—качать реферат (12Kb)

реферат на тему:

 

УЎл¤хи формуванн¤ правовоњ держави в ”крањн≥Ф

 

ѕлан.

¬ступ

ѕон¤тт¤ правовоњ держави

1.     ќзнаки правовоњ держави

2.     ќсновн≥ напр¤ми формуванн¤ правовоњ держави в ”крањн≥

¬исновки

—писок використаноњ л≥тературиЕЕЕЕЕЕЕЕЕЕЕЕ...12

¬ступ.

ћи Ї св≥дками й учасниками творенн¤ нов≥тньоњ ”крањнськоњ держави. Ѕ≥льш ¤к тис¤чол≥тн≥й досв≥д сусп≥льноњ та пол≥тичноњ консол≥дац≥њ украњнського народу л¤гаЇ в фундамент розбудови в наш≥й крањн≥ правовоњ держави.

ѕраво покликане бути ≥нструментом духовного оздоровленн¤ украњнського сусп≥льства. —аме ≥снуванн¤ норм, ¤к≥ гарантують права особи, родини (с≥мТњ), нац≥њ, реал≥зац≥њ цих норм у сусп≥льн≥й практиц≥ спри¤тимуть по¤в≥ почутт¤ безпеки, захищеност≥, стимулюватимуть розвиток в≥дчутт¤ вол≥, свободи ¤к окремоњ людини, так ≥ всього украњнського народу. ¬одночас лише свобода особи породжуЇ свободу народу, а ц¤ останн¤ даЇ змогу ≥ народу ≥ окрем≥й особ≥ в≥дчувати себе р≥вними серед ≥нших людей ≥ народ≥в.

”крањна прагне ув≥йти в Ївропейську ≥ св≥тову сп≥льноту. ќбовТ¤зковими умовами такого входженн¤ Ї економ≥чна, пол≥тична ≥ культурна ≥нтеграц≥¤. ѕроте без вол≥ ≥ свободи дл¤ ≥ндив≥да ≥ народу жодний з напр¤м≥в ≥нтеграц≥њ Ї недоступний, а сама ≥нтеграц≥¤ стаЇ нездоланним барТЇром.

ћехан≥змом, ¤кий повинен реал≥зувати право, Ї держава. —учасна ”крањнська держава ще далека в≥д досконалост≥, але вона формуЇтьс¤ на правильних теоретичних ≥ правових засадах:

Ј вона в≥дд≥лена в≥д громад¤нського сусп≥льства;

Ј п≥дставою дл¤ функц≥онуванн¤ держави загалом ≥ окремих њњ орган≥в Ї право;

Ј головними ц≥л¤ми њњ Ї захист прав особи, родини (с≥мТњ), нац≥њ;

Ј вона повинна бути демократичною; органи влади мають формуватис¤ гласно та бути п≥дконтрольн≥ народов≥;

Ј своњ повноваженн¤ держава реал≥зуЇ не лише через примус, а й через силу громадськоњ думки;

Ј органом держави, ¤кий забезпечуЇ справедлив≥сть ≥ даЇ змогу захистити своЇ право, Ї гласний, високопрофес≥йний, сформований демократичним шл¤хом суд;

Ј ”крањнська держава повинна синтезувати досв≥д творенн¤ держави ≥ права вс≥х минулих покол≥нь прот¤гом тис¤чол≥тньоњ ≥стор≥њ.

¬ласна держава ≥ право тому дл¤ украњнського народу Ї не лише головною метою, а й найвищою ц≥нн≥стю. ”св≥домленн¤ њњ Ї запорукою вдосконаленн¤ ≥ розвитку кожного зокрема ≥ вс≥х громад¤н ”крањни разом.

1. ѕон¤тт¤ правовоњ держави.

≤де¤ правовоњ держави повТ¤зана з утвердженн¤м суверенност≥ народу, п≥дпор¤дкуванн¤ держави сусп≥льству.

