едерац≥њ присутн≥ також ≥нш≥ нац≥ональн≥ терт¤: в Ѕашкортостан≥ Ч м≥ж башкирами й тата≠рами; в “атарстан≥ Ч м≥ж татарами й чувашами; в ƒагес≠тан≥ Ч м≥ж аварц¤ми, кумиками ≥ лезгинами; в
ѕ≥вн≥чн≥й ќсет≥њ Ч м≥ж осетинами та
≥нгушами.
5. ѕроблеми розд≥лених народ≥в. Ќаприклад, азербайджанц≥
(јзербайджан Ч ≤ран), таджики
(“аджикистан Ч јфган≥с≠тан); курди
(“уреччина Ч ≤рак Ч ≤ран); корейц≥ (п≥вн≥чн≥ Ч п≥вденн≥)
≥ т. д.
¬с≥ ц≥ суперечност≥ можуть вир≥шуватис¤ чи,
навпаки, за≠гострюватис¤, переростати в конфл≥кти у процес≥ проведенн¤ т≥Їњ чи
≥ншоњ нац≥ональноњ пол≥тики. —в≥това практика поки що виробила лише один Ч демократичний спос≥б урегулюванн¤
м≥жнац≥ональних в≥дносин, ¤кий, зокрема, передбачаЇ: забез≠печенн¤ в≥льного
волеви¤вленн¤ нац≥й; реал≥зац≥ю њхн≥х за≠конних прав на житт¤, в≥дносини з
≥ншими нац≥¤ми, ¤к≥ прагнуть будувати своњ стосунки на основ≥ р≥вност≥. …детьс¤
про надан≠н¤ повноњ свободи нац≥¤м дл¤ встановленн¤ ними економ≥чних,
пол≥тичних, культурних та ≥нших взаЇмов≥дносин з ≥ншими нац≥¤ми, а отже, про
право нац≥й на самовизначенн¤, ¤ке т≥сно пов'¤зане з реал≥зац≥Їю прав людини.
ѕрава ≥ свободи людини та право народ≥в на самовизначенн¤ взаЇмозумовлен≥. Ќин≥
право нац≥њ на самовизначенн¤ Ч один ≥з
важливих принцип≥в взаЇмов≥дносин м≥ж народами ≥ нац≥¤ми. Ќав≥ть б≥льше, само≠визначенн¤
Ї загальновизнаною основоположною нормою м≥ж≠народного права, обов'¤зковою дл¤
вс≥х без вин¤тку держав.
÷е знайшло своЇ закр≥пленн¤ ≥ в документах OOЌ (у друг≥й статт≥
—татуту ч≥тко та однозначно записано про право нац≥й на самовизначенн¤). ¬
цьому документ≥ визначаЇтьс¤ правом≥рн≥сть боротьби народ≥в за дос¤гненн¤
пол≥тичноњ незалежност≥ та утворенн¤ своЇњ державност≥; свобода народу чи нац≥њ
визначаЇтьс¤ без втручанн¤ ззовн≥ в њњ пол≥тичний статус; п≥дкреслюЇтьс¤
необх≥дн≥сть не допускати збройного втручанн¤ у справи держав, що стали на шл¤х
самост≥йного розвитку, а також не ви¤вл¤ти акт≥в пол≥тичноњ, ≥деолог≥чноњ,
економ≥чноњ агрес≥њ.
—амовизначенн¤ народ≥в, нац≥й неможливе без
розв'¤занн¤ проблеми нац≥онально-територ≥ального розмежуванн¤.|як св≥д≠чить
св≥товий досв≥д, вона належить до найскладн≥ших ≥ найгостр≥ших проблем. “ож
питанн¤ пол¤гаЇ в тому, ¤к реал≥зу≠вати це право, беручи до уваги ≥сторичн≥
умови т≥Їњ чи ≥ншоњ нац≥њ, прийн¤тн≥ форми його реал≥зац≥њ. ѕол≥тологи
вважають, що право на самовизначенн¤ може бути реал≥зоване у двох фор≠мах,
через ¤к≥ народи та нац≥њ висловлюють своЇ ставленн¤ до використанн¤ цього
права: в≥докремленн¤ ≥ возз'Їднанн¤.
