–озд≥л ≤. “енденц≥њ розвитку нац≥ональноњ школи й проблеми нац≥онального вихованн¤.

1.1. «авданн¤ ≥ складов≥ частини нац≥онального вихованн¤.

ƒосл≥дженн¤, особливо останн≥х рок≥в, св≥дчать, що пращури украњнц≥в в епоху глибокоњ античност≥, час≥в трип≥льськоњ культури, мали власну писемн≥сть, агрокалендар, самобутню м≥фолог≥ю, багатий фольклор, виховн≥ традиц≥њ ≥ звичањ. ѕрот¤гом тис¤чол≥ть народна система вихованн¤ зароджувалас¤, розвивалась, захищаючись в≥д руйн≥вного впливу ¤к пр¤мих чужоземних загарбник≥в, так ≥ замаскованих реакц≥йних, шов≥н≥стичних пол≥тичних сил.

Ќевичерпним джерелом, з ¤кого народжувалас¤ ≥ поступово набувала сталост≥, узагальненост≥ системи вихованн¤, була життЇд≥¤льн≥сть наших пращур≥в ще в дохристи¤нськ≥ часи. ѕередача життЇвого досв≥ду, набутих знань, ум≥нь в≥д покол≥нн¤ до покол≥нн¤ складало сутн≥сть ≥сторичного бутт¤ народу. “рудова, насамперед хл≥боробська д≥¤льн≥сть наших предк≥в набувала пр≥оритетного напр¤мку в житт≥ ≥ вихованн≥ п≥дростаючих покол≥нь.

« глибин в≥к≥в розвивалась сповнена чар≥вноњ краси, високоњ морал≥ розмањта народна творч≥сть: п≥сенна, музична, танцювальна, декоративно-прикладна та ≥н. Ѕагатогранна за зм≥стом ≥ формою народна творч≥сть була могутн≥м джерелом поповненн¤ ≥дей, засоб≥в, метод≥в ≥ прийом≥в самобутнього вихованн¤.

¬ епоху ињвськоњ –ус≥ система вихованн¤ набуваЇ ч≥тко окреслених нац≥ональних ознак. ‘ункц≥онували так≥ њњ головн≥ ланки: родинне вихованн¤ початков≥ училища, середн¤ ≥ вища школа. ƒл¤ потреб держави, розвитку культури готувалис¤ л≥тописц≥, ф≥лософи, оратори, письменники, церковн≥ та державн≥ д≥¤ч≥ тощо. ўе з домонгольську добу лише в иЇв≥, в≥домо, д≥¤ло б≥льше 400 церков ≥ монастир≥в, при них були ≥ школи. ” часи ињвськоњ –ус≥ при зустр≥ч≥ д≥ти низько били чолом ≥ торкалис¤ руками земл≥, бажаючи цим самим зустр≥чн≥й людин≥ здоров'¤, сили ≥ щедрост≥ «емл≥-ћатер≥, «емл≥-годувальниц≥.

” наступн≥ пер≥оди зароджувалас¤ ≥ усталювалас¤ традиц≥йна народна виховна мудр≥сть, основними засобами ¤коњ були фольклор, м≥фолог≥¤, народний календар, мистецтво та ≥н. ” систем≥ вихованн¤ утверджувавс¤ культ людини ≥ культ природи. ¬иховн≥ засоби були наст≥льки високоефективними, що д≥ти чуйно ставилис¤ до всього на земл≥: без потреби не з≥мнуть, не з≥рвуть травинку-билинку, не знищать комашину, не завдадуть бол≥ жив≥й ≥стот≥. √ромадською думкою, звича¤ми заборон¤лос¤, наприклад, бити палицею по земл≥. —истема вихованн¤ культивувала глибок≥ гуман≥стичн≥ засади особистост≥.

«начний внесок у розвиток нац≥ональноњ системи вихованн¤ робили церква, рел≥г≥¤. ѕри збереженн≥ елемент≥в, традиц≥й рел≥г≥њ дайбожич≥в у виховному процес≥ усталювалис¤ христи¤нськ≥ ≥дењ. —лужител≥ культу в≥дкривали нов≥ навчально-виховн≥ заклади, спри¤ли застосуванню у вихованн≥ ≥сторичних, наукових, культурних, л≥тературних ≥дей, твор≥в, пам'¤ток, часто були головною руш≥йною силою розвитку осв≥ти ≥ вихованн¤. ¬они розвивали у дорослих ≥ д≥тей рац≥ональне мисленн¤, у¤ву, збуджували глибок≥ почутт¤, спр¤мовували енерг≥ю душ≥, волю на ≥дењ добра, правди, милосерд¤ та ≤нших нац≥ональних ≥ загальнолюдських ц≥нностей. « д≥¤льн≥стю служител≥в культу пов'¤зан≥ ≥ осв≥тньо-культурн≥ тенденц≥њ, ¤к≥ суперечили гуман≥стичному спр¤муванню нац≥ональноњ системи вихованн¤ (д≥¤льн≥сть Їзуњтських шк≥л, конфл≥кти на рел≥г≥йн≥й основ≥ тощо).

« XVIЧXVII ст. збереглос¤ чимало ≥сторико-культурних, л≥тературних, педагог≥чних пам'¤ток, створених на рел≥г≥йн≥ сюжети, теми, ¤к≥ вт≥люють у соб≥ значний гуман≥стичний, виховний потенц≥ал.

¬≥дом≥†† культурн≥†††††††† та†† осв≥тн≥†††††††† д≥¤ч≥†† минулого ††л≥тописець Ќестор, ≤.¬ишенський, ≤. Ѕорецький, ѕ. ћогила, п≥зн≥ше ќ.ƒухнович ћ.Ўашкевич, ≤. ¬агилевич, я.. √оловацький та ≥нш≥ були служител¤ми рел≥г≥йного культу, њхн≥й внесок у нац≥ональну систему вихованн¤ Ї значним. ѕрогресивн≥ церковн≥ та рел≥г≥йн≥ д≥¤ч≥, в≥дстоюючи пол≥тичну, державу ≥ духовну самост≥йн≥сть ”крањни, виховували молодь у патр≥отичному, гуман≥стичному дус≥.

¬ершинних усп≥х≥в дос¤гла украњнська нац≥ональна система вихованн¤ в епоху великого нац≥онального ¬≥дродженн¤ (XVIЧперша половина XVIII ст.). (÷ей пер≥од став Ђзор¤ним часомї њњ розвитку. ≤дењ свободи ≥ незалежност≥ ”крањни, зв≥льненн¤ людини в≥д соц≥ального ≥ нац≥онального гнобленн¤, утвердженн¤ визвольного козацького руху ¤к могутньоњ в≥льнолюбноњ сусп≥льно-пол≥тичноњ ≥ в≥йськовоњ сили спри¤ли високому духовному п≥днесенню украњнського народу. Ѕурхливо розвивалис¤ фольклор, мистецтва ≥ ремесла, народний театр, книгодрукуванн¤, ≥нш≥ галуз≥ культурно-≥сторичного житт¤.

¬ епоху ¬≥дродженн¤ утверджувалас¤ на очах вс≥Їњ ™вропи самобутн¤ украњнська система вихованн¤ молод≥. ”сталювалас¤ нин≥ д≥юча структура компонент≥в народноњ педагог≥ки, вимикали нов≥ типи навчально-виховних заклад≥в, зм≥нювалис¤ демократичн≥ ≥ гуман≥стичн≥ принципи њх роботи. ¬сю територ≥ю ”крањни покривала густа мережа братських, козацьких, с≥чових, д¤к≥вських, церковних, монастирських шк≥л, а також шк≥л народних мистецтв ≥ ремесел. ¬иникали академ≥њ (ќстрозька Ч 1576 р., иЇво-ћогил¤нськаЧ1615р. та ≥н.) Чперш≥ всесв≥тньо в≥дом≥ вищ≥ учбов≥ заклади на територ≥њ не лише ”крањни, а й сх≥дних слов'¤н. ¬они вписали золот≥ стор≥нки в ≥стор≥ю розвитку украњнськоњ нац≥ональноњ системи вихованн¤ науки ≥ культури, п≥дн≥сши њх на р≥вень Ївропейських народ≥в. [18; 161]

”крањнське ¬≥дродженн¤ дало св≥тов≥ блискучу пле¤ду видатних учених, осв≥тн≥х ≥ громадських д≥¤ч≥в (Ћ. Ѕаранович, ≤. √≥зель, Ћ. «изан≥й,† «. опистенський, ћ. —мотрицький, ‘. ѕрокопович та ≤н.), зм≥цнюючи дружбу народ≥в. ÷ей знаменний етап у розвитку в≥тчизн¤ноњ системи осв≥ти вихованн¤ переконливо св≥дчить про те, що нац≥ональний ≥ загальнолюдський фактори перебувають у найт≥сн≥шому взаЇмозв'¤зку.

¬ епоху п≥дготовки ≥ проведенн¤ усп≥шноњ нац≥онально-визвольноњ в≥йни п≥д проводом Ѕ. (’мельницького (1648Ч1654 рр.), мужнього в≥дстоюванн¤ пол≥тичного, державного, економ≥чного ≥ культурного суверен≥тету ”крањни система вихованн¤ с¤гнули на той час апогею свого розвитку.

”крањнську систему вихованн¤ збагачували сусп≥льно-пол≥тичн≥, науков≥ ≥дењ, висок≥ моральн≥ ≥деали та ≥нш≥ ц≥нност≥, ¤к≥ складали сутн≥сть д≥¤льност≥ соц≥альних ≥нститут≥в, демократичних громадсько-культуних рух≥в, орган≥зац≥й. ѕодив ≥ захопленн¤ у всьому св≥т≥ викликав республ≥канський лад «апорозькоњ —≥ч≥Чфорпосту свободи ≥ незалежност≥ ”крањни (принципи орган≥зац≥њ ≥ проведенн¤ козацьких –ад, виборн≥сть гетьман≥в, отаман≥в —≥ч≥, полковник≥в та ≥ншоњ козацькоњ старшини). ” козацько-гетьманськ≥ часи на ”крањн≥ д≥¤ли демократичн≥ традиц≥њ нац≥онального самовр¤дуванн¤ судочинства. онституц≥¤ гетьмана ѕ. ќрлика (1710 р.) м≥стить у соб≥ так≥ ≥дењ, положенн¤ на захист прав людини, нац≥њ, суверенност≥ держави, ¤к≥ були новим ¤вищем в Ївропейськ≥й ≥ св≥тов≥й пол≥тичн≥й ≥ правознавч≥й думц≥. «авд¤ки цьому в нац≥ональн≥й систем≥ вихованн¤ утверджувалис¤ ≥дењ народовладд¤, гуман≥зму, самовр¤дуванн¤, в≥дданост≥ ≥нтересам народу.

озацько-гетьманська епоха, ¤ка забезпечувала в≥льний ≥ незалежний в≥д ≥нших крањн розвиток нац≥ональноњ педагог≥чноњ теор≥њ ≥ практики породила незвичайний феномен Ч козацьку педагог≥ку. •рунтуючись на ≥де¤х козацького св≥тогл¤ду та ≥деолог≥њ, козацька педагог≥ка вв≥брала в себе демократичн≥, гуман≥стичн≥ основи навчанн¤ ≥ вихованн¤. ‘ормувала особист≥сть з ¤скраво вираженими нац≥ональними ≥деалами, п≥днесла на новий, вищий р≥вень украњнську педагог≥ку, за право народу, господар¤ своЇњ крањни, земл≥. озацька педагог≥ка ≥ козацька система вихованн¤, реал≥зован≥ в козацьких с≥м'¤х, с≥чових, козацьких ≥ братських школах, соц≥альному середовищ≥, стали найвищим дос¤гненн¤м нац≥ональноњ системи вихованн¤.