ѕравова держава Ц це система орган≥в та ≥нститут≥в, ¤к≥ гарантують ≥ охорон¤ють нормальне функц≥онуванн¤ громад¤нського сусп≥льства. ÷е держава, в ¤к≥й пануЇ закон, стосовно ¤кого в однаковому в≥дношенн≥ перебувають влади вс≥х р≥вн≥в, парт≥њ, та громадськ≥ орган≥зац≥њ, посадов≥ особи ≥ окрем≥ громад¤ни.

ƒо недавнього часу вчен≥ намагалис¤ виводити правову державу лише ≥з взаЇмод≥њ права ≥ держави. „ерез це правовою вважалас¤ будь-¤ка держава, тому що не ≥снуЇ держави без права, без правовоњ системи, ≥ нав≥ть т≥Їю чи ≥ншою м≥рою без самообмеженн¤ правом. Ќ≥чого не м≥н¤Ї в ц≥й ситуац≥ю проголошенн¤ основною ознакою правовоњ держави верховенство закону. “аке верховенство можливе ≥ в тотал≥тарн≥й держав≥. ¬ цьому випадку воно повернене проти народу, ¤кий перетворюЇтьс¤ в сукупн≥сть безправних п≥дданих. ј тому очевидно, що дл¤ правовоњ держави, тобто дл¤ такоњ де пануЇ право, треба йти не в≥д закону ≥ нав≥ть не в≥д права взагал≥, а в≥д громад¤нського сусп≥льства, сучасне розум≥нн¤ ¤кого складалос¤ паралельно з удосконаленн¤м у¤влень про демократичну правову державу.

«г≥дно з вченн¤м ‘≥хте, м≥ж державою та ≥ндив≥дом укладаЇтьс¤ своЇр≥дний догов≥р, за ¤ким ≥ндив≥д погоджуЇтьс¤ на певне обмеженн¤ своЇњ свободи ≥ зобовТ¤зуЇтьс¤ п≥дпор¤дковуватись загальним настановам держави; а держава в≥дпов≥дно гарантуЇ безпеку ≥ндив≥дов≥ та його власност≥. ƒержава, ¤к надсила, що переважаЇ силу кожного окремого ≥ндив≥да, може ≥ повинна зд≥йснювати примус стосовно будь-¤кого члена сусп≥льства, ¤кщо в≥н порушив вз¤т≥ на себе зобовТ¤занн¤.† јле, п≥дкреслював ‘≥хте, цей примус повинен бути правом≥рним, тобто влада повинна д≥¤ти лише в≥дпов≥дно до цив≥льних ≥ крим≥нальних закон≥в.

ѕроцес формуванн¤ правовоњ держави характеризуЇтьс¤ сп≥льною ознакою Ц рухом людства до свободи, усв≥домленим намаганн¤м обмежити державу, змусити њњ поважати закони та захищати честь ≥ г≥дн≥сть людини ¤к найвищу ц≥нн≥сть.

–еформуванн¤ колишнього рад¤нського сусп≥льства, де насильство над людиною стало суттю державноњ пол≥тики, та ≥нтеграц≥йн≥ процеси на м≥жнародн≥й арен≥ зробили обТЇктивно необх≥дним формуванн¤ правовоњ держави в ”крањн≥.

–озгл¤немо конкретн≥ше суть правовоњ держави, њњ принципи. ” словосполученн≥ Управова державаФ на першому м≥сц≥ стоњть право, а на другому держава. ÷е означаЇ верховенство права у сусп≥льств≥. ќсновоположним началом права Ї принцип загальноњ р≥вност≥, тобто загальноњ ≥ р≥вноњ дл¤ вс≥х м≥ри свободи: дл¤ держави та њњ орган≥в, дл¤ окремоњ особи, колектив≥в, дл¤ вс≥х громад¤н крањни, така формальна р≥вн≥сть Ї властив≥стю права ≥ виражаЇ таку його специф≥ку ¤к справедлив≥сть. ѕраво в сусп≥льному житт≥ виступаЇ насамперед у форм≥ закон≥в та ≥нших нормативних акт≥в. “ому громад¤ни ≥ орган≥зац≥њ можуть бути юридично р≥вними ≥ в≥льними т≥льки ¤к учасники конкретних правов≥дносин, тобто таких в≥дносин, ¤к≥ врегульован≥ законом, нормативними актами.

