| главна¤ | добавить реферат | оценить |
| Ќайти: | на: |
1. ¬ступ.
2. ѕ≥дх≥д √енр≥ ≥сс≥нджера.
3. онсенсус ≥ толерантн≥сть.
4. «в¤зки ƒжеймса –осено.
5. ѕенетративн≥ системи ¬ольфрама
’анр≥дера.
6. ѕричини ≥ принципи
перетворенн¤ внутр≥шн≥х пол≥тичних фактор≥в.
7. ¬исновки.
8. Ћ≥тература.
¬Ќ”“–≤ЎЌя
“ј «ќ¬Ќ≤ЎЌя ѕќЋ≤“» ј: ћ≈’јЌ≤«ћ ¬ѕЋ»¬” ≤
¬«ј™ћќ«¬'я« ”
—учасна наука ≥ технолог≥њ зм≥нили у¤вленн¤ щодо простору та часу у св≥т≥, посилили взаЇмозалежн≥сть окремих суб'Їкт≥в у пол≥тиц≥. —в≥товий
прост≥р дедал≥ "стискаЇтьс¤", а масштаб локальних пол≥тичних под≥й
зростаЇ. ѕол≥тичн≥ под≥њ, що ран≥ше розгл¤далис¤ ¤к внутр≥шн≥, виход¤ть за меж≥
одн≥Їњ крањни, набувають м≥жнародного характеру ≥ впливу.
ѕредметом досл≥дженн¤
даноњ роботи Ї ¤вища, що визначаютьс¤ деф≥н≥ц≥¤ми: внутр≥шн¤, зовн≥шн¤ ≥ м≥жнародна пол≥тика. —ловник терм≥н≥в ≥
пон¤ть з пол≥толог≥њ визначаЇ њх у такий спос≥б.
¬нутр≥шн¤ пол≥тика - д≥¤льн≥сть державних орган≥в, установ,
правл¤чих парт≥й, спр¤мована на узгодженн¤ ≥нтерес≥в окремих верств населенн¤
крањни, на певне њхнЇ п≥дпор¤дкуванн¤ та можливе за конкретних умов
задоволенн¤, на збереженн¤ ≥снуючого стану в сусп≥льств≥ або на ц≥леспр¤моване
його перетворенн¤, на забезпеченн¤ ц≥л≥сност≥, взаЇмозв'¤зку ≥ взаЇмод≥њ
окремих сфер сусп≥льства.
«овн≥шн¤ пол≥тика - загальний курс держави у м≥ждержавних
в≥дносинах, спр¤мований на створенн¤ ¤кнайспри¤тлив≥ших умов дл¤ дос¤гненн¤
власних
^ѕол≥толог≥¤ //
—ловн. терм≥н≥в ≥ пон¤ть. - .. : “андем, 1996. - —. 37.
ц≥лей ≥ здобутт¤ переваги
у взаЇмод≥њ, на сп≥в≥снуванн¤ з ≥ншими державами ≥ народами в≥дпов≥дно до
певних принцип≥в та норм^.
ћ≥жнародна пол≥тика - система економ≥чних,
правових, дипломатичних, ≥деолог≥чних, в≥йськових, культурних та ≥нших зв'¤зк≥в ≥ в≥дносин м≥ж чаподами. державами й† групами держав,† пров≥дними соц≥альними, економ≥чними та
пол≥тичними силами й орган≥зац≥¤ми, що д≥ють на св≥тов≥й Х арен≥".
јмериканськ≥ пол≥тологи^ ще на початку 1960-х рок≥в пом≥тили, що ≥сторичн≥
обставини п≥ддають сумн≥ву доц≥льн≥сть збереженн¤ традиц≥йного под≥лу на
пол≥тику зовн≥шню та внутр≥шню. « плином часу склалас¤ ц≥л≥сна система погл¤д≥в
на це питанн¤. ќсновн≥ елементи ц≥Їњ системи розгл¤датимутьс¤ у наступному
розд≥л≥.
ѕ≤ƒ’≤ƒ √≈Ќ–≤ ≤——≤Ќƒ∆≈–ј
до ще глибшоњ њњ† дестаб≥л≥зац≥њ.†† Ќаприклад,††
анал≥тик膆 авторитетноњ† американськоњ досл≥дницькоњ корпорац≥њ ј^^ вважають, що, залежно в≥д обраного олишн≥й держсекретар —Ўј √енр≥ ≥сс≥нджер
у статт≥ "¬нутр≥шн¤ структура та зовн≥шн¤
пол≥тика" констатуЇ, що "у традиц≥йн≥й концепц≥њ м≥жнародн≥†† в≥дносин膆
зд≥йснюютьс¤†† пол≥тичним膆 одиниц¤ми,††
¤к≥ сприймаютьс¤ майже ¤к особистост≥. ¬нутр≥шн¤ структура сприймаЇтьс¤
¤к дан≥сть: зовн≥шн¤ пол≥тика починаЇтьс¤ там,
де зак≥нчуЇтьс¤ внутр≥шн¤ пол≥тика"^ √.
≥сс≥нджер по¤снюЇ, що такий п≥дх≥д може застосовуватис¤ лише у стаб≥льн≥
пер≥оди ≥стор≥њ, оск≥льки тод≥ р≥зн≥ компоненти м≥жнародноњ системи мають
под≥бн≥ до концепц≥њ "правила гри".
«а умови, коли внутр≥шн≥
структури базуютьс¤ на в≥дпов≥дних принципах справедливост≥, розвиваЇтьс¤
консенсус в≥дносно передбачуваних ц≥лей та метод≥в зовн≥шньоњ пол≥тики. «а
стаб≥льност≥ внутр≥шн≥х структур, практично в≥дсутн≥ й ≥мпульси дл¤ р≥зких зм≥н
у зовн≥шн≥й пол≥тиц≥. якщо ж внутр≥шн≥
^ѕол≥толог≥¤ //
—ловн. терм≥н≥в ≥ пон¤ть. - . : “андем, 1996. Ч —. 76. ^“ам
само. - —. 106.
^ 8≥пІег
¬. “№е №еуе≤-о√-јпа≤уз≥а –го№≤ет
≥п ≤п≥ета≥≥опа≥
¬.е1а1≥оп5 // ^”ог≥с≥ –о≥≥≥≥ск 14. - 1961. Ч ќс≥о№ег.
Ч 5. 5; тса≥≥ег
8. Ќ≥х≥огу, “№е
№а^≤ “№≥п@5 ¬е√оге ≤№е №а^≤. - ^е\V ”ог≥≥ : ќх√ок≤ ип≥уеге≥≥у –гс55,
1969. - 230 5. ^ ≥зз≥п^ег Ќепгу
ј. ќотеа≥≥с 5≥гисЎге апс≥ –оге≥еп –о≥≥су // ќаес≥а≥ив -
1966. Ч95.-–. 503-529.
6
структури базуютьс¤ на
принципово р≥зних концепц≥¤х справедливост≥, то зд≥йсненн¤ зовн≥шньоњ пол≥тики
стикаЇтьс¤ ≥з серйозними перешкодами. ” так≥й ситуац≥њ важко нав≥ть визначити
природу розб≥жностей, бо те, що ц≥лком зрозум≥ле дл¤ одн≥Їњ сторони,
ви¤вл¤Їтьс¤ абсолютно неприйн¤тним дл¤ ≥ншоњ.
√. ≥сс≥нджер погоджуЇтьс¤ з тим, що внутр≥шн¤
структура маЇ велике значенн¤ дл¤ зовн≥шньоњ пол≥тики у будь-¤кий ≥сторичний
пер≥од. ¬она концентруЇ зусилл¤ сусп≥льства, ¤к≥ спр¤мовуютьс¤ на зд≥йсненн¤
зовн≥шньоњ пол≥тики. ¬нутр≥шн¤ структура також впливаЇ на сприйн¤тт¤ д≥й ≥нших
держав.
ожна держава ≥снуЇ у
певному ≥ноземному оточенн≥, ¤ке не завжди в≥дпов≥даЇ њњ внутр≥шн≥й структур≥.
“ому трапл¤ютьс¤ ситуац≥њ, коли тиск ≥ноземного оточенн¤ на певну державу чи
групу держав можна зрозум≥ти лише однозначно. јле у б≥льшост≥ ситуац≥й завжди Ї
прост≥р дл¤ маневру та вар≥анти р≥шень.