« утратою пол≥тичноњ ≥ державноњ незалежност≥ ”крањни починала слабшати ≥ занепадати украњнська система вихованн¤ в оф≥ц≥йних навчально-виховних закладах. ѕольськ≥, рос≥йськ≥ ≥ австро-угорськ≥ реакц≥онери, шов≥н≥сти, загарбавши украњнськ≥ територ≥њ, прагнули знищити здавна ≥снуючу систему вихованн¤, щоб п≥др≥зати корен≥, ¤к≥ живили нац≥ональну св≥дом≥сть ≥ самосв≥дом≥сть украњнц≥в, њхню самобутню державн≥сть, культуру. «акривалис¤ украњнськ≥ школи, колег≥уми, академ≥њ та ≥н., заборон¤лас¤ р≥дна мова. «агарбники нав'¤зували украњнськ≥й молод≥ чужу мову, культуру, рел≥г≥ю, традиц≥њ ≥ звичањ. „астина молод≥ денац≥онал≥зувалас¤, переходила на чужу мову, в≥ру, поповнювала р¤ди в≥дступник≥в в≥д р≥дного народу, духовних ¤ничар≥в, манкурт≥в.

” таких драматичних пол≥тичних умовах украњнська система вихованн¤ зазнавала удару за ударом, розвивалас¤ суперечливо. ¬она продовжувала функц≥онувати здеб≥льшого в рамках с≥м'њ. ¬идатн≥ сини ≥ дочки народу (вчен≥, культурн≥ ≥ осв≥тн≥ д≥¤ч≥ та ≥н.), нац≥ональне св≥дом≥ украњнц≥ берегли, ¤к найдорожчу св¤тиню, виховн≥ народн≥ традиц≥њ, духовн≥сть.

ƒжерела нац≥ональноњ духовност≥†††††††††††† продовжували струмувати в
життЇд≥¤льност≥ народу, його представник≥в учених, письменник≥в, педагог≥в ≥ т. д. √ен≥альний украњнський ф≥лософ, поет, педагог √. —. —коворода
п≥дкреслював: Ђ ожен повинен п≥знати св≥й народ ≥ в народ≥ п≥знати себеї.
¬≥дстоюючи принцип природов≥дпов≥дност≥ вихованн¤, необх≥дн≥сть в≥дродженн¤ нац≥ональноњ системи вихованн¤, в≥н зазначав: Ђякщо ти украњнець, будь ним. якщо ти пол¤к, то будь пол¤ком. “и н≥мець? Ѕудь н≥мцем. “и француз? Ѕудь французом. “атарином. ¬се добре на своЇму м≥сц≥ ≥ своЇю м≥рою, з все прекрасне, що чисте, природне, тобто неп≥дробнеї.

«а в≥дродженн¤ нац≥ональноњ системи вихованн¤ все житт¤ боровс¤ ¬еликий обзар ”крањни “. √. Ўевченко, в 1861 роц≥ в≥н видав украњнський буквар, наснаживши його ≥де¤ми ≥ засобами народноњ педагог≥ки, народознавства. “. √.Ўевченко мр≥¤в написати також п≥дручники з ≥стор≥њ, географ≥њ, етнограф≥њ ”крањни, боровс¤ за нац≥ональн≥ педагог≥чн≥ кадри. ≈стафету боротьби за нац≥ональну систему вихованн¤ дружно п≥дхопили д≥¤ч≥ науки, культури ≥ осв≥ти. яскравим св≥дченн¤м розвитку украњнськоњ системи вихованн¤ було розгортанн¤ досл≥джень ≤з гуман≥тарних ≥ природничих наук (≥стор≥њ, ф≥лософ≥њ, математики, б≥олог≥њ та ≥н.). ” всьому св≥т≥ шанують здобутки украњнських ≥сторик≥в Ч л≥тописц≥в ¬еличка, √раб'¤нку, —амовидц¤, а також ƒ. Ѕантиш- аменського, ћ. остомарова, ¬. јнтоновича,††† ћ. √рушевського,†††††† ћ. јркаса та ≥н. —в≥тову етнограф≥ю збагатили видатн≥ украњнськ≥ народознавц≥ ≤. ‘ранко, ¬. √натюк, ‘. олесса, ѕ. „убинський, ‘. ¬овк, ћ. равченко та ≥н. ѕалку син≥вську любов до мови, р≥дного {народу пробуджують прац≥ в≥домих мовознавц≥в ќ. Ѕод¤нського, ќ. ѕотебн≥, њњ. ∆итецького, Ѕ. √р≥нченка,†††††††††††††††† ј. римського ≥ т. д.

¬ умовах жорстокоњ русиф≥каторськоњ пол≥тики самодержавства, ц≥леспр¤мованоњ денац≥онал≥зац≥њ украњнц≥в, руйнуванн¤ њхн≥х виховних традиц≥й, д≥¤ли навчально-виховн≥ заклади (колег≥уми, л≥цењ, г≥мназ≥њ тощо), в ¤ких реал≥зовувалис¤ певн≥ ланки, елементи украњнськоњ системи вихованн¤. “ак, у колег≥њ (≥нш≥ назвиЧл≥цей, коледж) ≥мен≥ ѕавла •алаіана, ¤ка функц≥онувала в ,1871Ч1920 рр. в навчально-виховному процес≥ дом≥нували народн≥ духовн≥ традиц≥њ. «а р≥внем науковост≥ викладанн¤, ≥нтел≥гентност≥, вихованост≥ випускник≥в сучасник≥в прир≥внювали цей заклад до ÷арськосельського л≥цею. ќксфордського ≥ ембр≥джського коледж≥в. олег≥¤ ≥мен≥ ѕавла •алаіана виховала справжню пле¤ду вчених, д≥¤ч≥в культури ≥ осв≥ти, серед них: президент јЌ ”крањни ¬. Ћипський, академ≥ки Ќ. отл¤ревський, ј. римський, ¬. √рабар, . остюк. ћ. ћаксимейко, письменники ћ. ƒрай-’мара, ѕ. ‘илипович та багато ≥нших.

Ќезважаючи на вс≥л¤к≥ перешкоди, на ”крањн≥ виникали педагог≥чн≥ товариства "ѕросв≥та", "–≥дна школа", "осв≥тньо-виховн≥ орган≥зац≥њ, молод≥жн≥ об'Їднанн¤ "ѕласт" (1912 р.). "—ок≥л", "—≥ч", та ≥н., д≥¤льн≥сть ¤ких ірунтувалас¤ на в≥тчизн¤них культурно-≥сторичних традиц≥¤х, в тому числ≥ козацьких.

яскраво виражен≥ ознаки духовност≥ украњнського народу маЇ, наприклад, д≥¤льн≥сть спортивно-громадськоњ, молод≥жно-виховноњ орган≥зац≥њ, "ѕласт", ¤ка була утворена на зразок скаутизму. Ќазва орган≥зац≥њ походить в≥д слова "пластуни" (так називалис¤ козацьк≥ розв≥дники). Ѕ≥л¤ виток≥в ц≥Їњ орган≥зац≥њ були ѕ. ‘ранко (син ≤. я. ‘ранка) та ≤. „мола. ќрган≥зац≥йно-≥дейн≥ основи "ѕласту" розроби доктор ќ. “исовський. «м≥ст, ≥дейно-моральн≥ основи "ѕласту" грунтуютьс¤ на культурно-≥сторичних традиц≥¤х, в≥дпов≥дають ≥нтересам украњнськоњ†† нац≥њ.†† “ворче†† в≥дродженн¤†† патр≥отичних†† дит¤чих†† ≥†† юнацьких орган≥зац≥й Ї нин≥ вельми актуальним.

—тановленню украњнськоњ школи та нац≥ональноњ системи вихованн¤ в √аличин≥ в к≥нц≥ XIX Ч на початку XX ст. великою м≥рою спри¤ла подвижницька прац¤ осв≥тн≥х д≥¤ч≥в ≥ народних учител≥в. ”. равченко, Ќ. обринськоњ, ќ. ѕоповича, Ћ. √армат≥¤, ј. ќнищука та ≥н. Ќа Ѕуковинц≥, чин¤чи оп≥р румун≥зац≥њ ≥ он≥меченню м≥сцевого населенн¤, п≥двалини украњнськоњ школи закладав ё. ‘едькович, його посл≥довники.

ѕ≥д час та п≥сл¤ революц≥њ 1905Ч1907 рр. починалось поступове в≥дродженн¤ украњнськоњ нац≥ональноњ школи системи вихованн¤. ѕ≥сл¤ лютневоњ революц≥њ 1917 року розпочалос¤ нове пол≥тичне, державне ≥ нац≥ональне п≥днесенн¤ ”крањни. ” пер≥од революц≥њ 1917Ч1919 рок≥в, у добу ”Ќ–, гетьманату, директор≥њ було дуже багато зроблено у справ≥ демократизац≥њ ≥ гуман≥зац≥њ навчально-виховних заклад≥в розбудови нац≥онального вихованн¤. √отувалис¤ законопроекти, вступали в д≥ю закони, ¤к≥ утверджували украњнську систему вихованн¤ Ѕурхливо в≥дроджувалис¤ культурно-нац≥ональн≥ виховн≥ традиц≥њ, розвивалас¤ украњнська педагог≥ка, готувалис¤ нац≥ональн≥ педагог≥чн≥ кадри. ” перш≥ роки б≥льшовицького засилл¤, рад¤нськоњ влади на ”крањн≥ осв≥та ≥ вихованн¤ розвивалис¤ суперечливо. Ћ≥д тиском наукових здобутк≥в, громадськоњ думки в 20Ч30 роках в≥дбувалос¤ дальше становленн¤ украњнськоњ системи вихованн¤ тих народ≥в, що жили на ”крањн≥. “ак, у 1929Ч1930 навчальному роц≥ на ”крањн≥ було рос≥йських шк≥л 1261, ЇврейськихЧ786, н≥мецькихЧ628, польських Ч 381, молдавськихЧ121, болгарськихЧ73, чеськихЧ15, татарських Ч 11 (не рахуючи кримських шк≥л), в≥рменськихЧ6, по одн≥й шведськ≥й, асс≥р≥йськ≥й ≥ грецьк≥й. ƒержавн≥ ≥ громадськ≥ орган≥зац≥њ, установи дбали, в тому числ≥ ≥ ћ≥н≥стерство осв≥ти ”–—– про в≥дпов≥дн≥сть к≥лькост≥ нац≥ональних шк≥л процентному складу населенн¤. [17; 205]

–еал≥зувалас¤ державна програма п≥дготовки нац≥ональних педагог≥чних кадр≥в. ” иЇв≥ д≥¤ли польський педагог≥чний ≥нститут, Їврейський педагог≥чний ≤нститут, у ∆итомир≥ Ч Їврейський педагог≥чний техн≥кум тощо. ”крањнськ≥ школи ≥ педагог≥чн≥ навчально-виховн≥ заклади в≥дкривалис¤ за межами ”крањни в м≥сц¤х компактного проживанн¤ наших земл¤к≥вЧна убан≥, ≥ у «еленому лину на ƒалекому —ход≥ та ≥н.

ќднак перш≥ багатооб≥ц¤юч≥ пагони нац≥ональноњ системи вихованн¤ були штучно загальмован≥ ≥ багато в чому знищен≥, в пер≥од тотал≥тарного режиму в —–—–. ¬ часи культу особи ≥ застою панували лженауков≥, антигуманн≥ ≥дењ, теор≥њ "злитт¤ нац≥й", "старшого брата", "безнац≥онального комун≥зму" та ≥н., ¤к≥ привели до глибокоњ кризи адм≥н≥стративно-чиновницькоњ системи навчанн¤ ≥ вихованн¤.