ќтже верховенство права у сусп≥льств≥ Ц основний принцип правовоњ держави. ¬≥н зумовлюЇ ≥ ≥нш≥ його принципи, зокрема п≥дпор¤дкуванн¤ закону самоњ держави та њњ орган≥в, посадових ос≥б, ≥нших орган≥зац≥й, громад¤н. ѕравова держава характеризуЇтьс¤ ¤к≥стю власне закону. ¬≥н повинен бути справедливим, гуманним, закр≥плювати нев≥дТЇмн≥ природн≥ права кожноњ людини: право на житт¤, на свободу, на особисту недоторкан≥сть. јле свобода не Ї абсолютною. ¬она допускаЇ обмеженн¤, тобто маЇ певну м≥ру. ÷¤ м≥ра повинна бути р≥вною дл¤ вс≥х.

” правах людини виражаютьс¤ можливост≥ њњ д≥й у р≥зних сферах: економ≥чн≥й, пол≥тичн≥й, культурн≥й, особист≥й. ќтже, держава визнаЇ автоном≥ю особи, щодо себе, захищаЇ, охорон¤Ї в≥д свав≥лл¤ права людини, ¤к≥ стають ¤дром ус≥Їњ правовоњ системи. «акони та ≥нш≥ нормативн≥ акти, ¤к≥ видаЇ держава, узгоджуютьс¤ з правами людини, п≥дпор¤дкован≥ принципу њх непорушност≥. —аме тому непорушн≥сть прав людини, њњ чест≥ й г≥дност≥, њњ ≥нтерес≥в, њх охорона ≥ гарантуванн¤ Ц один ≥з принцип≥в правовоњ держави.

 

2. ќзнаки правовоњ держави.

ƒо основних ознак, за ¤кими котрусь державу можна було б визначити ¤к правову, належать:

Ј закр≥пленн¤ у конституц≥њ та ≥нших законах основних прав людини;

Ј пануванн¤ у сусп≥льному та державному житт≥ закон≥в, ¤к≥ виражають волю б≥льшост≥ або всього населенн¤ крањни;

Ј врегулюванн¤ в≥дносин м≥ж особою та державою на п≥дстав≥ загальнодозв≥льного принципу: Уособ≥ дозволено робити все, що пр¤мо не заборонено закономФ;

Ј взаЇмов≥дпов≥дальн≥сть особи та держави;

Ј на¤вн≥сть у вс≥х громад¤н правовоњ культури, зокрема життЇво необх≥дних юридичних знань, а також ум≥нь ≥ навичок њх використанн¤ в практичному житт≥;

Ј розпод≥л державноњ влади м≥ж законодавчими, виконавчими та судовими органами держави;

Ј юридична захищен≥сть особи;

Ј високе становище у сусп≥льному та державному житт≥ суду;

Ј неухильне виконанн¤ закон≥в ≥ п≥дзаконних нормативних акт≥в ус≥ма учасниками сусп≥льного житт¤, насамперед, державними органами.

ќтже, наведен≥ вище ознаки повинн≥ бути притаманн≥ держав≥, що перетворюЇтьс¤ на правову, в тому числ≥ й ”крањн≥. “епер дл¤ б≥льш ч≥ткого зТ¤суванн¤ зм≥сту проанал≥зуЇмо кожну з них.