ѕол≥тика крањни, ¤к
правило, продукт њњ географ≥њ та ≥стор≥њ. ј ≥стор≥¤ т≥Їњ чи ≥ншоњ держави стаЇ
продуктом р≥зних за тривал≥стю пол≥тичних кол≥з≥й, що њх нав'¤зують сильн≥ш≥
сус≥ди. «она крањн-сател≥т≥в колишнього –ад¤нського —оюзу у —х≥дн≥й та
÷ентральн≥й ™вроп≥, њхн¤ внутр≥шн¤ ≥ зовн≥шн¤ пол≥тика виникли саме шл¤хом
майже п≥встол≥тнього щоденного насаджуванн¤ у внутр≥шн≥ структури цих держав
рад¤нськоњ внутр≥шньоњ системи та ≥деолог≥њ.
Ќа думку √. ≥сс≥нджера, внутр≥шн¤ структура маЇ вир≥шальне
значенн¤ також ≥ дл¤ розробки позитивних ц≥лей. Ќайб≥льш складними проблемами у
зовн≥шн≥й пол≥тиц≥ в≥н вважаЇ прогнозуванн¤ та передбачуванн¤. якщо певне ¤вище
вже розкриваЇтьс¤ у повному обс¤з≥, неможливо нейтрал≥зувати його негативн≥
насл≥дки чи протид≥¤ти ним, ¤к це сталос¤ з √≥тлером.
оли св≥това громадськ≥сть нарешт≥ зрозум≥ла, що пол≥тика √≥тлера у Ќ≥меччин≥ становить загрозу дл¤ ™вропи ≥
св≥ту, було вже п≥зно цьому протид≥¤ти.
јле особливоњ гостроти
проблема передбачуванн¤ набуваЇ у пер≥оди нестаб≥льност≥ та революц≥й. ” так≥й
ситуац≥њ старий пор¤док розпадаЇтьс¤, а ¤кий буде новий - нев≥домо. “ому багато
що залежить в≥д концепц≥њ майбутнього.†
Ќестаб≥льна внутр≥шн¤† структура† породжуЇ†
абсолютно протилежн≥ критер≥њ ≥снуючих тенденц≥й, що перешкоджаЇ
зваженому анал≥зу
та прогнозуванню
ситуац≥њ. ÷е, ¤к вважаЇ √. ≥сс≥нджер, -
основна дилема нашого часу."
” недалекому минулому
м≥жнародн≥ в≥дносини обмежувалис¤ певним географ≥чним простором. онтиненти
практично були ≥зольован≥ один в≥д одного. оли ж вплив ™вропи поширивс¤ на
≥нш≥ частини земноњ кул≥, Ївропейськ≥ крањни диктували св≥тов≥ -зовн≥шню пол≥тику. √. ≥сс≥нджер вважаЇ, що друга
св≥това в≥йна маЇ ознаки глобальноњ м≥жнародноњ пол≥тики. “обто кожна розвинена
крањна здатна зм≥нити ситуац≥ю у будь-¤к≥й частин≥ св≥ту або шл¤хом
безпосереднього застосуванн¤ сили, або через масований ≥деолог≥чний вплив,
використовуючи сучасн≥ засоби телекомун≥кац≥њ. ѕ≥сл¤ 1945 р. к≥льк≥сть
учасник≥в м≥жнародноњ системи майже подвоњлас¤. ” попередн≥ пер≥оди ≥стор≥њ
по¤ва нав≥ть одн≥Їњ новоњ держави порушувала р≥вновагу м≥жнародноњ системи.
“ому не дивно, ¤кщо у м≥жнародн≥й систем≥ в≥дбуваютьс¤ в≥дчутн≥ зм≥ни, то
потр≥бно витратити чимало зусиль ≥ часу дл¤ в≥дновленн¤ р≥вноваги.
—в≥тов≥ пол≥тичн≥ под≥њ
80-х та 90-х рок≥в довод¤ть правильн≥сть припущень, висловлених √. ≥сс≥нджером ще у 60-т≥
роки. Ћанцюгова реакц≥¤ почалас¤ з≥ зм≥н у внутр≥шн≥й пол≥тиц≥ одн≥Їњ
наддержави - –ад¤нського —оюзу. ѕод≥њ д≥стали назву перебудови ≥ стали тим
≥мпульсом, ¤кий зсунув центр р≥вноваги ус≥Їњ м≥жнародноњ системи. ќб'Їднанн¤
Ќ≥меччини стало ≥нституц≥онал≥зац≥Їю фактичних
зм≥н, що в≥дбулис¤ у св≥т≥. —л≥д зазначити, що цей глобальний зсув св≥товоњ
р≥вноваги ще не зак≥нчивс¤. ” такому контекст≥ розширенн¤ Ќј“ќ на —х≥д варто
розгл¤дати ¤к спробу стаб≥л≥зац≥њ м≥жнародноњ системи. јле не в≥домо, чи не
призведе ц¤ спроба шл¤ху розширенн¤, цей процес може: а) стаб≥л≥зувати нову
систему Ївропейськоњ безпеки; б) призвести до розпаду јль¤нсу чи до новоњ
"холодноњ в≥йни" .з –ос≥йською
‘едерац≥Їю^. ¬они зазначають, що п≥сл¤
неоднозначного ставленн¤ до геопол≥тики, ¤ку зд≥йснювала Ќј“ќ у Ѕосн≥њ, в
умовах насл≥дк≥в в≥йни, геноциду та невдач≥ системи колективноњ безпеки на
Ѕалканах,
7 ≥^≥п^ег Ќеп/у ј. ќотев≥≥с
5≥п≥сЎге апг≥ –оге≥^п –о≥≥су // ќаес≥а≥щ - 1966. -95.-–. 503- 529. ^ јсмус –. ƒ., юглер
–. Ћ., Ћарраби
—. –асширение Ќј“ќ: последующие шаги //
5игу≥уа1 ( и55≥ап 1апеиаІе ег≥≥≥≥оп). - 1995. -37, є 1. - —. 7-33.
розширенн¤ јль¤нсу стане
ще одним його випробуванн¤м на здатн≥сть п≥дтримувати мир ≥ стаб≥льн≥сть в
™вроп≥. ќтже, невдача може мати Х катастроф≥чн≥ насл≥дки не лише дл¤ майбутньоњ
дол≥ Ќј“ќ, але ≥ дл¤ стаб≥льност≥ континенту в ц≥лому.
ѕершими кроками,
спр¤мованими на запоб≥ганн¤ розвитков≥ небажаних сценар≥њв, можна вважати угоди
м≥ж Ѕрюсселем та ћосквою, Ѕрюсселем та иЇвом про координац≥ю д≥й в умовах
розширенн¤ Ќј“ќ.
ќЌ—≈Ќ—”— ≤ “ќЋ≈–јЌ“Ќ≤—“№
\
ќдн≥Їю з необх≥дних умов
св≥товоњ стаб≥л≥зац≥њ Ї консенсус,
¤кого можна дос¤гти, сформулювавши сп≥льн≥ ц≥л≥ та завданн¤. як правило, так≥
сп≥льн≥ завданн¤ виникають за ≥снуванн¤ одночасноњ глобальноњ загрози -
реальноњ чи у¤вноњ. “акою загрозою став нацизм, у боротьб≥ з ¤ким св≥това
сп≥льнота мусила об'Їднатис¤ в антиг≥тлер≥вську коал≥ц≥ю, незважаючи на р≥зний
сусп≥льний лад та несум≥сн≥сть ≥деолог≥й.
ѕотенц≥йною загрозою вважалос¤
поширенн¤ комун≥зму, перешкоджаючи ¤кому зах≥дний св≥т згуртував своњ сили ≥
створив систему колективноњ безпеки, що представл¤Ї Ќј“ќ. ” сучасн≥й м≥жнародн≥й ситуац≥њ такий консенсус в≥дсутн≥й. ѕон¤тт¤
демократ≥њ, ринковоњ економ≥ки, приватизац≥њ у р≥зних частинах св≥ту
тлумачатьс¤ наст≥льки по-р≥зному, що в≥дносно њхнього значенн¤ дос¤гти
консенсусу просто неможливо. ” сучасному пол≥тичному контекст≥ нав≥ть пон¤тт¤
"л≥в≥" чи "прав≥" сили, "нац≥онал≥зм" чи
"≥нтернац≥онал≥зм" так видозм≥нилис¤, що не дають ч≥ткого у¤вленн¤
про д≥ючу сусп≥льно-пол≥тичну систему.