¬≥докремленн¤
Ч форма реал≥зац≥њ права на самовизна≠ченн¤, ¤ка передбачаЇ вих≥д нац≥њ
з≥ складу багатонац≥ональ≠ного утворенн¤ п≥д впливом волеви¤вленн¤ народу.
“ака нац≥¤ може в≥докремитис¤ в≥д ≥ншоњ
нац≥њ (≥нших на≠ц≥й) ≥ утворити свою незалежну державу; визначити форму ≥
способи свого соц≥ально-економ≥чного розвитку, характер дер≠жавно-пол≥тичного
устрою зг≥дно з≥ своњми ≥сторичними умо≠вами; будувати основи й механ≥зми
внутр≥шньоњ та зовн≥шньоњ пол≥тики на в≥льних засадах без ≥ноземного втручанн¤;
пова≠жати права ≥нших народ≥в ≥ м≥жнародного сп≥втовариства. ÷≥Їю формою за
останн≥ роки скористалис¤ чимало народ≥в, утво≠ривши своњ незалежн≥ держави; це
народи колишн≥х республ≥к –ад¤нського —оюзу, —‘–ё, „ехо-—ловаччини. —амост≥йною
державою в≥д серпн¤ 1991 p. стала ≥ ”крањна.
¬озз'Їднанн¤
Ч форма реал≥зац≥њ права на самовизначен≠н¤, ¤ка передбачаЇ, що один
народ (нац≥¤) може об'Їднати≠с¤ з ≥ншим народом (нац≥Їю).
÷¤ форма, ¤к ≥ перша, маЇ природний,
демократичний ха≠рактер. ÷е Ч право на
житт¤, щаст¤, братерство одного наро≠ду разом з ≥ншим, ¤ких об'Їднують сп≥льн≥
звичањ, традиц≥њ, а ≥нод≥ й сп≥льн≥ ≥стор≥¤ та рел≥г≥¤. ¬иход¤чи з≥ сп≥льних
≥нтере≠с≥в, народи (нац≥њ) ухвалюють р≥шенн¤ про возз'Їднанн¤ в рам≠ках одн≥Їњ
держави. «а формою державно-правов≥ об'Їднанн¤ народ≥в можуть бути р≥зними. —в≥тов≥й практиц≥ в≥дом≥
три ос≠новн≥ форми возз'Їднанн¤: ун≥тарна держава, федеративна держава,
конфедерац≥¤ держав. Ќазван≥ форми самовизначенн¤ можуть бути використан≥ лише
багаточисельними нац≥¤ми. –о≠зв'¤занн¤ ц≥Їњ проблеми нечисленними народами
значно ус≠кладнюЇтьс¤. —кладн≥сть пол¤гаЇ в забезпеченн≥ державного утворенн¤
вс≥ма необх≥дними атрибутами (нац≥ональна бюрок≠рат≥¤, сили безпеки ≥
правопор¤дку, арм≥¤). “ому специф≥ка нечисленних народ≥в передбачаЇ розробку
р≥зноман≥тних ком≠плексних програм, здатних забезпечити житт¤ цих народ≥в, не
допустити њх знищенн¤. ћалочисельн≥ народи мають повною м≥рою користуватис¤
своњми нац≥ональними правами, збер≥га≠ти нац≥ональну мову, традиц≥њ та ≥стор≥ю.
ќдним з ефективних крок≥в у цьому напр¤мку Ї автоном≥зац≥¤, тобто ≥снуванн¤ в
загальнодержавн≥й адм≥н≥стративн≥й структур≥ автономних район≥в ≥ пров≥нц≥й.