«акр≥пленн¤ в  онституц≥њ та ≥нших законах ”крањни основних прав людини. јнал≥з ц≥Їњ ознаки почнемо з того, що дамо визначенн¤ основних прав людини. ” правов≥й л≥тератур≥ п≥д ними розум≥ють певн≥ можливост≥ людини, ¤к≥ необх≥дн≥ њй дл¤ ≥снуванн¤, розвитку, задоволенн¤ своњх потреб у конкретно-≥сторичних умовах ≥ мають бути загальними ≥ р≥вними дл¤ вс≥х. ќстанн≥ дес¤тир≥чч¤ в≥дзначаютьс¤ тим, що в≥дбуваЇтьс¤ процес визнанн¤ ≥ забезпеченн¤ основних прав людини у ц≥лому св≥т≥ ¤к на м≥жнародному, так ≥ на нац≥ональному р≥вн¤х. ” сусп≥льств≥, лише держава може забезпечити зд≥йсненн¤ прав людини.

ћожна сказати, що держава Ї демократичною наст≥льки, наск≥льки њњ законодавство в≥дпов≥даЇ загальновизнаним правам людини. Ќа нац≥ональних р≥вн¤х основн≥ права людини закр≥плен≥ насамперед у конституц≥¤х.  онституц≥¤ ”крањни Ц ќсновний «акон ”крањнськоњ держави, њњ первинний пол≥тичний та правовий документ. ¬она закр≥плюЇ основн≥ права та свободи громад¤н ”крањни в економ≥чн≥й, пол≥тичн≥й, культурн≥й сферах, а також њх особист≥сн≥ права. јле закр≥пленн¤ прав ≥ свобод особи в  онституц≥њ Ї лише њх формальним проголошенн¤м за в≥дсутност≥ механ≥зму њх реал≥зац≥њ в законах. “ак, у  онституц≥њ ”–—– формально передбачались свобода слова, сумл≥нн¤, друку тощо, але в≥дпов≥дн≥ закони були в≥дсутн≥.

ѕануванн¤ у сусп≥льному та державному житт≥ закон≥в, ¤к≥ виражають волю б≥льшост≥ або всього населенн¤ крањни. ÷¤ ознака визначаЇ високий авторитет закону, повагу до нього. «акон≥в необх≥дно приймати ст≥льки, щоб законодавчо були врегульован≥ вс≥ основн≥ сфери сусп≥льного житт¤. ¬одночас дл¤ правовоњ держави неоднаково, ¤к≥ закони д≥ють. “ому до них висуваютьс¤ певн≥ вимоги: вони повинн≥ виражати волю б≥льшост≥ або всього населенн¤ (це ознака демократичност≥ закону). ¬ол¤ б≥льшост≥ населенн¤ виражаЇтьс¤ через органи держави Ц парламент ≥ президента, а вол¤ всього населенн¤ Ц через референдум (всенародне голосуванн¤).

 р≥м того, авторитет закону про¤вл¤тьс¤ у в≥дпов≥дност≥ йому вс≥х п≥дзаконних правових акт≥в, а також у тому, що державн≥ органи ≥ службов≥ особи своњ р≥шенн¤ винос¤ть на п≥дстав≥ закону ≥ з дотриманн¤м ус≥х його вимог.

¬регулюванн¤ в≥дносин м≥ж особою та державою на п≥дстав≥ загальнодозв≥льного принципу: Уособ≥ дозволено робити те, що пр¤мо не заборонено закономФ. ¬≥дносини м≥ж особою та державою регулюютьс¤ на п≥дстав≥ загальних дозвол≥в, тобто особа може вчин¤ти будь-¤к≥ д≥њ, ¤кщо на них не поширен≥ ¤к≥сь заборони з боку держави: продати машини, купити будинок, отримати осв≥ту, запов≥сти майно та ≥н. «агальн≥ дозволи не поширюютьс¤ на службових ос≥б Ц прац≥вник≥в установ, п≥дприЇмств, орган≥зац≥й (у тому числ≥ державних орган≥в), котрим дозволено робити лише те, що пр¤мо зазначено в закон≥ або ≥ншому нормативному акт≥.