” нову добу розбудови (з 1985 р.) сусп≥льного житт¤ представники ≥нтел≥генц≥њ, зокрема педагоги ”крањни, поглиблюють ≥ вдосконалюють нац≥ональну систему вихованн¤.

¬изначною под≥Їю в сусп≥льному житт≥ е в≥дродженн¤ козацьких культурно-≥сторичних, у тому числ≥ виховних традиц≥й ≥ звичањв у форм≥ ”крањнського озацтва (1991 р.). √либоке ≥ всеб≥чне знанн¤ про рањну озак≥в, озацьку ”крањну, озацьку –еспубл≥ку (так нер≥дко називали ”крањну)Чце невичерпне джерело ≥дейно-моральноњ та емоц≥йно-естетичноњ енерг≥њ, снаги, практично перетворюючоњ д≥њ. ѕо вс≥й ”крањн≥ створюютьс¤ молод≥жн≥ первинн≥ козацьк≥ осередки ("—≥ч", "„айка", " озацьке братство" та ≥н.).

”чн≥ оволод≥вають тими ≥дейно-моральними традиц≥¤ми, ц≥нност¤ми, ¤к≥ були притаманн≥ козацькому характерництву, братству, побратимству, товариству та ≥н. ƒосл≥дженн¤ ≥ впровадженн¤ в теор≥ю ≥ практику вихованн¤ такого феномена, ¤к козацька педагог≥ка, спри¤тиме поглибленню нац≥ональноњ системи вихованн¤.

«роблен≥ перш≥ кроки у в≥дродженн≥ украњнськоњ системи вихованн¤ у житт≥ родини, школи, впроваджуютьс¤ ≥дењ народноњ духовност≥, засоби етнопедагог≥ки, украњнознавства, створюютьс¤ концепц≥њ розвитку нац≥ональних) навчально-виховних заклад≥в в≥д дитсадка до вузу.

—учасна украњнська нац≥ональна система вихованн¤ ірунтуЇтьс¤ ¤к на дос¤гненн¤х р≥дного народу, його культурно-≥сторичних традиц≥¤х, так ≥ на кращих здобутках ≥нших народ≥в св≥ту, ≥де¤х ≥ положенн¤х м≥жнародних документ≥в ƒекларац≥њ прав людини (1947 р.). онвенц≥њ про права дитини (1989 р.). ƒекларац≥њ про державний суверен≥тет ”крањни та ≥н.

¬с≥ компоненти духовност≥ украњнського народу, ¤к ≥ його матер≥альноњ культури, становл¤ть нац≥ональн≥ ц≥нност≥, ¤к≥ Ї серцевиною осв≥ти ≥, вихованн¤. ћатер≥альн≥ та духовн≥ надбанн¤ п≥знаютьс¤, шануютьс¤ ≥ примножуютьс¤ працею рук, зусилл¤ми мозку ≥ енерг≥Їю серц¤, теплотою ≥ багатством душ≥ кожного вихованц¤ Ч господар¤ своЇњ дол≥, вс≥Їњ крањни, д≥¤ча ≥стор≥њ ≥ культури р≥дного народу. –≥дна народна ≥ профес≥йна культура, наука, духовн≥сть та кращ≥ здобутки††† культур†† ≥нших†† народ≥в†† становл¤ть†† основний†† нац≥ональний†† та загальнолюдський зм≥ст осв≥ти ≥ вихованн¤ п≥дростаючих покол≥нь.

ѕрот¤гом в≥к≥в д≥ти виховувались в нац≥ональному середовищ≥, зм≥ст та форми функц≥онуванн¤, ¤кого в≥дображають культурно-≥сторичний досв≥д р≥дного народу. « молоком матер≥ д≥ти вбирають у себе той нац≥ональний дух, ¤кий формуЇ з них типових представник≥в свого, а не ≥ншого народу. Ќац≥ональне вихованн¤, ¤ке гармон≥йно вписуЇтьс¤ в життЇд≥¤льн≥сть р≥дного народу, поступово формуЇ в п≥дростаючих покол≥нь вс≥ компоненти духовност≥, ¤ка передаЇтьс¤ д≥т¤м в≥д батьк≥в, д≥д≥в ≥ прад≥д≥в ≥ поглиблюЇтьс¤, збагачуЇтьс¤ в умовах сучасного бутт¤ нац≥њ.

” процес≥ реал≥зац≥њ нац≥онального вихованн¤ формуЇтьс¤ така система основних компонент≥в духовного св≥ту особистост≥:

Ќац≥ональна психолог≥¤. —амобутн≥сть украњнськоњ нац≥ональноњ психолог≥њ обумовлена матер≥альними чинниками, культурно-≥сторичними обставинами (особливост¤ми природи, територ≥њ, економ≥ки, культури тощо), природними особливост¤ми украњнц≥в (анатом≥чними, ф≥з≥олог≥чними, генетичними та ≥н.). ѕсих≥чн≥ процеси (мисленн¤, почутт¤, вол¤ тощо) украњнц¤ рос≥¤нина, б≥лоруса мають ¤к сп≥льн≥, так ≥ в≥дм≥нн≥ ознаки. Ѕатьки, вчител≥, виховател≥ мають пом≥чати ≥ розвивати в кожн≥й дитин≥ нац≥онально-психолог≥чн≥ особливост≥. Ќедооц≥нка, нехтуванн¤ ус≥м багатством ≥ розмањт≥стю ¤костей, в≥дт≥нк≥в нац≥ональноњ психолог≥њ (темпом ≥ способом мисленн¤, переб≥гом емоц≥й ≥ почутт≥в, особливостей мовленн¤ (тощо) зб≥днюЇ псих≥чне житт¤ дитини, звужуЇ св≥тосприйманн¤, стираЇ ориг≥нальн≥сть св≥тобаченн¤.

ѕсихолог≥¤ украњнц¤ Ч це психолог≥¤ працьовитого господар¤, ум≥лого хл≥бороба, захисника прав особистост≥ ≥ державноњ незалежност≥ Ѕатьк≥вщиниЧ ”крањни. ÷е психолог≥¤ людини, ¤ка в≥чно захищала сама себе, свою матер≥альну ≥ духовну спадщину, падала в нер≥вному бою, п≥д≥ймалас¤, перемагала, ≥ в години пол≥тичноњ незалежност≥ ”крањни с¤гала вершин людськоњ цив≥л≥зац≥њ.

«а останн≥ дес¤тир≥чч¤ украњнська нац≥ональна психолог≥¤ з в≥домих причин не досл≥джувалась. ≤сторично в≥дпов≥дальна м≥с≥¤ батьк≥в, педагог≥в, громадськост≥ Ч знати нац≥ональну психолог≥ю ≥ формувати њњ в кожн≥й дитин≥.

Ќац≥ональний характер ≥ темперамент. ¬они формувалис¤ прот¤гом в≥к≥в. ”с≥м ладом ≥ способом житт¤, своњми культурно-≥сторичними традиц≥¤ми, ¤к≥ мають поЇднатис¤ з минулим досв≥дом. Ќарод виховуЇ в д≥тей самобутн≥й нац≥ональний характер ≥ темперамент. ¬≥чне правдошуканн¤, гостинн≥сть ≥ щедр≥сть, ласкав≥сть ≥ доброзичлив≥сть, п≥сенн≥сть ≥ музичн≥сть, працьовит≥сть ≥ талановит≥сть, н≥жн≥сть ≥ глибокий л≥ризм, свободолюбн≥сть ≥ душевне багатство Ч лише де¤к≥ типов≥ ¤кост≥ в≥домого в цив≥л≥зованому св≥т≥ украњнського на≠ц≥онального характеру.

” навчально-виховн≥й робот≥ педагог враховуЇ, що нац≥ональний характер ≥ темперамент багатьох украњнц≥в мають де¤к≥ нашаруванн¤, ¤к≥ ≥сторично не притаманн≥ њм ≥ виникли п≥д впливом чужор≥дних фактор≥в, пол≥тичних в≥¤нь ≥ установок, ≥деолог≥чних догм, привнесених зовн≥. “акими нашаруванн¤ми (тимчасовими в ≥стор≥њ розвитку народу) у частини украњнц≥в Ї: неповага до р≥дноњ мови, в≥дчутт¤ нац≥ональноњ неповноц≥нност≥, недостатнЇ в≥дчутт¤ Їдност≥ людей ≥ своЇњ нац≥њ, соборност≥ вс≥х украњнських земель, примиренн≥сть ≥ довготерпелив≥сть до ¤вищ, ¤к≥ порушують ц≥л≥сн≥сть, згуртован≥сть народу, принижують його духовн≥, культурн≥ ц≥нност≥.

¬чител≥, .виховател≥, батьки беруть до уваги соц≥альн≥ ≥ пол≥тичн≥ фактори, ¤к≥ впливають на нац≥ональний характер, можуть його ¤к зм≥цнювати ≥ поглиблювати так ≥ послабл¤ти та гальмувати. ≤сторична м≥с≥¤ батьк≥в, педагог≥в, ус≥Їњ громадськост≥ - спри¤ти створенню таких сусп≥льно-пол≥тичних умов ≥ виробл¤ти в учн≥в таку громад¤нську позиц≥ю, ¤к≥ б не руйнували нац≥ональний характер, а вс≥л¤ко його п≥дтримували, збер≥гали ≥ розвивали.

Ќац≥ональний спос≥б мисленн¤. ”крањнська система вихованн¤ спр¤мована на те, щоб п≥дростаюч≥ покол≥нн¤ оволод≥вали ус≥м багатством ≥ р≥зноман≥тн≥стю засоб≥в та прийом≥в мисленн¤ народу. Ќац≥ональна психолог≥¤, характер, св≥дом≥сть ≥ самосв≥дом≥сть та ≥нш≥ складники духовност≥ народу, трансформуючись у мисленн≥ юнака чи д≥вчини, визначають њх самобутн≥сть, неповторн≥сть. ” виховн≥й робот≥ педагог бере до уваги, що украњнський народ, ¤к ≤нш≥ народи, п≥знаЇ д≥йсн≥сть п≥д кутом зору, ¤кий обумовлений ¤к природою самих украњнц≥в (њх анатомо-ф≥з≥олог≥чними особливост¤ми та ≥н.),так ≥ природою, економ≥кою, видами господарськоњ д≥¤льност≥ на т≥й територ≥њ, де споконв≥ку живуть представники украњнського, народу. «авд¤ки цьому специф≥чному "куту зору", способу мисленн¤, творче баченн¤ св≥ту украњнським народом значною м≥рою в≥дм≥нне в≥д творчого осмисленн¤ д≥йсност≥ ≥ншим народом. ¬ихователь враховуЇ, що спос≥б мисленн¤ д≥тей маЇ ≥ нац≥ональн≥, ≥ загальнолюдськ≥ особливост≥, ≥ спос≥б мисленн¤ украњнц≥в маЇ багато сп≥льного з способом мисленн¤ (Ѕ≥лорус≥в, рос≥¤н. пол¤к≥в, ≥нших слов'¤н. ќднак в≥н маЇ самобутню† ≥стотн≥сть,† завд¤ки† чому ≥з† стол≥тт¤† в† стол≥тт¤† в≥дтворюЇтьс¤† ≥ розвиваЇтьс¤ самобутн≥сть украњнськоњ культури, духовност≥.

√либоко оволод≥ваючи результатами мислительноњ д≥¤льност≥ своњх батьк≥в, д≥д≥в ≥ прад≥д≥в, украњнськ≥ д≥ти поступово опановують тим способом мисленн¤, ¤кий матер≥ал≥зований у цих результатах (пам'¤тках ≥стор≥њ та культури, виробах мистецтва, художн≥х творах тощо). Ќац≥ональний спос≥б мисленн¤ украњнських д≥тей усп≥шно формуЇтьс¤ засобами етнопедагог≥ки р≥дного народу, в тому числ≥ народноњ дидактики, математики, б≥олог≥њ, астроном≥њ, метеоролог≥њ та ≥нших галузей народних знань.