Ќеобх≥дною умовою дл¤
дос¤гненн¤ м≥жнародного консенсусу Ї внутр≥шн≥й
консенсус в окремих ланках м≥жнародноњ системи, тобто, в окремих державах.
” дос¤гненн≥ внутр≥шнього консенсусу важливу роль в≥д≥граЇ на¤вн≥сть, з одного
боку, ефективного та здорового, некорумпованого державного апарату, а з
другого, - харизматичного л≥дера нац≥њ. ƒл¤
всього
посткомун≥стичного
простору це маЇ особливе значенн¤, оск≥льки вищеназван≥ елементи консенсусу
т≥льки починають формуватис¤ в ньому. ≈лементи внутр≥шнього консенсусу також Ї
важливими складовими нац≥ональноњ безпеки, оск≥льки без них неможливо усп≥шно
зд≥йснювати демократичн≥ реформи, ¤к≥ становл¤ть передумову ≥нтеграц≥њ
сх≥дноЇвропейських крањн у Ївропейську сп≥льноту.
Ќа сучасному етап≥ ≥де¤
консенсусу набула широкоњ попул¤рност≥ в крањнах —Ќƒ, але лише у теоретичному
аспект≥. Ќа практиц≥ вона трансформувалас¤††
ↆ ≥дею† толерантност≥†
¤к† складову† консенсусу. “олерантн≥сть, ¤к ≥ консенсус, у т≥й чи ≥нш≥й форм≥, п≥д т≥Їю чи
≥ншою назвою в≥дом≥ давно. —каж≥мо, будь-¤ке голосуванн¤, у ход≥ ¤кого
перемагаЇ точка зору б≥льшост≥, Ї, водночас, ви¤вом ¤к консенсусу, так ≥
толерантност≥, бо за цив≥л≥зованих умов б≥льш≥сть толеруЇ менш≥сть, а менш≥сть
змушена толерувати переможц¤. ÷ей приклад умовний, проте в≥н в≥дтворюЇ сам
принцип.
ќстанн≥м часом св≥това
сусп≥льно-пол≥тична та наукова думка прид≥л¤Ї дедал≥ б≥льшу увагу теор≥њ та
практиц≥ толерантност≥. “олерантн≥сть належить до тих пон¤ть, ¤к≥ за значенн¤м
зб≥гаютьс¤ з пон¤тт¤м свобода. “олерантн≥сть Ї найважлив≥шою передумовою
знайденн¤ компром≥с≥в, подоланн¤ конфл≥кт≥в. Ќетерпим≥сть веде людство до
загибел≥, через що проблема толерантност≥ набула сьогодн≥ глобального значенн¤.
Ќе випадково √енеральна јсамбле¤ ќќЌ у грудн≥ 1992 р. прийн¤ла резолюц≥ю, у
¤к≥й в≥тала ≥н≥ц≥ативу ёЌ≈— ќ провести р≥к
ќќЌ, присв¤чений терпимост≥. ÷ей р≥к було приурочено до п'¤тдес¤тил≥тт¤
утворенн¤ ќќЌ та ёЌ≈— ќ.
Ќа розвиток ц≥Їњ
≥н≥ц≥ативи в≥дбулис¤ м≥жнародн≥ акц≥њ, зокрема, науково-практична конференц≥¤
"“олерантн≥сть ¤к спос≥б виживанн¤ народ≥в в умовах ѕ≥вноч≥"
(якутськ, 1994 р.), а також м≥жнародна конференц≥¤ "“олерантн≥сть ¤к
культурна ун≥версал≥¤" (’арк≥в, 1996 р.).
÷≥ конференц≥њ переконливо довели, що пон¤тт¤ толерантност≥ може мати безл≥ч
≥нтерпретац≥й. јвтор≥в монограф≥њ ц≥кавить: чи
означаЇ толерантн≥сть ¤к вираз сут≥ демократичноњ ментальност≥ терпим≥сть до
всього?
Ќа¤вн≥сть р≥зних тип≥в
ментальност≥ та, в≥дпов≥дно, р≥зних форм толерантност≥ створюЇ передумови
встановленн¤ такого ладу в сусп≥льств≥, котрий здатний забезпечити стаб≥льн≥сть
демократ≥њ. “олерантн≥сть ¤к тип
ставленн¤ до р≥зних
соц≥альних та культурних в≥дм≥нностей можна розгл¤дати ¤к одну з
фундаментальних ознак цив≥л≥зованост≥, ¤к св≥дченн¤ високого р≥вн¤ пол≥тичноњ
культури.
≤стор≥¤ переконуЇ, що
рел≥г≥йн≥ в≥йни розв'¤зувалис¤ людьми, ¤к≥ вважали, що саме вони знають
абсолютну ≥стину. ќск≥льки ж абсолютноњ ≥стини дос¤гти неможливо, то
усв≥домлений скептицизм стаЇ лог≥чною ≥ моральною основою толерантност≥ та
пол≥тики терпимост≥: адже п≥д пон¤тт¤ толерантност≥ не можна п≥дводити й вимогу
абсолютноњ свободи ≥ндив≥да. јбсолютна свобода ≥ деспотизм - дв≥ сторони одн≥Їњ
медал≥. ¬одночас толерантн≥сть - не безпринципн≥сть, а глибинне розум≥нн¤
необх≥дност≥ ≥ншого баченн¤
в≥дм≥нностей ¤к елемент≥в ц≥лого. “ому нетолерантн≥сть означаЇ ≥гноруванн¤
\
≥стини соц≥ального житт¤, сусп≥льно-пол≥тичних реал≥й.
XX стол≥тт¤
характеризують передумови пост≥йноњ загрози цив≥л≥зац≥йних
конфл≥кт≥в, що виливаютьс¤ у св≥тов≥ в≥йни. ƒетонаторами таких
конфл≥кт≥в Ї класов≥, расов≥ ≥дењ, теор≥њ цив≥л≥зац≥йноњ
несум≥сност≥. ¬они виступають ¤к науков≥†
постулати,† що† створюЇ†
видим≥сть† природного† зародженн¤ нетерпимост≥ на сучасному
науковому грунт≥. ¬≥дмова в≥д ун≥версальних принцип≥в р≥вност≥, люд¤ност≥,
толерантност≥ утвердила на ≥сторичн≥й арен≥ ультраправ≥ теч≥њ. —творенн¤
ќрган≥зац≥њ ќб'Їднаних Ќац≥й одразу п≥сл¤ в≥йни стало протид≥Їю ц≥й загроз≥.
ќќЌ започатковано м≥жнародний юридичний захист прав людини, хоча вже у минулому
стол≥тт≥ ∆еневська онвенц≥¤ 1894 р. вимагала
м≥н≥мальноњ поваги до солдат≥в та визнанн¤ нейтральност≥ медичного персоналу.
Ќа п≥дстав≥ ’арт≥њ ќќЌ
(1945 р.) почалос¤ юридичне закр≥пленн¤ визнаних у св≥т≥ прав людини. ” 1948 р. прийн¤то ун≥версальну декларац≥ю ќќЌ,
в≥дпов≥дно до ¤коњ готувалис¤ угоди про громад¤нськ≥, пол≥тичн≥, а також
економ≥чн≥, соц≥альн≥ та культурн≥ права, п≥дтриман≥ б≥льш≥стю держав. ” такий
спос≥б ќќЌ та њњ структури формували критер≥њ повед≥нки держави в≥дносно
конкретноњ особи. ” цьому контекст≥ проблема толерантност≥ набуваЇ нового
смислу. ƒержави, котр≥ не ви¤вл¤ють терпимост≥ до в≥дм≥нностей погл¤д≥в та форм
повед≥нки, що в≥дпов≥дають принципам м≥жнародних акт≥в прав людини, ризикують
опинитис¤ у становищ≥ духовного острак≥зму. ј це, у свою чергу, п≥дштовхуЇ њх
шукати сп≥льну формулу толерантност≥.