¬заЇмов≥дпов≥дальн≥сть особи та держави. «акони видаютьс¤ державою. ѕрийн¤тий закон обовТ¤зковий дл¤ держави, њњ орган≥в, державних службовц≥в так само, ¤к ≥ дл¤ кожного громад¤нина. якщо ¤кийсь громад¤нин учинив правопорушенн¤, то в≥н прит¤гаЇтьс¤ державою до юридичноњ в≥дпов≥дальност≥ (адм≥н≥стративноњ, крим≥нальноњ та ≥н.).

ќднак держава, що порушила право громад¤нина, завдавши йому шкоди (наприклад при незаконному засудженн≥), повинна також нести в≥дпов≥дальн≥сть. ” правов≥й держав≥ не повинно бути такого органу чи службовоњ особи, ¤ких не можна було б прит¤гти до в≥дпов≥дальност≥. ѕеред законом ус≥ р≥вн≥ Ц ≥ громад¤нин, ≥ держава.

Ќа¤вн≥сть у громад¤н правовоњ культури. јктивна участь громад¤н у сусп≥льно-пол≥тичному житт≥, побудов≥ правовоњ держави неможлива без њх юридичноњ по≥нформованост≥, правовоњ культури. ќстанн¤ включаЇ в себе знанн¤ права, повагу до закону, готовн≥сть виконувати закон, ум≥нн¤ користуватис¤ законодавством у практичному житт≥, бажанн¤ та готовн≥сть боротис¤ з правопорушенн¤ми. ÷е дос¤гаЇтьс¤ шл¤хом правовоњ пропаганди та ≥ншими засобами.

–озпод≥л державноњ влади м≥ж њњ органами: законодавчим, виконавчими та судовими. —уть ц≥Їњ ознаки пол¤гаЇ в тому, що Їдина державна влада под≥л¤Їтьс¤ на три г≥лки: законодавчу, виконавчу, судову.  ожна з них зд≥йснюЇтьс¤ державними органами певного виду (парламент; ур¤д ≥ виконавч≥ органи в центр≥ ≥ на м≥сц¤х; судов≥ органи), що над≥лен≥ певною самост≥йн≥стю стосовно один одного.

ёридична захищен≥сть особи. “≥льки те сусп≥льство, в ¤кому дотримуютьс¤ права ≥ свободи, гарантоване в≥д свав≥лл¤, диктатури, беззаконн¤ . ћасов≥ репрес≥њ проти громад¤н колишнього —–—– 30-х Ц початку 50-х рок≥в були насл≥дком грубого порушенн¤ основних прав людини, зокрема, права на судовий захист. “ому важливим Ї закр≥пленн¤ в  онституц≥њ та ≥нших законах держави не т≥льки прав ≥ свобод, а й засоб≥в њх охорони та захисту.

¬исоке становище в сусп≥льному та державному житт≥ суду. ÷¤ ознака Ї найефективн≥шою юридичною гарант≥Їю прав ≥ свобод громад¤н. ƒ≥¤льн≥сть суду повинна грунтуватис¤ на гласност≥, безпосередност≥; р≥вност≥ стор≥н, презумпц≥њ невинност≥ особи (у крим≥нальному прав≥). Ќезалежн≥сть суду Ц одна з суттЇвих умов формуванн¤ правовоњ держави, а доступн≥сть судового захисту дл¤ громад¤н Ц це своЇр≥дний показник того, ¤к близько сусп≥льство п≥д≥йшло до побудови правовоњ держави.

Ќеухильне виконанн¤ закон≥в ≥ п≥дзаконних нормативних акт≥в ус≥ма учасниками сусп≥льного житт¤, насамперед, державними органами. «м≥ст ц≥Їњ ознаки пол¤гаЇ в тому, що держава, ¤ка прийн¤ла закон, не може сама ж його порушувати. ƒл¤ держави закон Ї обовТ¤зковим, ¤к ≥ дл¤ кожного громад¤нина. ѕри порушенн≥ органом держави або њњ службовою особою права громад¤нина останн≥й може звернутис¤ до суду за захистом цього права. јналог≥чно буде ≥ в ситуац≥њ, ¤кщо порушниками права виступатимуть громад¤ни, обТЇднанн¤ громад¤н, п≥дприЇмства, орган≥зац≥њ, установи.