Ќародна мораль, етика. Ќац≥ональна система вихованн¤ забезпечуЇ глибоке осмисленн¤ кожним учнем народних моральних та етичних ≥дей, положень, правил, принцип≥в, погл¤д≥в. Ќародна мораль найкраще засвоюЇтьс¤ у процес≥ безпосереднього включенн¤ д≥тей у працю, побут, виконанн¤ традиц≥й, звичањв, обр¤д≥в. ћораль народу (сов≥сть правдив≥сть,, г≥дн≥сть, справедлив≥сть, чесн≥сть тощо) проймаЇ вс≥ гран≥ житт¤, вона Ї його сутн≥стю.

Ѕатьки, педагоги враховують те, що народ завжди надаЇ пр≥оритетност≥ морал≥ перед ус≥ма ≤ншими сферами, факторами житт¤. «а народною мудр≥стю кожна людина маЇ визнавати вищ≥сть, верховенство моральних знань (≥дей, норм, принцип≥в), п≥дпор¤дкован≥сть њм ≥нших галузей, вид≥в знань (пол≥тичних, ≥деолог≥чних тощо). Ќац≥ональна система вихованн¤ реал≥зуЇ моральн≥ ц≥нност≥ Ч люд¤н≥сть, доброту, милосерд¤, сп≥впереживанн¤ ¤к найвищ≥ духовн≥ надбанн¤ р≥дного та ≥нших народ≥в. Ќародна виховна мудр≥сть стверджуЇ, що у вс≥х справах ≥ вчинках найголовн≥шим Ї моральний аспект, критер≥й. ћоральна зр≥л≥сть юнака чи д≥вчини Ї тим найголовн≥шим критер≥Їм, ¤кий дозвол¤Ї њм практично реал≥зовувати, па власним вибором, пол≥тичну платформу чи ≥деолог≥ю певноњ парт≥њ, громадсько-пол≥тичноњ орган≥зац≥њ. ћорально незр≥л≥, але запол≥тизован≥ ≥ за≥деолог≥зован≥ представники молод≥ можуть рути соц≥альне небезпечн≥.

Ќародна етика ≥ етикет охоплюють принципи ≥ норми ставленн¤ не лише до людини, сусп≥льства, а й до живоњ ≥ неживоњ природи. ”чн≥ захоплюютьс¤ етноетикою, ¤ка в≥ками утверджувала красу ≥ благородство людських взаЇмин, дотриманн¤ принцип≥в, вимог народного права, правил ≥ норм подружнього, побратимського ≥ товариського житт¤.

” процес≥ в≥дродженн¤ ≥ утвердженн¤ нац≥ональноњ системи вихованн¤ в≥дновлюютьс¤ принципи, норми народноњ морал≥, ¤ка за своЇю суттю Ї загальнолюдською.

Ќародна естетика. ¬она найт≥сн≥шим чином пов'¤зана з народною мораллю. Ќац≥ональна система вихованн¤ ≥сторично виникала ≥ утверджувалас¤ в гармон≥йному взаЇмозв'¤зку з ≥де¤ми, принципами народноњ естетики. Ќарод завжди прагнув будувати своЇ житт¤ культуру, побут, дозв≥лл¤ за законами краси. ¬≥дчутт¤ ≥ розум≥нн¤ краси також маЇ нац≥ональний характер. ¬иховуючи в учн≥в народн≥ естетичн≥ погл¤ди, смаки, педагог по¤снюЇ, що, наприклад, лад, буд≥вництво ≥ влаштуванн¤ украњнського житла, садиби маЇ традиц≥йний нац≥ональний естетичний колорит: б≥ла хата, б≥л¤ нењ Ч червона калина ≥ струнка топол¤, кручен≥ панич≥ за тином, розмальован≥ ворота, сон¤шник на город≥. ” хат≥ Ч вишит≥ рушники, кв≥ти, духм¤н≥ трави, на ст≥нах Ч портрети батька ≥ матер≥, бабус≥ ≥ д≥дус¤, нац≥ональних героњв ”крањни. —в¤тим м≥сцем, уособленн¤м високоњ краси дл¤ украњнц≥в Ї покутт¤ (покуть). “ут традиц≥йно в≥шаЇтьс¤ картина ≥конопису, ¤ка символ≥зуЇ найвищу духовну, божественну красу. ¬се в украњнськ≥й хат≥ маЇ нац≥ональний символ≥зуЇ найвищу духовну, божественну красу. ¬се в украњнськ≥й хат≥ маЇ нац≥ональний естетичний колорит, у ¤кий може гармон≥йно вписуватис¤, наприклад, художн¤ картина живописц¤Чпредставника ≥ншого народу. [41; 50]

•рунтуючись на народн≥й естетиц≥ украњнська система вихованн¤ передбачаЇ формуванн¤ в учн≥в красивоњ повед≥нки, привабливого стилю житт¤, доброзичливого ставленн¤ до людей, ум≥нь власноручно вишивати од¤г, готувати смачну њжу за народними рецептами тощо.

ќволод≥ваючи серцем ≥ розумом молод≥, народна естетика пробуджуЇ в нењ внутр≥шн≥ сили, надихаЇ на добр≥ справи, запалюЇ оптим≥змом, стверджуЇ любов, в≥ру ≥ над≥ю ¤к найважлив≥ш≥ складники духовност≥.

Ќародна правосв≥дом≥сть (народна правотворч≥сть, законотворч≥сть, звичаЇве право). ” нац≥ональн≥й систем≥ вихованн¤ формуванн¤ правосв≥домост≥ займаЇ ч≥льне м≥сце. Ќарод завжди жив ≤ живе за законами добра ≥ краси, правди ≥ справедливост≥, г≥дност≥ ≥ милосерд¤.

” народних громадах, товариствах, ≥нших об'Їднанн¤х, в сусп≥льств≥ в ц≥лому верховенство завжди належало народн≥й морал≥, ¤ка в св≥домост≥ народу мала статус ≥ значенн¤ закону житт¤, д≥¤льност≥ ≥ повед≥нки. ” виховн≥й робот≥ педагог домагаЇтьс¤ глибокого усв≥домленн¤ учн¤ми того, що народне право, звичаЇве право ірунтуЇтьс¤ на нац≥ональних ≥ загальнолюдських моральних ≤де¤х, нормах. √ромадська думка, народна духовн≥сть утверджують закони житт¤ (принципи, правила, вимоги тощо), в основ≥ ¤ких Ч висок≥ норми, ≥дењ народноњ морал≥, у процес≥ розвитку сусп≥льства справедлив≥ юридичн≥ закони виникають на основ≥ народноњ морал≥. “ому порушенн¤ ≥ морал≥, ≥ закон≥в у народ≥ вважаЇтьс¤ найт¤жчим злочином, гр≥хопад≥нн¤м, св¤тотатством.

Ќародне звичаЇве право справедливе, хоч ≥нколи ≥ жорстке: згадаймо присуд батька, в≥рного народним традиц≥¤м ≥ звича¤м, ¤кий виган¤Ї з дому атерину, свою дочку, що необачно порушила народну мораль, народн≥ неписан≥ закони цнотливост≥, чистоти, пор¤дност≥ (поема Ђ атеринаї “. √. Ўевченка). Ќародна правотворч≥сть щодо њњ порушник≥в була жорсткою, але в њњ основ≥ Ч глибока люд¤н≥сть, спр¤мована на збереженн¤ г≥дност≥, чест≥ окремоњ особистост≥, висо≠кого благородства коханн¤, материнства ¤к сусп≥льних ¤вищ, гуманного .вихованн¤ молод≥, утвердженн¤ у в≥ках моральноњ чистоти народу, нац≥њ.

”крањнська система вихованн¤ переконуЇ п≥дростаюч≥ покол≥нн¤ в тему, що наш народ здавна будував правове сусп≥льство, однак насильство чужоземних) загарбник≥в, пол≥тичних сил (шл¤хом в≥йни, агрес≥њ, загарбанн¤ територ≥њ ”крањни, знищенн¤ њњ духовност≥) було першопричиною гальмуванн¤ ≥ руйнуванн¤ народноњ високоморальноњ правовоњ держави.

Ќародна правосв≥дом≥сть завжди утверджувала право на свободу, землю, власн≥сть, працю, в≥льне господарюванн¤, житло тощо. ¬ останн≥ стол≥тт¤ ≥ дес¤тил≥тт¤ народна правотворч≥сть, правосв≥дом≥сть значно ослабла. «агрозливих масштаб≥в набули скептицизм, цин≥зм, лицем≥рство, двоЇдушн≥сть щодо закон≥в та њх дотриманн¤. Ќародну правосв≥дом≥сть в≥дроджуЇ нац≥ональна система вихованн¤, ¤ка Ї над≥йною запорукою буд≥вництва суверенноњ украњнськоњ правовоњ держави.

Ќац≥ональна ф≥лософ≥¤ (етнософ≥¤). ‘≥лософ≥¤ украњнц≥в Ч це система ориг≥нального сприйманн¤ ≥ осмисленн¤ д≥йсност≥. Ќац≥ональна ф≥лософ≥¤ Ч це самобутн¤ система ≥дей, погл¤д≥в на природу, сусп≥льство, всесв≥т, на душевний ≥ духовний св≥т людини, обумовлен≥сть природних, соц≥альних ≥ псих≥чних ¤вищ, на проблему дол≥ людини, покликанн¤ ≥ роль в ≥стор≥њ народу, на можливу участь у людському житт≥ ще не п≥знаних, "надприродних" сил. ” нашого народу етн≥чна ф≥лософ≥¤ ≥снуЇ у вигл¤д≥ у¤влень, пон¤ть про св≥тобудову, глибинн≥ потаЇмн≥ першопричини людських вчинк≥в, ≥сторичного поступу ще з дохристи¤нських час≥в.

ѕ≥знанн¤ кожним учнем нац≥ональних ф≥лософських ≥дей, погл¤д≥в спри¤Ї духовн≥й ц≥л≥сност≥ особистост≥. ¬икористовуючи скарби народноњ мудрост≥, осмислюючи життЇвий досв≥д народу, а також св≥й власний, учень замислюЇтьс¤ над проблемами мети ≥ смислу житт¤, житт¤ ≥ смерт≥, шл¤хами дос¤гненн¤ поставлених ц≥лей, засобами реал≥зац≥њ своњх план≥в, мр≥й. ”загальнюючи здобут≥ знанн¤, учень розм≥рковуЇ над сп≥вв≥дношенн¤м у житт≥ добра ≥ зла, правди ≥ кривди, краси ≥ потворност≥, обірунтовуЇ свою позиц≥ю, робить виб≥р.

ќволод≥нн¤ кожним учнем народною мудр≥стю е над≥йним ірунтом дл¤ засвоЇнн¤ науковоњ ф≥лософ≥њ, опануванн¤ ф≥лософськими системами багатьох народ≥в св≥ту.