«абуте нин≥ "нове
мисленн¤" к≥нц¤ 80-х рок≥в було практичним ви¤вом ≥ результатом поширенн¤
розум≥нн¤ толерантност≥ в умовах засилл¤ тотальноњ нетолерантност≥.
–азом ≥з р≥зкою зм≥ною пол≥тичноњ ситуац≥њ у св≥т≥, в≥дпала потреба й у м'¤ких
перех≥дних формах в≥д соц≥ал≥зму до ринковоњ економ≥ки. ”н≥версальний принцип
толерантност≥ ¤к терпимост≥ до специф≥чних особливостей кап≥тал≥зму ≥
соц≥ал≥зму перестав ≥снувати. «м≥нюЇтьс¤ ≥ система людських в≥дносин:
висуваЇтьс¤ вимога "етн≥чноњ чистоти" нових держав, спалахують
"гар¤ч≥ точки", де застосовуютьс¤ збройн≥ сили, порушуютьс¤ права
людини. "Ќове мисленн¤" поступаЇтьс¤ м≥сцем л≥беральн≥й демократ≥њ з
притаманною њй м≥с≥Їю вир≥шенн¤ св≥тових конфл≥кт≥в.
«агальний стан консенсусу
нагадуЇ перспективу безкласового сусп≥льства, в основ≥ ¤кого закладено
в≥дсутн≥сть соц≥ального антагон≥зму.
¬ той же час перемога в≥льного ринку ≥ л≥беральноњ демократ≥њ ставл¤ть п≥д
загрозу саму ≥дею свободи. јдже в≥льний ≥ндив≥д може обрати будь-¤кий сусп≥льний лад. ÷е в≥домий
парадокс принципу свободи. ѕопул¤рн≥ у середовищ≥ науковоњ ≥нтел≥генц≥њ†† принцип膆
теор≥њ†† ‘уку¤м膆 спростовуютьс¤†† сучасними досл≥дниками. Ќестаб≥льн≥сть
пол≥тико-економ≥чноњ ситуац≥њ майже в ус≥х колишн≥х республ≥ках —–—–
переконливо св≥дчить про те, що за певних обставин (в≥дсутн≥сть досв≥ду
управл≥нн¤, незр≥л≥сть демократ≥њ, економ≥чна криза) свобода легко набуваЇ
руйн≥вних форм.
≤снуЇ, однак, реальн≥сть,
¤ка далеко не завжди корелюЇтьс¤ з теоретичними
конструкц≥¤ми, а пон¤тт¤ консенсусу, толерантност≥, фактор≥в внутр≥шньоњ та
зовн≥шньоњ пол≥тики ц≥лком в≥дпов≥дають своЇму первинному зм≥сту. як конкретний
приклад можна вз¤ти дискус≥ю навколо заборони смертноњ кари в –ос≥њ, ”крањн≥ та
≥нших державах колишнього –ад¤нського —оюзу. « одного боку, скасуванн¤ смертноњ
кари висуваЇтьс¤ ¤к обов'¤зкова вимога, ¤ка передуЇ вступу до ™—. « другого, -
у р≥зних крањн ≥ народ≥в ≥снуЇ своЇ традиц≥йне ставленн¤ до ц≥Їњ проблеми, що
спираЇтьс¤ на ≥стор≥ю, рел≥г≥ю та ≥нш≥ чинники, на ¤к≥ ™— не зважаЇ. јле ™—
попереджаЇ, що застосуЇ серйозн≥ санкц≥њ до тих держав, ¤к≥ ц≥Їњ вимоги не
дотримаютьс¤.
„ленство будь-¤коњ
Ївропейськоњ держави в ™— обов'¤зково впливаЇ на економ≥чну, еколог≥чну,
культурну чи ≥ншу стаб≥льн≥сть на континент≥. ” такий спос≥б внутр≥шн¤ проблема
т≥Їњ чи ≥ншоњ держави стаЇ (незалежно в≥д њњ бажанн¤) фактором м≥жнародноњ
пол≥тики. ≤ вже зверху починаЇ тиснути на
внутр≥шню пол≥тику,
спричинюючи ≥нколи й конфл≥ктну ситуац≥ю. ƒосв≥д —Ўј, де у багатьох штатах
смертну кару застосовують не т≥льки широко, але й вигадливо, переконуЇ, що
проблема узаконенн¤ вищоњ м≥ри покаранн¤ ≥снуЇ ≥ Ї досить непростою. ÷≥каво, що
вперше дискус≥ю з цього питанн¤ розпочав старогрецький ≥сторик ‘ук≥д≥д, ¤кий жив дв≥ тис¤ч≥ рок≥в до нашоњ ери.
якщо ознайомимос¤ з
пол≥толог≥чними, соц≥ально-психолог≥чними та етно-психолог≥чними
погл¤дами ≥ теор≥¤ми з приводу ≥снуванн¤ сучасного св≥топор¤дку,
то переконаЇмос¤, що вони под≥л¤ютьс¤ на др≥бн≥ш≥ одиниц≥, кожна з ¤ких маЇ
своЇ самост≥йне житт¤ ≥ конкретний вплив у своЇму середовищ≥.
онсенсус взаЇмод≥Ї з
толерантн≥стю, толерантн≥сть - з нетерпим≥стю, або несвободою. атегор≥¤
несвободи стикаЇтьс¤ з б≥олог≥зованими (соц≥ал-дарв≥н≥зм) пон¤тт¤ми природноњ свободи ≥
природного рабства, котр≥ притаманн≥ багатьом народам, ¤к≥, на думку автор≥в
цих теор≥й, начебто не вход¤ть до кола св≥товоњ етн≥чноњ ел≥ти. ¬иникаЇ м≥ф''Ївроцентризму", ¤кий, у свою чергу,
починаЇ тиснути на "ел≥тарн≥ народи", "п≥дт¤гуючи" њх до
р≥вн¤ зах≥дноњ цив≥л≥зац≥њ. ѕрактичне вт≥ленн¤ под≥бних погл¤д≥в спостер≥гаЇмо
в культур≥, осв≥т≥, духовних ц≥нност¤х держав посткомун≥стичного простору .
јдекватна ≥ передбачувана
внутр≥шн¤ пол≥тика сьогодн≥ - необх≥дна умова встановленн¤ стаб≥льного
м≥жнародного пор¤дку. Ќин≥шн≥й ≥сторичний пер≥од кардинально в≥др≥зн¤Їтьс¤ в≥д
час≥в "холодноњ в≥йни". ” сучасн≥й м≥жнародн≥й
пол≥тиц≥ переважають, в основному, прагматичн≥ ц≥л≥, ¤к≥ позбавлен≥
≥деолог≥чного забарвленн¤.
ѕроведенн¤ м≥жнародноњ
пол≥тики, ¤ка спиралас¤ б на апел¤ц≥њ до певних сусп≥льних клас≥в, ¤к це
практикувалос¤ за рад¤нських час≥в, сьогодн≥ неможливе. ЌемаЇ ≥ харизматичноњ ≥нтернац≥ональноњ ≥дењ, ¤ка б
об'Їднувала певн≥ класи сусп≥льства на наднац≥ональному р≥вн≥.
√асло "ѕролетар≥
ус≥х крањн, Їднайтес¤!" в≥д≥йшло до ≥стор≥њ. …ого зам≥нили усв≥домленн¤
необх≥дност≥ ≥нтенсивного економ≥чного розвитку, ц≥нност≥ об'Їктивних
економ≥чних показник≥в, прагматичний, матер≥альний п≥дх≥д до сусп≥льних
процес≥в. –озм≥рковуванн¤ про роль особистост≥ в ≥стор≥њ поступилис¤ м≥сцем
прогресивним думкам н≥мецького соц≥олога ћакса ¬ебера,
що викладен≥ у класичн≥й робот≥ "ѕротестантська етика та дух кап≥тал≥зму"".
^ ¬ебер ћ. »збранное. ќбраз общества. -ћ.: Ѕ. й.,
1994. Ч 200 с.