¬ юридичн≥й л≥тератур≥ п≥д правовою державою розум≥ють державу, в ¤к≥й юридичними засобами реально забезпечене зд≥йсненн¤, охорону ≥ захист основних прав людини. “ака держава становить один ≥з найвизначн≥ших загальнолюдських пол≥тико-юридичних ≥деал≥в.

Ќаведен≥ ознаки правовоњ держави визначають шл¤хи ≥ напр¤ми њњ формуванн¤. ’оч на практиц≥, пор¤д з юридичними, необх≥дно прид≥л¤ти увагу й соц≥ально-економ≥чним, пол≥тичним факторам. ¬иконанн¤ т≥льки юридичних заход≥в, що не грунтуютьс¤ на в≥дпов≥дних матер≥ально-духовних засадах, може призвести до створенн¤ формальноњ, нежиттЇвоњ структури правовоњ держави.

 

3. ќсновн≥ напр¤ми формуванн¤ правовоњ держави в ”крањн≥.

ќхарактеризувавши ознаки правовоњ держави, потр≥бно ви¤вити, ¤кою м≥рою в≥дпов≥даЇ њм наша держава.

ѕравова держава передбачаЇ передус≥м розвиток њњ юридичноњ бази Ц законодавства. ¬ останн≥ роки в ”крањн≥ прийн¤то чимало закон≥в, ¤к≥ регулюють сусп≥льн≥ в≥дносини в р≥зних сферах житт¤. ” недавно прийн¤т≥й  онституц≥њ ”крањни критер≥Їм закр≥пленн¤ основних прав та свобод громад¤н м≥жнародн≥ стандарти, загальновизнан≥ принципи й норми м≥жнародного права, заф≥ксован≥, зокрема в —татут≥ ќќЌ, «агальн≥й декларац≥њ прав людини, ѕакт≥ про громад¤нськ≥ та пол≥тичн≥ права, ѕаризьк≥й харт≥њ дл¤ новоњ ™вропи.

–озвиток конституц≥йних положень щодо прав людини ≥ громад¤нина зд≥йснюЇтьс¤ в законах ”крањни, зокрема, про власн≥сть, п≥дприЇмництво, свободу сов≥ст≥ та рел≥г≥йних орган≥зац≥й, про статус судд≥в, прокуратуру, адвокатуру та ≥нших.

¬ерховенство закону, зм≥цненн¤ його авторитету дос¤гаЇтьс¤ шл¤хом пол≥пшенн¤ ¤кост≥ закон≥в, удосконаленн¤ законодавчого процесу.

 р≥м прав ≥ свобод людини, в законах повинн≥ бути визначен≥ також права нац≥њ, нац≥ональностей, народу. ѕрикладом виконанн¤ ц≥Їњ вимоги можна назвати «акон ”крањни Уѕро нац≥ональн≥ меншини в ”крањн≥Ф, ¤кий прийн¤то з метою гарантуванн¤ нац≥ональним меншинам права на в≥льний розвиток.

“акож на законодавчому р≥вн≥ знайшов своЇ в≥дображенн¤ загальнодозв≥льний принцип. ” чинних законах значно розширено сфери д≥¤льност≥ громад¤нина, меж≥ його свободи. Ќаприклад закон передбачаЇ право власника вчин¤ти† щодо свого майна будь-¤к≥ д≥њ, що не суперечать закону, а п≥дприЇмц≥ мають право самост≥йно приймати р≥шенн¤ ≥ зд≥йснювати будь-¤ку д≥¤льн≥сть, що не суперечить чинному законодавству.