Ќац≥ональний св≥тогл¤д. ¬ украњнц≥в, ¤к ≥ в представник≥в ≥нших народ≥в, ≥сторично виробивс¤ самобутн≥й св≥тогл¤д. Ќац≥ональний св≥тогл¤д Ч це обумовлена культурно-≥сторичними умовами система погл¤д≥в, переконань ≥деал≥в, ¤ка складаЇ основу нац≥ональноњ духовност≥ ≥ в≥дображаЇтьс¤ в ≥дейн≥й, морально-етичн≥й спадщин≥, традиц≥¤х ≥ звича¤х украњнськоњ нац≥њ, њњ минул≥й ≥стор≥њ ≥ сучасному бутт≥. ”крањнський св≥тогл¤д розкриваЇ народне, ставленн¤ до природи, людини, по¤снюЇ смисл житт¤, м≥сце людини в ньому. —в≥тогл¤д спираЇтьс¤ на розум≥нн¤ народом таких фундаментальних пон¤ть, ¤к св≥т, людина, народ, нац≥¤, любов, в≥ра, над≥¤, духовн≥сть та ≥н. ”крањнському св≥тогл¤ду притаманна ф≥лософсько-психолог≥чна рисаЧ утвердженн¤ орган≥чноњ Їдност≥, гармон≥йного злитт¤ Ћюдини ≥ ѕрироди, Ќароду ≥ осмосу.

” виховн≥й робот≥ педагог враховуЇ, що св≥тогл¤д украњнц≥в в≥дзначаЇтьс¤ об'Їктивн≥стю, реал≥стичн≥стю, глибинним ос¤гненн¤м першоструктур бутт¤, поЇднанн¤м глибокого л≥ризму, душевного багатства ≥ проникливоњ лог≥чноњ думки. Ќав≥ть т≥ св≥тогл¤дн≥ народн≥ у¤вленн¤, погл¤ди, ¤к≥ довгий час тлумачились оф≥ц≥йною наукою ¤к ≥деал≥зм ≥ м≥стика, марнов≥рство ≥ забобонн≥сть народних мас (псих≥чн≥ ¤вища пов'¤зан≥ з екстрасенсорикою, парапсихолог≥Їю, астролог≥Їю, телепат≥Їю, козацьким характерництвом тощо), у наш час набувають наукового обірунтуванн¤. ”чн≥ переконуютьс¤ в тому, що в так≥й найскладн≥ш≥й сфер≥ бутт¤, ¤к псих≥ка, народний св≥тогл¤д ви¤вивс¤ б≥льш проникливим ≥ далекогл¤дним, н≥ж науково-оф≥ц≥йний св≥тогл¤д епохи застою, завд¤ки гостр≥й ≥нтуњц≥њ ≥ глибок≥й та ч≥тк≥й спостережливост≥ людей прац≥, њх багатов≥ковому досв≥ду житт¤.

¬с≥ма на¤вними в н≥й засобами нац≥ональна система вихованн¤ ц≥леспр¤мовано ≥ систематично формуЇ в учн≥в народне св≥тов≥дчутт¤ ≥ св≥торозум≥нн¤, св≥тогл¤дну позиц≥ю. Ќац≥ональний св≥тогл¤д, його глибина ≥ багатство най¤скрав≥ше в≥дображен≥ в м≥фолог≥њ, фольклор≥, символ≥ц≥, прикметах, в≥руванн¤х, традиц≥¤х ≥ звича¤х народу, матер≥ал≥зован≥ в ≥сторичних под≥¤х ≥ здобутках нац≥ональноњ культури.

Ќац≥ональний св≥тогл¤д Ї тим базовим компонентом особистост≥, фундаментом њњ духовност≥, на основ≥ ¤кого усп≥шно формуЇтьс¤ науковий св≥тогл¤д.

Ќац≥ональна ≥деолог≥¤. ¬ умовах пол≥тичного ≥ наукового плюрал≥зму не може бути монопол≥њ в духовному житт≥ народу ¤коњсь одн≥Їњ ≥деолог≥њ. ≤дейноњ платформи певноњ парт≥њ. —права в тому, що кожна нац≥¤ (етнос) маЇ свою, ≥сторично обумовлену ≥деолог≥ю, ¤ка своњм кор≥нн¤м с¤гаЇ сивоњ давнини ≥ ≥де¤ми ¤коњ пройн¤т≥, "зцементован≥" вс≥ сфери життЇд≥¤льност≥ народу.

Ќац≥ональна ≥деолог≥¤ Ч це ≥дейне багатство нац≥њ, система ф≥лософських, пол≥тичних, правових, економ≥чних, моральних, естетичних та рел≥г≥йних ≥дей, погл¤д≥в, принцип≥в ≥деал≥в, ¤к≥ в≥дображають ≥нтереси, прагненн¤, потреби нац≥њ, суверенн≥сть њњ державност≥.

ѕрот¤гом стол≥ть украњнська нац≥¤ виробила власну, глибоко гуман≥стичну ≥деолог≥ю. ÷¤ скарбниц¤ народних ≥дей пост≥йно поглиблювалас¤, в≥дображаючи нов≥ ¤вища, потреби нац≥онально-культурного житт¤ народу. Ќац≥ональна ≥деолог≥¤ захищаЇ ≥нтереси людини прац≥, право кожноњ особистост≥ на повну свободу мисленн¤ ≥ волеви¤вленн¤, ≥деолог≥¤ украњнського народу обірунтовуЇ ¤к найвищ≥ ц≥нност≥ повний суверен≥тет ¤к окремоњ особистост≥, так ≥ державного, пол≥тичного, економ≥чного ≥ духовного житт¤ ”крањни.

” пер≥од розбудови ≥деолог≥¤ народу виконуЇ функц≥њ ≥деолог≥њ нац≥онального в≥дродженн¤, побудови правовоњ держави на засадах народноњ сов≥ст≥, правди, справедливост≥, г≥дност≥, гуман≥зму ≥ демократизму.

Ќац≥ональна ≥деолог≥¤ утверджуЇ ¬ житт≥ неминуч≥, в≥чн≥ загальнолюдськ≥ ц≥нност≥ мирноњ творчоњ прац≥, вааЇмоп≥дтримку людей р≥зних нац≥ональностей, реальну дружбу народ≥в, самобутн≥сть ≥ суверенн≥сть кожноњ нац≥њ, пр≥оритет прав особистост≥, верховенство турбот про юне покол≥нн¤ - майбутнЇ нац≥њ.

—истема украњнського нац≥онального вихованн¤ передбачаЇ таку життЇву позиц≥ю кожного юнака ≥ д≥вчини, в формуванн≥ ¤коњ пров≥дна роль належить ф≥лософ≥њ св≥домост≥, ≥деолог≥њ.

†Ќац≥ональна св≥дом≥сть ≥ самосв≥дом≥сть. ожен громад¤нин суверенноњ ”крањни повинен мати свою нац≥ональну св≥дом≥сть ≥ самосв≥дом≥сть. Ѕез духовного багатства, сконденсованого в цих пон¤тт¤х, неможливий повноц≥нний внутр≥шн≥й св≥т людини-громад¤нина. Ќац≥ональна св≥дом≥сть формуЇтьс¤ вс≥ма засобами р≥дноњ мови, ≥стор≥њ, культури, мистецтва, народними традиц≥¤ми ≥ звича¤ми тощо. Ќад≥йним фундаментом, на ¤кому усп≥шно формуЇтьс¤ нац≥ональна св≥дом≥сть украњнц≥в, Ї ≥сторична пам'¤ть, що збер≥гаЇ кожну стор≥нку житт¤, боротьби! р≥дного народу за соц≥альн≥, пол≥тичн≥ ≥ нац≥ональн≥ права на вс≥х етапах його розвитку.

ѕедагог зважаЇ на те, що в≥дсутн≥сть нац≥ональноњ св≥домост≥ нер≥дко спричин¤Ї оманливе, ≥люзорне в≥дчутт¤ "другосортност≥", "другор¤дност≥" р≥дноњ мови, культури, врешт≥ самого себе, народжуЇ комплекс нац≥ональноњ ≥ громад¤нськоњ неповноц≥нност≥, ущербност≥. “ак≥ учн≥ не мають, ¤к правило, почутт¤ власноњ г≥дност≥ ≥ гордост≥. ¬они часто збочують ≥з правильного життЇвого шл¤ху, стають егоњстами, обивател¤ми, пристосуванц¤ми, р≥зного, роду "перевертн¤ми". “ак дорогою ц≥ною дл¤ людини, сусп≥льства обходитьс¤ те, що не враховуютьс¤ закони, розвитку природи людини, њњ духовност≥.

”крањнська нац≥ональна самосв≥дом≥сть Ч це в≥дчутт¤ ≥ усв≥домленн¤ гордост≥ за приналежн≥сть до своЇњ нац≥њ. Ќац≥ональна самосв≥дом≥сть усп≥шно формуЇтьс¤ в тих учн≥в, ¤к≥ в с≥м'њ ≥ в школ≥ користуютьс¤ р≥дною мовою, охоче вивчають ≥сторичне минуле ”крањни, њњ культуру.

Ќац≥ональна самосв≥дом≥сть концентруЇ в соб≥ всю багатогранну д≥¤льн≥сть громад¤нина на загальнонац≥ональних завданн¤х, проблемах, стимулюЇ самов≥ддану працю на благо Ѕатьк≥вщини - ”крањни. ¬ учн≥в з нац≥ональною самосв≥дом≥стю формуютьс¤ ст≥йк≥ мотиви приносити користь народу, нац≥њ. ¬ них п≥двищуЇтьс¤ громад¤нська в≥дпов≥дальн≥сть за своњ вчинки. ” процес≥ формуванн¤ украњнськоњ нац≥ональноњ самосв≥домост≥ одночасно виховуЇтьс¤ ≥ справжн¤ любов до ≥нших народ≥в, повага до њхн≥х культур. ≤стинними поборниками дружби м≥ж народами, ¤к св≥дчить св≥това ≥стор≥¤, Ї люди, що палко любл¤ть св≥й народ: адже творити добро дл¤ ≥нших народ≥в може лише той, хто, навчивс¤ творити його дл¤ р≥дного народу.

Ќац≥ональне св≥домому юнаку чи д≥вчин≥ чуж≥ зверхн≥сть, чванькуват≥сть, погорда в ставленн≥ до представник≥в ≥нших нац≥ональностей, комплекс мес≥анства, нац≥ональноњ вин¤тковост≥. “ак≥ та под≥бн≥ њм негативн≥ ¤кост≥, що призвод¤ть до нац≥онального егоњзму, м≥жнац≥ональних конфл≥кт≥в про¤вл¤ютьс¤ в т≥Їњ частини молод≥, ¤ка маЇ викривлену нац≥ональну самосв≥дом≥сть, а точн≥ше Ч недостатньо сформовану, а то й зовс≥м не сформовану цю благородну ¤к≥сть людини-патр≥ота, громад¤нина, поборника реальноњ дружби м≥ж народами.

÷≥леспр¤мовано ≥ систематично формуючи в молод≥ нац≥ональн≥ духовн≥ ¤кост≥, система вихованн¤ кожного народу стверджуЇ св≥й ≥деал людини-громад¤нина.

”крањнська система вихованн¤ маЇ св≥й, ≥сторично обумовлений ≥деал людини-украњнц¤. ” багатьох ≥сторико-культурних пам'¤тках, фольклор≥, художн≥х творах класик≥в, у практичн≥й д≥¤льност≥ наш народ виплекав ≥ опоетизував ≥деал людини-землероба, хл≥бороба, сел¤нина-трудар¤, господар¤-власника земл≥, ¤ка належала д≥дам ≥ прад≥дам. оли чужоземн≥ загарбники разом-≥з соц≥альними поневолювачами позбавл¤ли украњнського сел¤нина-хл≥бороба свободи, права працювати на власн≥й земл≥, пригн≥чували його, народ осп≥вував ≥деал людини-козака, гайдамаки, бунтар¤, повстанц¤, стр≥льц¤.

≤деал типового козака-украњнц¤ вит¤з¤ нескореного духу, захисника пригноблених ≥ скривджених ≥де вглиб в≥к≥в. ¬≥н осп≥ваний у п≥сн¤х, легендах, бувальщинах, класичн≥й ≥ сучасн≥й л≥тератур≥. ¬≥н ≥ сьогодн≥ живе в вустах ≥ д≥лах народних. ¬ит¤зь украњнськоњ л≥тератури, поет ¬. —имоненко в роки глибокого застою писав: "Ќарод м≥й Ї! ¬ його вол¤чих жилах козацька кров пульсуЇ ≥ гуде!".