"«¬'я« »" ƒ∆≈…ћ—ј
–ќ—≈Ќќ
ѕом≥тну роль у вивченн≥
взаЇмовплив≥в внутр≥шньоњ та зовн≥шньоњ пол≥тики в≥д≥грали роботи
американського досл≥дника ƒжеймса –осено, ¤кий ув≥в пон¤тт¤ 1≥п^аІе (зв'¤зок) дл¤ визначенн¤
точок зб≥гу двох систем -внутр≥шньоњ та м≥жнародноњ^.
ƒл¤ нього "зв'¤зок" - основна одиниц¤ анал≥зу. ƒжеймс –осено визначаЇ
"зв'¤зок" ¤к будь-¤ку посл≥довн≥сть вчинк≥в ≥ д≥й, що мають м≥сце в
одн≥й систем≥, викликають певну реакц≥ю на них ≥ншоњ системи. ¬≥н також вид≥л¤Ї
початкову ≥ к≥нцеву стад≥њ "зв'¤зку" ≥ називаЇ њх, застосовуючи
економ≥ко-розрахункову терм≥нолог≥ю, в≥дпов≥дно ≥при≥:
(вх≥д) та ои≥ри≥ (вих≥д). ожна з цих стад≥й,
у свою чергу, класиф≥куЇтьс¤ залежно в≥д того, де спостер≥гаЇтьс¤ це ¤вище - у
нац≥ональн≥й чи м≥жнародн≥й систем≥. “обто результат, або "виходи",
внутр≥шньоњ пол≥тики розгл¤даЇтьс¤ ¤к посл≥довн≥сть вчинк≥в ≥ д≥й, що виникаЇ у
сам≥й внутр≥шн≥й систем≥, але продовжуЇтьс¤ чи завершуЇтьс¤ у своЇму оточенн≥ -
м≥жнародн≥й систем≥. "¬ходи" м≥жнародноњ системи, або
"оточенн¤", ¤к пише ƒжеймс –осено, -
це посл≥довн≥сть вчинк≥в ≥ д≥й, що в≥дбуваютьс¤ у зовн≥шньому середовищ≥
навколо внутр≥шньоњ системи, але ≥мпульсом дл¤ ¤ких слугують под≥њ у внутр≥шн≥й
систем≥. “аким чином "виходи", або результат, у м≥жнародн≥й систем≥ -
це посл≥довн≥сть вчинк≥в та д≥й, ¤к≥ розпочинаютьс¤ у зовн≥шньому середовищ≥
навколо внутр≥шньоњ системи ≥ тривають або зак≥нчуютьс¤ в н≥й.
"¬ходи" внутр≥шньоњ системи - це посл≥довн≥сть вчинк≥в ≥ д≥й, що
в≥дбуваютьс¤ у внутр≥шн≥й систем≥, але ≥мпульсом дл¤ них слугують под≥њ
зовн≥шньоњ системи. «вичайною мовою "виходи" означають зовн≥шню
пол≥тику, ¤ка може бути пр¤мою чи непр¤мою. якщо зовн≥шн¤ пол≥тика формуЇтьс¤
¤к результат осмисленоњ внутр≥шньоњ пол≥тики ≥ в≥дпов≥даЇ њњ ц≥л¤м, то це пр¤ма внутр≥шн¤ пол≥тика. оли зовн≥шн¤
пол≥тика формуЇтьс¤ переважно п≥д впливом
^№ћа^е –оI»≥с5/'≈(≥. №у }ат&5 оаепаи. - Ќе^ ¥оЋ : “№е –геЇ –геаа, 1968. -
–. 45.
14
зовн≥шнього середовища,
то це непр¤ма зовн≥шн¤ пол≥тика. ƒжеймс –осено п≥дкреслюЇ,
що його м≥ркуванн¤ мають емп≥ричний характер ≥ можуть зм≥нюватис¤ разом ≥з
св≥товою пол≥тичною системою".
Ќаприк≥нц≥ 90-х рок≥в, у
пер≥од масовоњ комп'ютеризац≥њ, "входи" ≥ "виходи" пол≥тики
ƒжеймса –осено поступилис¤ м≥сцем гуман≥тарн≥й
терм≥нолог≥њ. јле принцип анал≥зу м≥жнародних под≥й п≥д кутом зору внутр≥шньоњ
пол≥тики ≥ навпаки залишаЇтьс¤ актуальним ≥ сьогодн≥. ѕричому найб≥льшу
зац≥кавлен≥сть викликають, ¤к правило, не поодинок≥ под≥њ, а ¤вища, що
повторюютьс¤. Ќа особливу увагу заслуговують, наприклад, президентськ≥ та
парламентськ≥ вибори, що в≥дбуваютьс¤ майже в ус≥х крањнах на нац≥ональному
р≥вн≥, тобто у внутр≥шн≥х системах. ’оча це ¤вище нац≥онального характеру маЇ
однакове або близьке значенн¤ дл¤ формуванн¤ внутр≥шньоњ пол≥тики будь-¤коњ
крањни, воно по-р≥зному впливаЇ на зовн≥шню пол≥тику держав та њњ пол≥тичне
оточенн¤. Ќе можна, скаж≥мо, пор≥вн¤ти пол≥тичн≥ насл≥дки президентських
вибор≥в у —Ўј, ≥ Ѕолгар≥њ. ¬одночас дл¤ Ѕалканського рег≥ону болгарськ≥ под≥њ можуть мати
б≥льшу вагу, тому що внутр≥шньопол≥тична ситуац≥¤ ц≥Їњ крањни - один ≥з
вир≥шальних фактор≥в пол≥тичноњ ситуац≥њ рег≥ону в ц≥лому.
як бачимо, реальний вплив
певного внутр≥шньопол≥тичного ¤вища у т≥й чи ≥нш≥й крањн≥ залежить в≥д багатьох
специф≥чних дл¤ ц≥Їњ крањни обставин -передус≥м геопол≥тичних та економ≥чних. ”
конкретний ≥сторичний пер≥од ц≥ обставини
визначають р≥вн≥ зовн≥шньопол≥тичних в≥дносин.
” внутр≥шн≥й пол≥тиц≥
розр≥зн¤ють два р≥вн≥ в≥дносин: рег≥ональний
(под≥њ та процеси в≥дбуваютьс¤ у межах одн≥Їњ крањни, суб'Їкти д≥ють на р≥вн≥
окремого рег≥ону) та нац≥ональний
(под≥њ та процеси загальнодержавного значенн¤, д≥њ суб'Їкт≥в рег≥ональних
пол≥тико-адм≥н≥стративних утворень виход¤ть за рамки рег≥ону). ” м≥жнародн≥й
пол≥тиц≥ розр≥зн¤ють в≥дносини двох р≥вн≥в - рег≥ональний (суб'Їкти - суверенн≥
держави) та глобальний (суб'Їкти - певн≥ рег≥они св≥ту).
«важаючи на т≥сний м≥жр≥вневий взаЇмозв'¤зок, ¤кий утворивс¤ у
м≥жнародн≥й пол≥тиц≥, сучасн≥ досл≥дники п≥ддають критиц≥ традиц≥йн≥ п≥дходи до
анал≥зу м≥жнародних под≥й. ” спрощеному вигл¤д≥, ¤кщо предметом досл≥дженн¤ Ї
внутр≥шн¤ пол≥тика в≥дносно свого м≥жнародного оточенн¤,
^№ћа^е –оЎ≥сз/ ≈<3. №у .√атеа окепаи. - Ќе^ ”оЋ : “№е –гее –геак, 1968. - –. 45.
15
вона виступаЇ ¤к ситуац≥¤
зм≥нна, а њњ м≥жнародне оточенн¤ - ¤к ситуац≥¤ -константна. ≤ навпаки, ¤кщо
досл≥джуютьс¤ ¤вища м≥жнародноњ пол≥тики, то вона, звичайно, Ї зм≥нною ситуац≥Їю,
у той час ¤к суб'Їкти, що њњ формують, виступають константними^.
—уверенн≥ держави
розгл¤даютьс¤ ¤к монол≥тн≥ одиниц≥, ≥ те, що в≥дбуваЇтьс¤ всередин≥ цих
одиниць, маЇ другор¤дне значенн¤ в≥дносно њхнього оточенн¤. ¬насл≥док цього
анал≥зуютьс¤ лише поверхов≥ ¤вища та структури, що њх зумовлюють.