ѕол≥тична автоном≥¤ Ї могутн≥м стимулом дл¤
розвитку економ≥ки, культури, нац≥ональноњ самосв≥домост≥ малих на≠род≥в. “а на
шл¤ху њњ активного впровадженн¤ ≥снуЇ чимало перешкод. «ам≥сть розв'¤занн¤
гострих етн≥чних проблем ви≠суваютьс¤ вс≥л¤к≥ м≥фи про окрем≥ народи-етноси. ¬
“уреччин≥, наприклад, ур¤д вважаЇ, що курди Ч
це т≥ ж турки, х≥ба що живуть у горах, а тому в≥д≥рвалис¤ в≥д турецького
загалу, ро≠змовл¤ють своњм д≥алектом. “ому курд≥в у “уреччин≥ назива≠ють
Ђг≥рськими туркамиї (њх 8,5 млн ос≥б, або
майже 24% всього населенн¤ крањни). ¬
≤ран≥ пануЇ концепц≥¤, що вс≥ людиЧ Ђд≥ти
јллахаї, а тому не ≥снуЇ р≥зниц≥ м≥ж ≥ранцем (персом), арабом, курдом. ™,
мовл¤в, одна нац≥¤ Ч ≥сламська. ≤ вона
мусить перемогти на св≥тов≥й арен≥. ÷ей курс ч≥тко окрес≠ливс¤ п≥сл¤ перемоги
≥сламськоњ революц≥њ в ≤ран≥ 1979 p.
ќтже, ≥сторичний досв≥д св≥дчить, що
реал≥зац≥¤ народом свого права на самовизначенн¤ залишаЇтьс¤ одним ≥з найб≥льш
складних ≥ актуальних завдань нашого часу [Ќац≥ональн≥ в≥д≠носини в сучасному
св≥т≥ п≥дпор¤дкован≥ д≥њ двох взаЇмоза≠лежних тенденц≥й: з одного боку,
формуванн¤ й розвитку на≠ц≥й, њхньоњ боротьби за р≥вноправн≥сть ≥
самост≥йн≥сть, за ство≠ренн¤ держав; з ≥ншого Ч
на основ≥ об'Їктивного процесу ≥нтер≠нац≥онал≥зац≥њ вс≥х аспект≥в сусп≥льного
житт¤ в≥дбуваЇтьс¤ злам нац≥ональних кордон≥в, посиленн¤ зв'¤зк≥в ≥ взаЇмного
сп≥вроб≥тництва, ≥нтеграц≥йних процес≥в. ≤гноруванн¤ цих тен≠денц≥й п≥д час
зд≥йсненн¤ нац≥ональноњ пол≥тики може не т≥ль≠ки призвести до загостренн¤
нац≥онального питанн¤ в окремих державах, а й спричинити непередбачуван≥
насл≥дки в межах усього св≥тового сп≥втовариства.
Ћ≤“≈–ј“”–ј
Ѕ≥линський ј. Ќарод, нац≥¤, держава // ¬≥че. Ч
1994. Ч є 9.
Ѕромлей ё.¬. «тносоциальньње процессь≥:
теори¤, истори¤, современность. Ч ћ., 1987.
¬арзар /.ћ. ѕол≥тична етнолог≥¤ ¤к наука. Ч ., 1994.
√ил¤зитидинов ƒ.ћ., √аличе √.“., “олстых
ј.ј. Ќациональные й межнациональные проблеми на современном зтапе.Ч —вердловск,
1991.
ƒахин ¬. Ќезависимость, свобода, суверенитет // ѕолитика.Ч
1993. Ч є 5.
∆мир ¬. Ќа шл¤ху до себе (етно-соц≥олог≥чна
розв≥дка). Ч ,1995.
«абужко ќ. ‘≥лософ≥¤ украњнськоњ ≥дењ:
франк≥вський пер≥од.(™вропейський контекст). Ч
., 1993.
≤ванишин ¬. Ќац≥¤. ƒержавн≥сть. Ќац≥онал≥зм. Ч ƒрогобич,
1992.
артунов ќ., ћаруховська ќ. ≈тнопол≥толог≥¤
¤к наука ≥ навчальна дисципл≥на //
ѕол≥толог≥чн≥ читанн¤. Ч 1994. Ч є 3.
артунов ќ., ћаруховська ќ. √оловн≥ в≥хи
становленн¤ заруб≥жноњ етнопол≥тичноњ думки //
ѕол≥толог≥чн≥ читанн¤. Ч1994. Ч є 4.
ась¤нов √. ”крањнський нац≥онал≥зм: спроба
переосмисленн¤ // ¬≥че. Ч 1997. Ч є 1.