Ќайч≥льн≥ше м≥сце в .нац≥ональн≥й, систем≥, вихованн¤ належить уза≠гальненому ≥деалу украњнц¤ Члюдини лаг≥дноњ ≥ щироњ, правдолюбноњ ≥ доброзичливоњ, дотепноњ ≥ жарт≥вливоњ, талановитоњ ≥ працьовитоњ витривалоњ ≥ терпл¤чоњ, ст≥йкоњ ≥ войовничоњ у справ≥ захисту р≥дноњ земл≥, держави в≥д чужоземних загарбник≥в.

” роки в≥дродженн¤ в народн≥й св≥домост≥ вир≥зьблюЇтьс¤ ≥деал людини-громад¤нина суверенноњ ”крањни, ¤кий традиц≥йно вт≥люЇ в соб≥ м'¤к≥сть ≥ н≥жн≥сть вдач≥, п≥сенн≥сть ≥ музичн≥сть, доброту ≥ милосерд¤, ст≥йк≥сть ≥ незламн≥сть духу, в≥рн≥сть запов≥там батьк≥в ≥ д≥д≥в та ≥н. ÷≥ ¤кост≥ сучасного украњнц¤, його волелюбноњ душ≥ ≥ сон¤чноњ духовност≥ Ї н≥би ≥деальним в≥дображенн¤м його бутт¤, матер≥альноњ основи житт¤, найб≥льших наших багатствЧродючих чорнозем≥в ≥ розк≥шноњ природи ”крањни, њњ героњчноњ ≥стор≥њ.

÷≥л≥ ≥ завданн¤ нац≥ональноњ системи вихованн¤ дос¤гаютьс¤ насамперед через глибоке ≥ всеб≥чне оволод≥нн¤ учн¤ми зм≥стом осв≥ти, ¤кий маЇ вт≥лювати в соб≥ нац≥ональн≥ та загальнолюдськ≥ ц≥нност≥ ≥ реал≥зуЇтьс¤ такими основними шл¤хами, засобами: –≥дна мова. ”крањнська мова Ї одн≥Їю з найдавн≥ших ≥ розвинен≥ших мов св≥ту. ¬она маЇ багатов≥кову ≥стор≥ю свого розвитку, тому скарбниц¤ њњ виражальних засоб≥в, п≥знавально-навчальних прийом≥в практично невичерпна. Ќа думку багатьох учених, украњнська мова - попередниц¤ санскритуЧ давньо≥нд≥йськоњ мови. «а ступенем поширенн¤ на планет≥ украњнська мова перебуваЇ у другому дес¤тку мов св≥ту, а за к≥льк≥стю своњх нос≥њв займаЇ .друге м≥сце серед слов'¤нських народ≥в. ¬она надзвичайно багата лексично, граматично й ≥нтонац≥йно, тому за своњми можливост¤ми здатна виконувати велику культуротворчу, духовнотворчу, народотворчу ≥сторичну роль. Ѕагатющ≥ засоби р≥дноњ мови адекватн≥ природним, нац≥ональним особливост¤м украњнських д≥тей, створюють найспри¤тлив≥ш≥ умови дл¤ њх нормального розвитку. «асвоюючи р≥дну мову з найб≥льш раннього в≥ку, д≥ти поступовоњ стають нос≥¤ми нац≥онального зм≥сту, духу засобами р≥дноњ мови в них найефективн≥ше формуютьс¤ нац≥ональна психолог≥¤, характер, св≥тогл¤д, св≥дом≥сть ≥ самосв≥дом≥сть та ≥нш≥ компоненти духовност≥ народу. ”крањнська система вихованн¤ реал≥зуЇ здавна прийн¤ту цив≥л≥зованими нац≥¤ми акс≥ому: нормальне навчанн¤, вихованн¤ ≥ розвиток п≥дростаючих покол≥нь забезпечуЇтьс¤ лише р≥дною мовою.

–одов≥д. «асобами р≥дноњ мови д≥ти найглибше усв≥домлюють ≥дейно-моральн≥ ц≥нност≥ родоводу, його основоположну роль у житт≥ людини, нац≥њ, њњ культури ≥ духовност≥. Ќародженн¤, родина, родич≥, р≥д, родов≥д, родинознавство, народ Ч ц≥ однокоренев≥ пон¤тт¤ супроводжують людину прот¤гом усього житт¤, розкривають њњ ≥дейну, моральну, духовну сутн≥сть, природну, лог≥чну посл≥довн≥сть основних етап≥в формуванн¤ людини. ¬≥д роду до народу, нац≥њЧтакий природний шл¤х розвитку кожноњ дитини, формуванн¤ њњ гуман≥стичноњ сут≥, патр≥отичноњ спр¤мованост≥, нац≥ональноњ самосв≥домост≥ ≥ повноц≥нност≥, громад¤нськоњ зр≥лост≥.

¬ умовах вивченн¤ свого роду, продовженн¤ його справ, реал≥зац≥њ мр≥й ≥ над≥й, тобто в процес≥ родов≥дного вихованн¤ виникають психолог≥чний комфорт, упевнен≥сть у своњх силах ≥ можливост¤х. —ерцем, душею ≥ розумом дитина глибоко в≥дчуваЇ потреби вс≥Їњ р≥дн≥, ≥нших людей, починаЇ турбуватис¤ про ≥нтереси всього ≥роду, народу, нац≥њ.

Ќарод здавна застосовуЇ у вихованн≥ ≥ поетизуЇ, прославл¤Ї значенн¤ роду, родоводу в таких крилатих виразах: "ќй роде наш красний, роде наш прекрасний", " озацькому роду не буде переводу", "“ому роду не буде переводу, в ¤кому братт¤ милують згоду", "“¤жко жить без роду-племен≥" та ≥н.

≤сторична пам'¤ть, мисленн¤, духовн≥сть особистост≥ починаютьс¤ в пам'¤т≥ роду. —≥м'¤, школа, громадськ≥сть виробл¤ють потребу в кожноњ дитини знати св≥й родов≥д ≥ по батьков≥й, ≥ по материн≥й л≥н≥њ, вивчати своЇ генетичне кор≥нн¤, родов≥дне дерево “ака навчальне-виховна д≥¤льн≥сть формуЇ культ ћатер≥ ≥ Ѕатька, Ѕабус≥ ≥ ƒ≥дус¤, культ –оду ≥ Ќароду, виховуЇ в д≥тей г≥дн≥сть, честь, горд≥сть за своњх предк≥в, прагненн¤ ≥ готовн≥сть збер≥гати ≥ примножувати здобутки свого родоводу. Ќайв≥рн≥ший шл¤х дос¤гненн¤ ц≥Їњ мети Ч практичне включенн¤ д≥тей у продовженн¤ родинних звичањв, реал≥зац≥ю с≥мейних план≥в, мр≥й, над≥й, традиц≥й ≥ устремл≥нь свого народу.

–≥дна ≥стор≥¤. « ≤стор≥њ родоводу починаЇтьс¤ ≥стор≥¤ р≥дного народу. ”крањнська система вихованн¤ ірунтуЇтьс¤ на фактах, .в≥домост¤х, наукових знанн¤х ≤стор≥њ Ѕатьк≥вщини Ч ”крањни, њњ ≥стор≥¤ розкриваЇ найц≥нн≥ше духовне багатство Ч знанн¤ про виникненн¤, становленн¤ ≥ розвиток свого народу, нац≥њ, ¬≥тчизни. ¬ивчаючи ≤стор≥ю ”крањни, вихованц≥ глибоко засвоюють першоджерела, витоки духовност≥ р≥дного та ≥нших народ≥в, ¤к≥ здавна живуть на територ≥њ нашоњ республ≥ки. ¬себ≥чне знанн¤ р≥дноњ ≥стор≥њ Ч невичерпне дже≠рело ≥сторичноњ пам'¤т≥ ≥ мисленн¤ учн≥в.

¬еликий виховний потенц≥ал м≥стить у соб≥ ≥стор≥¤ украњнськоњ козаччини, гетьманщини. √либок≥ знанн¤ кожного юнака чи д≥вчини про славну пле¤ду гетьман≥в, кошових отаман≥в «апор≥зькоњ —≥ч≥, ¤к≥ були незламними пров≥дниками свободи ≥ незалежност≥ ”крањни, вершинн≥ п≥днесенн¤ визвольного духу народу, а також факти знев≥ри в споконв≥чн≥ нац≥онально-патр≥отичн≥ ≥деали, а то й пр¤моњ зради торкаютьс¤ потаЇмних струн серц¤, викликають найглибш≥ почутт¤ любов≥ до свого народу, його славного ≥. багато в чому страдницького шл¤ху в ≥стор≥њ. ѕсихолого-педагог≥чне досл≥дженн¤ таких, на перший погл¤д незвичайних ¤вищ житт¤ наших предк≥в Ч лицар≥в духу ≥ звит¤ги, ¤к козацьке побратимство, братство, товариство, громада, характерництво, чаклунство та ≥н. поглиблюЇ духовн≥сть, збагачуЇ душу кожного учн¤ нац≥ональними способами, прийомами саморозвитку й самовдосконаленн¤.

” зв'¤зку з тим, що ≥стор≥¤ ”крањни значною м≥рою фальсиф≥кувалас¤ ≥, замовчувалас¤, глибоко ≥ систематично не вивчалас¤ в школ≥, чимало молод≥ нин≥ не знаЇ нав≥ть основних етап≥в, доленосних под≥й ≥стор≥њ р≥дного народу, його в≥ков≥чноњ боротьби за незалежн≥сть ”крањни. ќб'Їктивне ≥ глибоке вивченн¤ ≥стор≥њ, культури, мистецтва, побуту р≥дного народу, пол≥тичних ≥ громадських рух≥в на територ≥њ нашоњ ¬≥тчизни Ї необх≥дним компонентом в багатогранному процес≥ етн≥зац≥њ, громадського змужн≥нн¤ юнака ≥ д≥вчини. ” систем≥ нац≥о≠нального вихованн¤ ≥ осв≥ти знанн¤ ≥стор≥њ р≥дного народу Ї базовим дл¤ ос¤гненн¤ ≥стор≥њ всього св≥ту.

раЇзнавство. ” формуванн≥ "кореневоњ системи" духовност≥ дитини пров≥дна роль належить краЇзнавству. ¬≥тчизнознавство починаЇтьс¤ ≥з краЇзнавства Ч ≥сторичного, етнограф≥чного, географ≥чного фольклорного, л≥тературного. Ѕеручи активну участь у багатогранн≥й краЇзнавч≥й робот≥, д≥ти з раннього в≥ку прилучаютьс¤ до героњки минулих епох, трудових подвиг≥в, справ ≥ мистецьких традиц≥й д≥д≥в ≥ прад≥д≥в, њхнього подвижництва в ≥м'¤ в≥льного житт¤. Ќе можна допускати, щоб ≥сторичн≥ под≥њ забувалис¤, пам'¤тн≥ м≥сц¤ занедбувалис¤, нац≥ональн≥ героњ зневажалис¤. ўе чимало молод≥ живе в р≥дн≥й м≥сцевост≥ ≥ не знаЇ тих важливих ≥сторичних под≥й, ¤к≥ тут в≥дбувалис¤ ≥ мали всенац≥ональне значенн¤.