“ака методолог≥¤
задовольн¤ла класичн≥ досл≥дженн¤ монопол¤рних, б≥пол¤рних та мультипол¤рних
м≥жнародних систем. јле ви¤вленн¤ глибинних процес≥в формуванн¤ зовн≥шньоњ
пол≥тики потребуЇ ≥нших принцип≥в, вимагаЇ застосуванн¤ анал≥зу особливостей
внутр≥шньоњ пол≥тики суб'Їкт≥в та њхнього впливу на процеси вищого р≥вн¤
≥Їрарх≥њ.
ѕ≈Ќ≈“–ј“»¬Ќ≤ —»—“≈ћ» ¬ќЋ№‘–јћј ’јЌ–≤ƒ≈–ј
јмериканський досл≥дник
¬ольфрам ’анр≥дер вважаЇ, що хоча нац≥ональн≥
держави й надал≥ залишаютьс¤ основними д≥йовими особами св≥товоњ пол≥тики,
природа нац≥ональноњ держави та пол≥тичних процес≥в у м≥жнародн≥й систем≥
зм≥нилас¤ ≥ потребуЇ переосмисленн¤.
ѕо-перше, багато нац≥ональних д≥йових ос≥б у сучасн≥й м≥жнародн≥й
систем≥ розпод≥л¤ють зовн≥шню та внутр≥шню пол≥тику. «начно вплинула м≥жнародна
система на повоЇнн≥ окупац≥йн≥ режими у Ќ≥меччин≥ та япон≥њ, —получених Ўтат≥в
јмерики у ѕ≥вденному ¬'Їтнам≥, сучасну пол≥тику в Ѕосн≥њ тощо.
«овн≥шньопол≥тичн≥ под≥њ та обставини безпосередньо впливають на
^—отрага≥≥уе –оге≥@п –о≥≥су. “№еоге≥≥са≤ ≈55ау5. - е\у
”оЋ ; ќау≥г≥ ћс ау —отрапу, ≤пс.,
1970. -–. 5.
16
формуванн¤ пр≥оритет≥в,
¤к≥ традиц≥йно були ≥- Ї об'Їктом уваги
нац≥ональних ≥нституц≥йних структур^.
ѕо-друге, д≥¤льн≥сть сучасних рег≥ональних м≥жнародних
орган≥зац≥й, котрим притаманн≥ ¤к наднац≥ональн≥, так ≥ суто локальн≥ риси,
часто не т≥льки розмиваЇ межу м≥ж нац≥ональними та м≥жнародними справами, але
п≥дм≥н¤Ї функц≥њ держави. як приклад/такого рег≥онального врегулюванн¤, можна
вз¤ти досв≥д ћ≥жнародного валютного фонду в крањнах з перех≥дною економ≥кою.
—аме ¤вище рег≥онал≥зму^
- пром≥жний р≥вень м≥ж внутр≥шньою та зовн≥шньою пол≥тикою.
ѕо-третЇ, сама природа нац≥ональноњ держави зазнала певних зм≥н.
ћ≥цна оболонка, що колись ≥снувала навколо кожноњ нац≥ональноњ системи,
захищаючи њњ в≥д зовн≥шн≥х вплив≥в, у результат≥ суц≥льноњ ≥нформатизац≥њ та
тотального проникненн¤ засоб≥в масовоњ ≥нформац≥њ, сьогодн≥ практично зникла.
”се це зумовлюЇ зростанн¤
причинного зв'¤зку м≥ж внутр≥шн≥ми ≥ зовн≥шн≥ми чинниками зовн≥шньоњ пол≥тики,
а також м≥жнародною та зовн≥шньою пол≥тикою. ѕрактичн≥ насл≥дки зовн≥шньоњ
пол≥тики так чи ≥накше зосереджуютьс¤ на середовищ≥, у ¤кому перебуваЇ
нац≥ональна держава у м≥жнародн≥й систем≥.
ћотивац≥йн≥ аспекти
зовн≥шньоњ пол≥тики неодм≥нно повертаютьс¤ до внутр≥шн≥х пол≥тичних процес≥в та
до сприйн¤тт¤ зовн≥шн≥х умов '¤к основи вибору
альтернативи. “ут немаЇ протир≥чч¤ з теор≥Їю ƒжеймса
–осено.
р≥м того, д≥алектичний
характер будь-¤ких ¤вищ сучасноњ пол≥тики вимагаЇ п≥дход≥в до њхнього анал≥зу у
р≥зних площинах, що ¤коюсь м≥рою забезпечить об'Їктивн≥сть. ѕров≥дну роль тут
в≥д≥граЇ моральний аспект зовн≥шньоњ пол≥тики, держави. «овн≥шньопол≥тичн≥
стратег≥њ обов'¤зково повинн≥ базуватис¤ на певних харизматичних
переконанн¤х, на усв≥домленн≥ мес≥анськоњ рол≥ такоњ пол≥тики у св≥т≥. ѕричому
цей моральний фактор
^ Ќапг≥ес≥ег ]”о1^ат –. —отра≥≥№Ў≥у апс≥ —опаспвиа: ј –горока≥
√ог ≥№е —опсер≥иа≥ №≥п1≥а@е о√ ≈х≥ета≥ апг≥ ≤п≥еп≥а≥ ќ≥тепа≥опз о√ –оге≥@п –о≥≥су // јтег≥сап –о≥≥≥≥са≥ 5с≥епсе еу≥еу/ 61. -
1967. - ¬есет№ег - –. 971-982.
^–ег≥онал≥зм у дан≥й робот≥
розум≥Їтьс¤ ¤к под≥њ та процеси рег≥онального значенн¤ дл¤ даноњ крањни, де
суб'Їктами Ї пол≥тичн≥ формуванн¤, що не виход¤ть за ћасштаби певного рег≥ону.
ѕоширене нин≥ у пол≥толог≥чних досл≥дженн¤х крањн —Ќƒ ототожненн¤ рег≥онад≥зму .≥з
сепаратистськими тенденц¤ми рег≥он≥в (зокрема
–ос≥йськоњ ‘едерац≥њ) не застосовуЇтьс¤.
17
притаманний будь-¤кому
державному ладу: ¤к тотал≥тарному, так ≥ демократичному.
ќск≥льки зовн≥шн¤ пол≥тика
- це продовженн¤ ≥ розширенн¤ принцип≥в внутр≥шньоњ пол≥тики, њњ своЇр≥дне
в≥ддзеркаленн¤ у б≥льшому простор≥, то дл¤ здобутт¤ п≥дтримки
"вдома", з боку власного народу, необх≥дно йому подати ≥ вмотивувати
плани д≥¤льност≥ за межами 'крањни. јдже
активна зовн≥шн¤ пол≥тика потребуЇ чималих кошт≥в, а природна реакц≥¤
громадськост≥ на додатков≥ витрати - це запереченн¤ всього, що не впливаЇ на
добробут населенн¤ крањни.
ѕодолати такий настр≥й
можна лише використовуючи сильн≥ моральн≥ аргументи, прим≥ром, боротьба
труд¤щих проти кап≥тал≥стичного гнобленн¤ за рад¤нських час≥в, американська
м≥с≥¤ стримуванн¤ розповсюдженн¤ комун≥зму на планет≥, класичне протисто¤нн¤
двох систем доби "холодноњ в≥йни". “ака аргументац≥¤ на р≥вн≥
внутр≥шньоњ пол≥тики вплинула ≥ на мотивац≥йн≥ аспекти зовн≥шньоњ пол≥тики
л≥дер≥в протисто¤нн¤ у св≥т≥, надала њй мес≥анського характеру.
¬ласне мес≥анство у
зовн≥шн≥й пол≥тиц≥ - це природна хвороба наддержав. —ьогодн≥ такою наддержавою
на земн≥й кул≥ залишилис¤ т≥льки —Ўј. ѕравл¤чим та дипломатичним колам ц≥Їњ
крањни непросто зм≥нити глобальн≥ ор≥Їнтири за в≥дсутност≥ "в≥зав≥".
јмериканський досл≥дник –ональд —т≥л нав≥ть
пропонуЇ створити нову американську дипломат≥ю, позбавлену ментальност≥
"холодноњ в≥йни". ¬≥н вважаЇ, що така дипломат≥¤ повинна, перш за
все, концентрувати свою увагу на в≥дпов≥дальност≥ держави перед своњми
громад¤нами. ” зв'¤зку з цим виникаЇ низка запитань.