” план≥ реал≥зац≥њ такоњ ознаки, ¤к взаЇмов≥дпов≥дальн≥сть особи та держави, сл≥д зазначити, що вона д≥¤ла ран≥ше лише в напр¤м≥ в≥дпов≥дальност≥ громад¤нина перед державою. “епер ситуац≥¤ зм≥нилас¤. ¬ ”крањн≥ прийн¤то низку закон≥в, зг≥дно з ¤кими держава несе в≥дпов≥дальн≥сть перед громад¤нином у раз≥ порушенн¤ його прав. Ќаприклад, «акон Уѕро реаб≥л≥тац≥ю жертв пол≥тичних репрес≥й на ”крањн≥Ф встановлюЇ пор¤док видач≥ компенсац≥й незаконно репресованим, наданн¤ њм п≥льг.

”же дещо зроблено в ”крањн≥ ≥ дл¤ п≥двищенн¤ пол≥тичноњ культури населенн¤. “ак, закони ”крањни публ≥куютьс¤ в засобах масовоњ ≥нформац≥њ, проводитьс¤ трансл¤ц≥¤ пленарних зас≥дань сес≥њ ¬ерховноњ –ади, систематично виход¤ть в еф≥р телерад≥оканали пол≥тичноњ тематики, зб≥льшено наб≥р студент≥в у юридичн≥ вузи та на юридичн≥ та пол≥толог≥чн≥ факультети.

ѕобудова правовоњ держави неможлива ≥ без ч≥ткого розмежуванн¤ повноважень м≥ж р≥зними г≥лками державноњ влади. ¬ ”крањн≥ законодавча влада належить парламенту Ц ¬ерховн≥й –ад≥ ”крањни. ¬иконавчу зд≥йснюють ѕрезидент,  аб≥нет ћ≥н≥стр≥в ”крањни, –ада м≥н≥стр≥в –еспубл≥ки  рим, органи державноњ виконавчоњ влади (центральн≥, м≥сцев≥ та –еспубл≥ки  рим), судову владу доручено зд≥йснювати судовим органам Ц  онституц≥йному —уду ”крањни, загальним, в≥йськовим, арб≥тражним судам. ¬ерховна –ада приймаЇ закони та зд≥йснюЇ контроль за њх виконанн¤м; виконавч≥ органи займаютьс¤ орган≥зац≥Їю проведенн¤ њх у житт¤; суди зд≥йснюють правосудд¤ (шл¤хом вир≥шенн¤ крим≥нальних, цив≥льних, господарських та ≥нших справ).

¬ажливим у план≥ побудови правовоњ держави Ї також створенн¤ ефективного механ≥зму охорони прав особи. Ќа сьогодн≥ в ”крањн≥ д≥ють  рим≥нально-процесуальний, ÷ив≥льний процесуальний та јрб≥тражний† процесуальний кодекси, ¤к≥ передбачають процедуру зверненн¤ до суду за захистом порушених прав. Ќов≥ положенн¤ , ¤к≥ значно розширюють засоби захисту прав громад¤н, м≥ст¤ть закони Уѕро адвокатуруФ, Уѕро нотар≥атФ.

Ќа п≥дн¤тт¤ авторитету судових орган≥в, забезпеченн¤ незалежност≥ судд≥в ≥ п≥дпор¤дкуванн¤ њх т≥льки закону спр¤мований «акон ”крањни Уѕро статус судд≥вФ. ¬≥н встановлюЇ пор¤док обиранн¤ судд≥в, процедуру зд≥йсненн¤ правосудд¤ та недопустим≥сть втручанн¤ в цю д≥¤льн≥сть, а також ≥нш≥ важлив≥ положенн¤. ¬исокими Ї вимоги щодо ос≥б, котр≥ обираютьс¤ на посаду судд≥.

†Ќа сьогодн≥ значно розширено коло питань, з ¤ких можна звернутис¤ до суду. ƒоступн≥сть суду дл¤ кожного громад¤нина Ц це своЇр≥дний показник того, ¤к близько сусп≥льство п≥д≥йшло до правовоњ держави.