омплексна, всеб≥чна краЇзнавча робота даЇ змогу вивчати ≥ ц≥л≥сно сприймати нац≥ональний колорит р≥дного краю: ориг≥нальний спос≥б житт¤ украњнц≥в, њхн≥й стиль повед≥нки, самобутн≥й спос≥б мисленн¤, њхню ф≥лософ≥чн≥сть, творчий мистецький почерк, нац≥ональну психолог≥ю, св≥тогл¤дн≥ засади тощо. раЇзнавча д≥¤льн≥сть створюЇ умови дл¤ глибокого засвоЇнн¤ учн¤ми рег≥ональних особливостей нац≥онального житт¤ (етнограф≥чних, фольклорних, мовних тощо), дл¤ формуванн¤ њх ¤к типових представник≥в даноњ м≥сцевост≥. «авд¤ки цьому учн≥ глибоко усв≥домлюють себе ¤к частину народу, в них виховуЇтьс¤ син≥вська любов до р≥дного села, м≥ста, краю.

раЇзнавча робота спр¤мовуЇтьс¤ на збереженн¤ неповторних нац≥ональних ландшафт≥в, њх первозданност≥, б≥осфери р≥дного краю, схорону ск≥фських ≥ козацьких могил та ≥н. [43; 6]

ѕрирода р≥дного краю. ќдн≥Їю з причин порушенн¤ Їдност≥ людини з природою було те, що нехтувалис¤ численн≥ засоби нац≥ональноњ системи вихованн¤, спр¤мован≥ на ‘ормуванн¤ в молод≥ еколог≥чного св≥тобаченн¤.

Ќародна виховна мудр≥сть ≥з колиски, плекала в кожн≥й дитин≥ в≥дчутт¤ гармон≥њ природи ≥ людини. Ќац≥ональна система вихованн¤ домагаЇтьс¤ глибокого усв≥домленн¤ учн¤ми того, що в≥дображена в св≥домост≥ украњнц≥в р≥дна природа (жива ≥ нежива) Ї "кор≥нн¤м", "фундаментом" нац≥ональноњ духовност≥, культури. √еограф≥чн≥, б≥олог≥чн≥ та ≥нш≥ фактори природи обумовили нац≥ональну специф≥ку украњнц≥в, у тому числ≥ ≥ нац≥ональний спос≥б мисленн¤.

”крањнська система вихованн¤ пройн¤та ≥де¤ми в≥рност≥ ≥ в≥дданост≥ природ≥ батьк≥вського краю. ”с≥м багатством культурно-≥сторичного досв≥ду вона реал≥зуЇ запов≥т батьк≥в ≥ д≥д≥в ставитис¤ до природи ¤к до живого всеохоплюючого орган≥зму, що живе за власними законами ≥ ¤ких н≥коли не можна порушувати. ¬иховна мудр≥сть народу стверджуЇ, що любов до всього живого на земл≥ починаЇтьс¤ з раннього дитинства; чуйного ставленн¤ до кожноњ билини ≥ комашки, тонкого сприйманн¤ великоњ тањни розвитку флори ≥ фауни р≥дного краю, п≥знанн¤ таЇмничоњ "душ≥" природи, њњ одухотворенн¤ та ≥н. Ќарод маЇ величезний досв≥д вихованн¤ д≥тей у дус≥ любов≥ до природи, збереженн¤ ≥ примноженн¤ њњ багатств.

Ќац≥ональна м≥фолог≥¤. ”крањнськ≥ легенди, м≥фи тощо Ї основними жанрами народноњ м≥фолог≥њ, що вт≥люЇ в соб≥ могутн≥й п≥знавальний ≥ виховний потенц≥ал. ƒавньоукрањнськ≥ м≥фи розпов≥дають про Ѕога —в≥товида (—варога) ≥ його сина ƒайбога (ƒажбога), або √≥ога —онц¤, про бог≥в ≥ богинь Ћаду, Ћел¤, упайла, ол¤ду. ѕеруна та ≥нших, про походженн¤ ¬сесв≥ту, «емл≥, про добро ≥ зло тощо. —тародавн¤ украњнська м≥фолог≥¤ багата ≥ розмањта розк≥шна њ чар≥вна, вона спор≥днювала людину ≥ ѕрироду, «емлю ≥ осмос.

” м≥фолог≥њ Ч витоки украњнського нац≥онального характеру, способу мисленн¤, св≥тогл¤ду, ф≥лософського осмисленн¤ д≥йсност≥. ћ≥фолог≥¤Чодин ≥з найдавн≥ших вид≥в народноњ творчост≥. ” м≥фолог≥њ часто-густо мають м≥сце ≥ матер≥ал≥стичн≥, ≥ ≥деал≥стичн≥ елементи. ќбидва ц≥ фактори Ч нев≥д'Їмн≥ компоненти нашоњ прадавньоњ культури.

Ќеоц≥ненн≥ в п≥знавальному ≥ виховному в≥дношенн≥ украњнськ≥ м≥фи м≥ст¤ть у соб≥ важлив≥ ≥ ц≥кав≥ в≥домост≥ про походженн¤ наших предк≥в, назв Ђ”крањнаї ≥ Ђукрањнц≥ї ,та ≥н.

ћ≥фолог≥¤ Ч чисте ≥ незамулене п≥знаними нашаруванн¤ми, пол≥тичними в≥¤нн¤ми джерело, що буде в≥чною скарбницею знань про найб≥льш ранн≥ етапи ≥сторичного розвитку народу. ћ≥фолог≥чн≥ твори вт≥люють у соб≥ згустки народноњ мудрост≥, художньо-обоазного баченн¤ св≥ту, символ≥чного в≥дображенн¤ предмет≥в ≥ ¤вищ житт¤, фантастичн≥ у¤вленн¤ предк≥в, њхн≥ пориви в майбутнЇ, витончен≥ ≥ висок≥ почутт¤ та ориг≥нальн≥ мислительн≥ д≥њ, прийоми. «верненн¤ до м≥фолог≥чних джерел стимулюЇ розвиток сучасноњ думки, надаЇ життЇвоњ снаги, допомагаЇ збер≥гати ≥ зм≥цнювати "золоту нитку ≥стор≥њ", розвивати рац≥ональну самобутн≥сть.

‘ольклор. ” ньому в≥дображена багатогранна ≥ глибока душа народу, його духовне багатство. ” фольклор≥ - першовитоки ориг≥нального св≥тосприйманн¤, самобутнього тлумаченн¤ ¤вищ природи ≥ людського житт¤. ” ƒумах, п≥сн¤х, присл≥в'¤х ≥ приказках, скоромовках, л≥чилках та ≥нших фольклорних перлинах у високопоетичн≥й ≥ глибоко л≥ричн≥й форм≥ в≥дображено весь культурно-≥сторичний, мистецький шл¤х украњнського народу. ” фольклор≥ вс¤ минувшина ≥ дол¤ ”крањни: пер≥оди високих п≥днесень ≥ траг≥чних пад≥нь, нац≥онально-визвольних ≥ соц≥альних збурень, в≥дчайдушноњ гайдамаччини ≥ звит¤жноњ козаччини, стор≥нки масового героњзму, епохи творчоњ прац≥ ≥ мистецького п≥знанн¤ д≥йсност≥, оманливих над≥й та ≥люз≥й, знев≥ри ≥ зради тощо.

”крањнський народ Ч один ≥з найп≥сенн≥ших у св≥т≥. ѕоринаючи в естетично принадне народноп≥сенне багатство, кожен учень усв≥домлюЇ, що п≥сн¤ Ч незм≥нний супутник украњнц¤. ¬она супроводжуЇ весь його життЇвий шл¤х Ч в≥д народженн¤ до домовини. ‘ольклорне вихованн¤ пробуджуЇ любов до житт¤, енерг≥ю нац≥онального творенн¤, ≥ теплоту серц¤, ≥ н≥жн≥сть душ≥. ѕрипадаючи спраглими вустами до фольклорних джерел, учн≥ сповнюютьс¤ св≥тлими дерзанн¤ми, устремл≥нн¤ми утверджувати в житт≥ добро, правду, красу. ‘ольклорн≥ засоби спри¤ють формуванню всеос¤жност≥ њњ глибини украњнськоњ душ≥, њњ л≥ризму ≥ романтичноњ п≥днесеност≥.

‘ольклорне вихованн¤ Ї найважлив≥шою частиною етнопедагог≥ки, серцевиною нац≥ональноњ системи вихованн¤. ¬≥дроджуючи нац≥ональну систему вихованн¤, необх≥дно домагатис¤, щоб у кожн≥й родин≥, школ≥ в д≥¤льност≥ кожного вчител¤, виховател¤ широко застосовувалис¤ ≥, саме пон¤тт¤, ≥ зм≥ст фольклорного вихованн¤.

Ќац≥ональне мистецтво. —истема нац≥онального вихованн¤ використовуЇ практично невичерпн≥ можливост≥ народного ≥ профес≥йного мистецтва у формуванн≥ людини-гуман≥ста. ≤сторична енерг≥¤ народу, ст≥йк≥сть, багатство ≥ краса його нац≥онального духу трансформувалис¤ ≥ акумулювалис¤ в р≥зноман≥тних видах ≥ жанрах мистецтва Ч п≥сенному, музичному, танцювальному, декоративно-прикладному тощо. ѕроймаючись чарами естетичних ц≥нностей, д≥йств, учн≥ переконуютьс¤ в тому, що мистецькими традиц≥¤ми пройн¤т≥ вс≥ сфери житт¤, д≥¤льност≥, побуту ≥ дозв≥лл¤ народу.

Ќац≥ональне мистецтво ¤к най¤скрав≥ше вт≥ленн¤ творчого потенц≥алу народу завжди було масовим зан¤тт¤м, ≥ в цьому секрет виникненн¤ багатьох мистецьких осередк≥в, шк≥л. ѕо¤ви народних майстр≥в, ориг≥нальних мистецьких почерк≥в, стил≥в, напр¤м≥в. ” процес≥ вихованн¤ дитина поступово вводилас¤ в св≥т прекрасного: спочатку вона бачила р≥зьблене чи намальоване "сонечко" на колисц≥, ¤скраву саморобну забавку, вловлювала гармон≥йн≥ звуки р≥зних бр¤зкалець, дзв≥ночк≥в, глибоко сприймала задушевн≥ колисков≥ п≥сн≥, п≥зн≥ше сама дитина виготовл¤ла ≥грашки з соломи, лози, розмальовувала писанки та ≥н. ƒал≥Чособиста участь у хороводах, танках, хоровому сп≥в≥, вишиванн≥, тканн≥, гр≥ на музичних ≥нструментах, прикрашенн≥ ≥нтер'Їру житла, побуту ≥ неодм≥нноЧв змаганн≥: хто зробить красив≥ше, вигадлив≥ше, дотепн≥ше, обов'¤зково ,в дус≥ нац≥онального осмисленн¤ д≥йсност≥.

Ќародний досв≥д естетичного вихованн¤ пол¤гаЇ в тому, що д≥ти навчаютьс¤ мистецьких ум≥нь, смак≥в у практичн≥й д≥¤льност≥, шл¤хом продовженн¤ творчих традиц≥й батьк≥в, д≥д≥в ≥ прад≥д≥в. ќволод≥ваючи мистецтвом (кобзарством, рушникарством, килимарством, р≥зьб¤рством та ≥н. народними ремеслами, д≥ти засвоюють духовн≥сть, ≥дейн≥сть, моральн≥сть, естетику р≥дного народу. «аслуговуЇ найпильн≥шоњ уваги ≥ повсюдноњ реал≥зац≥њ одна ≥з законом≥рностей вихованн¤: ¤к окрема творча особист≥сть, так ≥ масова творч≥сть молод≥ най≠усп≥шн≥ше формуютьс¤ на основ≥ практичного оволод≥нн¤ р≥зноман≥тними видами, жанрами народного та профес≥йного мистецтва.