1. ” ¤ких випадках
припустиме в≥йськове втручанн¤ ≥нших держав, ≥ ¤ку ц≥ну варто за це платити?
2. як сл≥д д≥¤ти - брати
в≥дпов≥дальн≥сть на себе, чи д≥лити њњ з ≥ншими?
3. ” ¤кий момент
гуман≥тарна допомога (њжа дл¤ голодуючих чи спас≥нн¤ жертв в≥д кат≥в)
перетворюЇтьс¤ на пол≥тичний акт втручанн¤ одн≥Їњ держави у внутр≥шн≥ справи
≥ншоњ. 4. яке м≥сце пос≥даЇ мораль у сучасн≥й зовн≥шн≥й пол≥тиц≥^?
^ 5{ее1 . “№е
¬отеа≥≥с —оге
о√ –оге^п –о≥≥су // “№е ј≥≥ап≥≥с ћоп≤№≤у. - 1995. - -“ипе. - –. 85-92. 18
¬≥дпов≥д≥ на вс≥ ц≥
запитанн¤ можна знайти, виход¤чи з двох класичних констант - моральност≥ у
пол≥тиц≥ та захисту власних нац≥ональних ≥нтерес≥в. ѕричому нац≥ональн≥
≥нтереси - це також пон¤тт¤, ¤ке у сусп≥льств≥ сприймаЇтьс¤ неоднозначне ≥ залежить в≥д конкретного сусп≥льно-пол≥тичного
та господарського контекст≥в. —л≥д зазначити, що господарськ≥ м≥ркуванн¤ не
завжди сп≥впадають ≥з загальнонац≥ональними ≥нтересами. ќстанн≥ можуть стати
жертвою перших. як приклад в≥зьмемо украњнсько-рос≥йськ≥ в≥дносини, .у ¤ких вир≥шальне значенн¤ залишаЇтьс¤ за
енергетичним важелем.
¬тручанн¤ у внутр≥шн≥
справи територ≥альне в≥ддаленоњ держави можна
виправдати або принаймн≥ по¤снити м≥ркуванн¤ми морального пор¤дку, поЇднуючи
категор≥њ великоњ пол≥тики з конкретним нац≥ональним контекстом.
Ќац≥ональн≥ пол≥тичн≥
системи ≥снують у м≥жнародному середовищ≥, формуютьс¤ ним та п≥дпор¤дковуютьс¤
йому. ” свою чергу ≥ м≥жнародн≥ системи формуютьс¤ под≥¤ми, що в≥дбуваютьс¤ у
цих структурах. “ак≥ взаЇмозалежн≥ нац≥онально-≥нтернац≥ональн≥ зв'¤зки
визначають пол≥тичну картину св≥ту. ќтже, будь-¤к≥ зм≥ни чи под≥њ розгл¤дають
¤к складову загального процесу.
јбсолютно вс≥ под≥њ та
¤вища св≥товоњ ≥стор≥њ й пол≥тики пов'¤зан≥ м≥ж собою, Ї насл≥дками тривалого
попереднього розвитку ≥, в≥дпов≥дно до ф≥лософського закону переходу к≥лькост≥
у ¤к≥сть, накопичуютьс¤, створюючи ¤к≥сно нову ситуац≥ю. ≤ нац≥ональна, ≥ м≥жнародна
системи Ї пол≥тичними системами, мають не так
уже й багато, ¤к видаЇтьс¤ на перший погл¤д, розб≥жностей. “ому ч≥тко
в≥докремити одну систему в≥д ≥ншоњ на сучасному етап≥ розвитку цив≥л≥зац≥њ
досить складно.
÷е пом≥тив ¬ольфрам ’анр≥дер ≥ ув≥в пон¤тт¤ пенетративноњ пол≥тичноњ системи (репе≥га≥ес≥ 5у8≥ет)^. њњ основними ознаками Ї значний вплив
зовн≥шньопол≥тичних под≥й на формуванн¤ внутр≥шньоњ пол≥тики та широкий
консенсус у прийн¤тт≥ внутр≥шньопол≥тичних р≥шень. ≤снують три вар≥анти
пол≥тики, ¤к≥ враховують: 1) переважно внутр≥шн≥ аспекти; 2) зовн≥шн≥ вимоги;
3) обидв≥ групи фактор≥в.
^ Ќапг≥ес≥ег ≤”о”гат
–. —отра≥≥№Ў≥у ап(3
—опаепаиа: ј –гороаа≥
√ог ≤№с —опсерЎа≤ №≥п^а@е о√ ≈х≥ета≥ апс≥ ≤п≥ета≥ ќ≥теп¤≥опа о√ –оге≥@п –о≥≥су // јтег≥сап –о≥≥≥≥са≥ 5с≥епсе -еу≥еуу 61. - 1967. - ќесет№ег
- –. 971-982.
19
“рет¤ група найб≥льш
точно характеризуЇ пенетративну систему.
—ьогодн≥ у св≥т≥ серед розвинених держав переважають саме т≥, ¤к≥ мають пенетративн≥ пол≥тичн≥ системи, тому що, з одного
боку, неможливо повн≥стю в≥докремитис¤ в≥д зовн≥шнього впливу, а, з другого, -
не варто нехтувати внутр≥шньою пол≥тикою заради м≥жнародноњ.
Ќав≥ть наддержави у тому
вигл¤д≥, у ¤кому вони ≥снували п≥д час "холодноњ в≥йни", не можна
назвати н≥ нац≥ональними, н≥ м≥жнародними системами, оск≥льки сам факт
≥снуванн¤ пол≥тичного протисто¤нн¤ св≥дчить, що й м≥жнародна система маЇ вплив
на нац≥ональну. « розвитком телекомун≥кац≥й в
останн≥й чверт≥ XX стол≥тт¤ можна стверджувати, що повноњ ≥зол¤ц≥њ будь-¤коњ
крањни та в≥дсутност≥ зовн≥шнього впливу на нењ не ≥снуЇ. Ќав≥ть тотал≥тарн≥
режими на зразок стал≥нського, так чи ≥накше зазнають впливу ззовн≥. ѕро це
св≥дчить ≥ те, що дедал≥ част≥ше громад¤ни, ¤к≥ в≥дчули на соб≥ вплив
тотал≥тарноњ системи, звертаютьс¤ до ≥нших держав з проханн¤м пол≥тичного
притулку.
як бачимо, м≥жнародний
контекст проникаЇ у будь-¤ку нац≥ональну систему ≥ надаЇ њй пенетративного характеру. «овн≥шню пол≥тику держави
сл≥д розгл¤дати ¤к процес, що поЇднуЇ м≥жнародну та внутр≥шню пол≥тику. ” цьому
процес≥ ¬ольфрам ’анр≥дер вид≥л¤Ї два аспекти:
сум≥сн≥сть та консенсус". —ум≥сн≥сть
завдань м≥жнародноњ та зовн≥шньоњ пол≥тики держави визначаЇтьс¤ тим, наск≥льки
вони доповнюють одне одного.
—каж≥мо, у сучасн≥й
м≥жнародн≥й ситуац≥њ, що спостер≥гаЇтьс¤ в ™вроп≥, переважаЇ сум≥сн≥сть ц≥лей
м≥жнародноњ пол≥тики континенту в ц≥лому та зовн≥шньоњ пол≥тики Ївропейських
держав (розбудова сп≥льного Ївропейського дому,
розширенн¤ Ќј“ќ, прийн¤тт¤ нових член≥в до ™— тощо). ¬одночас кожна крањна маЇ
≥ своњ специф≥чн≥ завданн¤. —туп≥нь комплементарност≥
≥ узгодженост≥ цих завдань ≥з сп≥льноЇвропейськими визначаЇтьс¤ лише за умови
≥ндив≥дуального пор≥вн¤нн¤ конкретних ц≥лей.