ѕравова держава може функц≥онувати лише в режим≥ законност≥, тобто такого стану в≥дпов≥дност≥ сусп≥льних в≥дносин  онституц≥њ та ≥ншим законам держави, ¤кий утворюЇтьс¤ в результат≥ виконанн¤ закон≥в ус≥ма субТЇктами права (учасниками сусп≥льного житт¤). «абезпечити в≥дпов≥дн≥сть закон≥в та ≥нших нормативних акт≥в  онституц≥њ ”крањни покликаний  онституц≥йний —уд ”крањни. ¬ищий нагл¤д за додержанн¤м ≥ правильним застосуванн¤м закон≥в ѕрезидентом ”крањни,  аб≥нетом ћ≥н≥стр≥в ”крањни, –адою ћ≥н≥стр≥в –еспубл≥ки  рим, м≥н≥стерствами та ≥ншими центральними органами виконавчоњ влади, органами м≥сцевоњ виконавчоњ влади, самовр¤дуванн¤, пол≥тичними парт≥¤ми, громадськими орган≥зац≥¤ми, посадовими особами та громад¤нами зд≥йснюЇтьс¤ органами прокуратури.

јнал≥з ознак правовоњ держави та напр¤м≥в њњ формуванн¤ засв≥дчуЇ, що, хоч у чинн≥й  онституц≥њ ”крањна проголошена правовою державою, насправд≥ це положенн¤ Ї дещо декларативним. “ому, незважаючи на певн≥ здобутки в справ≥ побудови правовоњ держави, нам необх≥дно ще докласти чимало зусиль дл¤ вир≥шенн¤ ц≥Їњ проблеми.

 

¬исновки.

 

«важаючи на молодий в≥к ”крањнськоњ держави та в≥дсутн≥сть досв≥ду державотворенн¤, можна з упевнен≥стю стверджувати, що положенн¤ про те, що ”крањна Ї правовою державою, ¤к≥ закр≥плен≥ в  онституц≥њ, Ї чисто декларативними. Ќам потр≥бно докласти ще багато зусиль дл¤ того, щоб ”крањна вийшла на той р≥вень стандарт≥в сусп≥льного, правового та пол≥тичного житт¤, ¤кий дасть њй змогу почувати себе р≥вною серед ≥нших правових держав. Ќаш народ з давн≥х давен славивс¤ тим, що ми вс≥ма силами намагаЇмось дос¤гти поставленоњ мети. “ому будемо в≥рити в поставлену перед нами ц≥ль розбудови правовоњ держави, не зходити з обраного шл¤ху. ћаЇмо над≥ю, що в недалекому майбутньому украњнц≥ будуть жити в крањн≥, ¤коњ вони г≥дн≥.

—писок використаноњ л≥тератури.

 

 

1.  озак ¬. ‘орми пол≥тичноњ участ≥ громад¤н у державотворчих†††††††††† процесах// –озбудова держави.Ц1998.Цє1-2.Ц с.62-70.

2. ѕол≥тична культура демократичного сусп≥льства: стан ≥ перспективи в ”крањн≥: ћатер≥али ¬сеукрањнськоњ науково-практичноњ конференц≥њ, 26-27 лютого 1998р.Ц .: √нозис, 1998.Ц226с.

2. ѕол≥толог≥¤ / «а ред. ќ. ≤. —емк≥ва.ЦЋьв≥в: —в≥т, 1994.Ц592 с.

3. ѕол≥толог≥¤: ѕос≥бник дл¤ студент≥в вищих навчальних заклад≥в/ «а ред. ќ. ¬. Ѕабк≥ноњ, ¬. ѕ. √орбатенка.Ц .: ¬идавничий центр Ујкадем≥¤Ф, 1998.Ц368 с. (√аудеамус).

4. ѕравознавство / «а ред. ћ. Ќастюка.ЦЋьв≥в: —в≥т, 1994.Ц272 с.

—качать реферат (12Kb)