^ Ќаппейег ѓ”≤о≤/гат
–. —отрањ≥№Ў≥у апс≥
—оп¤епвиї: ј –гороза≥
√ог ≤№е —опсер≥иа≥ №≥п1са@е о√ ≈х≥ета≥ апг≥ ≤п≥ета≥ ќ≥тегшопа о√–оге≥@п –о≥≥су // јтег≥сап –о≥≥≥≥са≥ «с≥епсе еу≥еуу 61. - 1967. - ќесет№ег
- –. 971-982.
20
ѕ–»„»Ќ» ≤ прињздили ѕ≈–≈“¬ќ–≈ЌЌя
–озгл¤немо де¤к≥ причини,
завд¤ки ¤ким внутр≥шньопол≥тичн≥ проблеми переход¤ть у розр¤д
зовн≥шньопол≥тичних:
- розвиток засоб≥в
телекомун≥кац≥њ та масовоњ ≥нформац≥њ;
- широка м≥жнародна
≥нтеграц≥¤;
- в≥дкритий характер
сусп≥льства;
- глобал≥зац≥¤ ус≥х
св≥тових процес≥в;
- на¤вн≥сть внутр≥шн≥х
проблем, ¤к≥ мають м≥жнародний аспект ≥ впливають на внутр≥шню пол≥тику.
ѕрикладом† може†
бути д≥¤льн≥сть м≥жнародних орган≥зац≥й†
на рег≥ональному р≥вн≥, особливо ¤кщо це стосуЇтьс¤ прав людини та ≥нших
сусп≥льних норм, що њх теоретично контролюють в≥дпов≥дн≥ м≥жнародн≥
орган≥зац≥њ. “ому надзвичайноњ ваги набуваЇ визначенн¤ принцип≥в внутр≥шньоњ та
зовн≥шньоњ пол≥тики держав, њхн≥х ц≥лей ≥ першочергових завдань. ƒл¤ того, щоб
конкретно визначити принципи зовн≥шньоњ пол≥тики, необх≥дно також мати й ч≥тко
сформульован≥ ц≥л≥ та завданн¤ функц≥онуванн¤ держави.
≤снуЇ безпосередн¤
залежн≥сть м≥ж прозор≥стю ≥ зрозум≥л≥стю зовн≥шньоњ пол≥тики та демократичними
принципами њњ формуванн¤. якщо такоњ залежност≥ немаЇ, це означаЇ, що порушено
¤к≥сь важлив≥ принципи функц≥онуванн¤ держави. –озрив м≥ж внутр≥шньою та
зовн≥шньою пол≥тикою спостер≥гаЇмо у крањнах, де слабо розвинена демократ≥¤. ј
демократичний розвиток сусп≥льних в≥дносин вимагаЇ й в≥дкритоњ зовн≥шньоњ
пол≥тики. (¬≥домий н≥мецький науково-досл≥дний ≥нститут у Ѕонн≥ маЇ назву
"≤нститут н≥мецького сусп≥льства та зовн≥шньоњ пол≥тики".) р≥м того, у демократичному
21
сусп≥льств≥ процес
обговоренн¤ ≥ прийн¤тт¤ конкретних р≥шень триваЇ довше, н≥ж у тотал≥тарному, де
це ≥нколи в≥дбуваЇтьс¤ прот¤гом к≥лькох годин.
’рестомат≥йний приклад:
спорудженн¤ Ѕерл≥нськоњ ст≥ни повинно було б сприйматис¤ ¤к внутр≥шн¤ справа
колишньоњ суверенноњ Ќƒ–, але мало негативн≥
насл≥дки дл¤ всього повоЇнного Ївропейського ≥ св≥тового процесу.
” демократичному
сусп≥льств≥ думка виборц≥в, њхнЇ схваленн¤ або запереченн¤ державноњ пол≥тики
в≥д≥граЇ важливу роль. ÷е створюЇ ≥люз≥ю прозорост≥ пол≥тики, що даЇ в≥дчутт¤ безпеки не лише населенню самоњ крањни, але й њњ
сус≥дам. „ерез те у демократичному сусп≥льств≥ будь-¤ка пропозиц≥¤ ур¤ду
повинна всеб≥чно обірунтовуватис¤.
ѕропозиц≥¤ виноситьс¤ на
широке обговоренн¤ громадськост≥ й у його процес≥ в≥дбуваЇтьс¤ пост≥йний д≥алог
м≥ж ур¤дом ≥ громад¤нами крањни. ћожлив≥сть такого д≥алогу - важливий фактор
внутр≥шньоњ пол≥тики, ¤кий дозвол¤Ї залучати до пол≥тичних процес≥в широке коло
учасник≥в, а, отже, робить причетними њх до пол≥тичних та економ≥чних ≥дей. ”
розвинених демократичних сусп≥льствах «ах≥дноњ ™вропи пол≥тика, ¤к правило,
роз'¤снюЇтьс¤ через засоби масовоњ ≥нформац≥њ з урахуванн¤м в≥дпов≥дних закон≥в
психолог≥њ. ќсоби, ¤к≥ перебувають при влад≥, н≥коли не забувають, що вони Ї
обранц¤ми народу ≥ залежать в≥д нього. “ому будь-¤ке р≥шенн¤, особливо ¤кщо
воно стосуЇтьс¤ дол≥ багатьох людей чи нав≥ть крањн, приймаЇтьс¤ дуже обережно
≥ пов≥льно, враховуютьс¤ вс≥ агрументи, вс≥
"за" ≥ "проти". ќсь чому р≥шенн¤ про розширенн¤ Ќј“ќ
обговорювалос¤ майже три роки, а процедура прийн¤тт¤ нових член≥в надал≥
триватиме два роки ≥ матиме форму так званих "техн≥чних дискус≥й".
–озгл¤немо процедуру прийн¤тт¤ р≥шень у ™вропейському —оюз≥, де з кожного необх≥дно
мати згоду парламент≥в ус≥х крањн-член≥в ™—. „лени ™— мають право
"вето" у –ад≥ ћ≥н≥стр≥в, завд¤ки ¤кому кожна крањна маЇ можлив≥сть
заблокувати прийн¤тт¤ б≥льшост≥ р≥шень. Ќа час створенн¤ ™— право
"вето" слугувало дл¤ кожноњ крањни захистом проти б≥льшост≥. ѕрактика
св≥дчить, що воно застосовувалос¤ швидше ¤к зас≥б нац≥ональноњ пол≥тики на
Ївропейському р≥вн≥: де¤к≥ крањни користувалис¤ правом "вето" в
одному питанн≥, щоб дос¤гти згоди в ≥ншому. ”р¤д Ќ≥меччини намагаЇтьс¤ обмежити
право "вето" у новому договор≥ ™— та визначити питанн¤, ¤к≥
вир≥шуватимутьс¤ б≥льш≥стю голос≥в. "якщо ми завжди чекатимемо згоди
останнього члена, то розвиток ™— буде парал≥зовано"^,
-вважаЇ м≥н≥стр закордонних справ Ќ≥меччини лаус
≥нкель. ѕерший проект нового договору ™— "ћаастр≥хт-2" уже розроблено, однак ще
немаЇ домовленост≥ щодо основних дискус≥йних питань.
^ ќйп≥Ќег ћ. ≈п≥5с№е≥(≥еп(≤е ≈≥арреп аи√ (≤ег “оиг (≤'≈игоре 1997 // ¬еи≥5—№≤ап<1. - 1997.
-–е№гиаг, є 1.-8.14.
1.
¬ебер ћ.
»збранное.ќбраз общества.-ћ.: Ѕ.и.,1994.
2.
ѕол≥толог≥¤.
ѕ≥д заг. ред. ≤.—.ƒзюбка, .ћ.Ћевк≥вського. . 1998†† 415 с.
3.
ѕол≥толог≥¤
// —ловник терм≥н≥в ≥ пон¤ть. Ц .:“андем, 1996.
4.
—оmparative
Foreign Policy. Theorenical Essays.-
5.
Hanrieder Wolfram F.Compatibility and Consensus:† A Proposal for the Conceptual Linkage of
External and Internal Dimension of Foreign Policy // American Political Science
Review 61. Ц 1967 Ц December
6.
Kissinger Henry A. Domestic Structure and Foreign
Policy // Daedalus Ц 1966 Ц 95.
7.
Linkage Politics / Ed. by James Rosenau. Ц
8.
Singer D. The Level-of-Analysis Problem in
International Relations // World Politics 14. Ц 1961.ЧOctober