ћистецтво, ¤к могутн≥й зас≥б вихованн¤, ц≥нне тим, що в ньому в концентрованому вигл¤д≥, естетичн≥й форм≥ нав≥чно матер≥ал≥зуЇтьс¤ непом≥тний дл¤ ока ≥ часто незбагненний дл¤ розуму рац≥ональний дух Чвищий ви¤в творчого ген≥¤ народу.

Ќародний календар. ÷е система ≥сторично обумовлених дат, под≥й, св¤т, традиц≥й, звичањв ≥ обр¤д≥в, ¤к≥ в певн≥й посл≥довност≥ в≥дзначаютьс¤ вс≥м, народом прот¤гом року. Ќародний календар Ч енциклопед≥¤ житт¤ трудовоњ д≥¤льност≥, культури, побуту ≥ дозв≥лл¤ народу, могутн≥й ≥ гармон≥йний комплекс ≥дейно-моральних, емоц≥йно-естетичних засоб≥в вихованн¤ п≥дростаючих покол≥нь. ўодо молод≥ народний календар виконуЇ роль серцевини природов≥дпов≥дноњ програми нац≥онального вихованн¤. ожна дата, св¤то, урочист≥сть народного календар¤ р¤сн≥ють традиц≥¤ми ≥ звича¤ми, ¤к≥ пов'¤зан≥ з природою, р≥дного краю, а також з природою самоњ людини. ¬еликий виховний зм≥ст дат, под≥й, урочистостей народного календар¤ пол¤гаЇ в тому, що в основ≥ Ч трудова д≥¤льн≥сть людей, њњ р≥зноман≥тн≥ види в залежност≥ в≥д пори року.

ѕедагог≥ку народного календар¤ можна назвати педагог≥кою житт¤ ≥ прац≥, добра ≥ краси. «м≥ст народного календар¤, його ≥дейно-моральна наснажен≥сть мудро спр¤мован≥ на вихованн¤ в молод≥ добропор¤дност≥, доброд≥йност≥, милосерд¤, багатьох ≥нших чеснот. “ак, важлив≥ виховн≥ функц≥њ мають весн¤н≥ дати ≥ св¤та календар¤: день зустр≥ч≥ весни, день птах≥в, св¤то початку оранки (день першоњ борозни) ≥ с≥вби, пасхальне св¤то, св¤то перших сход≥в, день чищенн¤ джерел ≥ криниць тощо. ” процес≥ п≥дготовки ≥ в≥дзначенн¤ цих св¤т, урочистостей в учн≥в виховуютьс¤ почутт¤ господар¤ р≥дноњ земл≥, працьовит≥сть, дбайлив≥сть, ≥н≥ц≥ативн≥сть ≥ п≥дприЇмлив≥сть, ¤кост≥ турботливого с≥м'¤нина, охоронц¤ природи.

“радиц≥њ, звичањ ≥ обр¤ди народного календар¤ комплексно д≥ють на особист≥сть, всеб≥чно розвивають њњ. Ќародний календар лежить в основ≥ нац≥онального календар¤, ¤кий в≥дображаЇ в своњх датах ≥ урочистост¤х духовн≥сть р≥дного народу, основн≥ под≥њ, ¤вища його ≥стор≥њ багатогранного сучасного житт¤.

Ќац≥ональна символ≥ка. Ќаш народ виробив багатющу символ≥ку, ¤ка виникала та усталювалас¤ прот¤гом стол≥ть ≥ стосуЇтьс¤ ≥стотних стор≥н, доленосних под≥й ≥з житт¤ украњнськоњ нац≥њ, держави, духовност≥. —имвол≥ка м≥стить у соб≥ важливий ф≥лософський, пол≥тичний, ≥дейно-моральний та естетичний зм≥ст ≥ спр¤мован≥сть.

”крањнська нац≥ональна символ≥ка виконуЇ ≥сторично важлив≥ функц≥њ консол≥дац≥њ нац≥њ в Їдину етнограф≥чну, культурно-≥сторичну сп≥льноту, об'Їднанн¤ споконв≥чних украњнських земель в Їдину суверенну державу.

Ќац≥ональн≥ символи ”крањни Ч герб (тризуб), прапор (жовто блакитний), г≥мн Ђўе не вмерла ”крањнаї, в ≥сторичн≥й пам'¤т≥ народу символ≥зують державну, пол≥тичну, економ≥чну ≥ нац≥ональну незалежн≥сть ”крањни. ѕалкий украњнський патр≥отизм, високу громад¤нськ≥сть, глибокий гуман≥зм виховують в молод≥ символи Ч герби ≥сторичних, природогеограф≥чних зон ”крањни (¬олин≥, √аличини, ѕод≥лл¤, —лоб≥дщини та ≥н.).

¬ажливими традиц≥йними засобами патр≥отичного, гуман≥стичного ≥ громад¤нського вихованн¤ молод≥ Ї символи, пов'¤зан≥ з козацтвом, «апор≥зькою —≥ччю, гетьманщиною. “ак≥ пон¤тт¤, ¤к «апор≥зька —≥ч. ’ортиц¤, улава, бунчук, пернач, козацький прапор, образи в≥чно живих у пам'¤т≥ народн≥й козак≥в-вит¤з≥в Ѕайди, ћама¤, “араса Ѕульби символ≥зують незламн≥сть, ст≥йк≥сть у в≥дстоюванн≥ свободи народу.

«авд¤ки етн≥чним символам (берегин¤, обереги пам'¤т≥, калина, верба тощо) в св≥домост≥ кожного украњнц¤ виникають дорог≥ серцю образи дитинства, р≥дного краю, батьк≥вськоњ хати, родинного вогнища. Ќародна символ≥ка маЇ велике значенн¤ в етн≥зац≥њ д≥тей, формуванн≥ в них ≥сторичноњ пам'¤т≥, св≥домост≥.

Ќародн≥ прикмети, в≥руванн¤. ¬ них в≥дображен≥ зм≥ст ≥ особливост≥ народного св≥тосприйманн¤, знанн¤, ¤к≥ виконують у житт≥ ор≥Їнтуючу, регулюючу ≥ прогнозуючу функц≥њ. “ак≥ згустки народних спостережень, передбачень часто заф≥ксован≥ в крилатих виразах, усталених висловлюванн¤х. ” прикметах та в≥руванн¤х сконцентрован≥ результати багатор≥чних спостережень д≥д≥в ≥ прад≥д≥в над ¤вищами природи, порами року, флорою ≥ фауною р≥дного краю. Ќаприклад: "Ѕагато хрущ≥в весною Ч на жарке л≥то", "Ќе руйнуй гн≥зда ласт≥вки, бо будеш з ластовинн¤м", "—оловейко вдавивс¤ ¤чм≥нним колосом, а зозул¤Ч мандибуркою" та ≥н.

Ќародн≥ прикмети та в≥руванн¤ одухотворюють природу, вчать д≥тей берегти, примножувати та п≥знавати њњ особливост≥, закони розвитку. ¬они Ї складовою частиною багатьох галузей народних знань Ч народноњ б≥олог≥њ, астроном≥њ, медицини, метеоролог≥њ, хл≥боробськоњ справи тощо. Ќародн≥ прикмети у ц≥кав≥й, нер≥дко дотепн≥й ≥ км≥тлив≥й форм≥ розкривають важлив≥ гран≥ житт¤ природи, людей. √либоке знанн¤ народних прикмет спри¤Ї п≥дготовц≥ молод≥ до само≠ст≥йного житт¤, усп≥шноњ трудовоњ, господарськоњ д≥¤льност≥ в майбутньому.

Ќародн≥ в≥руванн¤, ворож≥нн¤ Ї важливими сферами духовност≥ народу. ¬они мають не лише ≤сторико-культурне, а й п≥знавально-виховне значенн¤. ” в≥руванн¤х ≥ ворож≥нн¤х в≥дображено специф≥чн≥ особливост≥ способу мисленн¤, так≥ його прийоми, ¤к ≥деал≥зац≥¤, г≥пербол≥зац≥¤, персон≥ф≥кац≥¤ тощо. ѕродовжуючи так≥ народн≥ традиц≥њ, наприклад, у дн≥ св¤т ≤вана упала, јндр≥¤ тощо, молодь вчитьс¤ прогнозувати, передбачати майбутнЇ, певн≥ под≥њ в житт≥, переконуЇтьс¤ в тому, що необх≥дно пост≥йно розвивати власне п≥знанн¤ д≥йсност≥, гармон≥йно поЇднувати в житт≥ матер≥альн≥ ≥ духовн≥ (≥деальн≥) чинники.

–ел≥г≥йн≥ виховн≥ традиц≥њ. Ќе можна закривати оч≥ на той ≤сторичний факт, що в процес≥ зародженн¤ та становленн¤ украњнськоњ нац≥ональноњ системи вихованн¤ ≥ в наш час рел≥г≥йн≥ виховн≥ традиц≥њ мали ≥ мають значний вплив на молодь, в першу чергу з с≥мей в≥руючих, ¤ких нин≥ на ”крањн≥ м≥льйони.

’ристи¤нство, зокрема православна рел≥г≥¤, в≥ра наших предк≥в утверджуЇ загальнолюдськ≥ ≥дењ та ≥деали добра, правди, краси, справедливост≥, благородства, милосерд¤ тощо. –ел≥г≥йне мисленн¤, духовн≥сть Ч це специф≥чна сфера ≥деального житт¤, ¤ка набуваЇ нац≥ональних! ознак. ѕ≥д впливом рел≥г≥њ в учн≥в, ¤к правило, формуютьс¤ гуманн≥ погл¤ди, на людину, природу, сусп≥льство. “ак≥ учн≥ не можуть зробити зла, шкоди ≥нш≥й людин≥. ѕрот¤гом стол≥ть рел≥г≥¤, церква виробили д≥йов≥ виховн≥ традиц≥њ ≥ звичањ (моральн≥, трудов≥, естетичн≥ тощо). ” народн≥й св≥домост≥ мирно сп≥в≥снують ≥ рел≥г≥йн≥ ≥ нерел≥г≥йн≥ погл¤ди, виховн≥ традиц≥њ. Ќац≥ональна система вихованн¤ використовуЇ кращ≥ здобутки церкви, рел≥г≥њ у вихованн≥ п≥дростаючих покол≥нь. ѕри цьому батькам, педагогам, громадськост≥ необх≥дно про¤вл¤ти високу тактовн≥сть, толерантн≥сть у ставленн≥ до учн≥в, батьки ¤ких належать до р≥зних рел≥г≥йних конфес≥й, церковних громад.

–одинно-побутова культура. ќдне з найважлив≥ших ≥ нев≥дкладних завдань Ч в≥дродженн¤ багато численних традиц≥й украњнськоњ родинно-побутовоњ культури, њњ основу складають глибока ≥ всеперемагаюча любов, материнська ≥ батьк≥вська, до д≥тей, шанобливе ставленн¤ до бабус≥ ≥ д≥дус¤, ≥нших родич≥в, прив'¤зан≥сть до отчого дому, специф≥чне, у в≥дпов≥дност≥ з традиц≥йним розум≥нн¤м украњнц¤ми краси ≥ затишку, оформленн¤ хати (к≥мнати, квартири), садиби, ≥ гуманне ставленн¤ до природи, людей ≥нших нац≥ональностей.

–одинно-побутова культураЧ де збереженн¤ р≥дноњ мови, продовженн¤ запов≥т≥в батьк≥в ≥ д≥д≥в, вивченн¤ свого родоводу, ≥стор≥њ на роду, розвиток (р≥дного мистецтва, житт¤ за нормами народноњ морал≥, етикету та ≥н. Ќац≥ональна система вихованн¤ розкриваЇ п≥дростаючим покол≥нн¤м витоки родинно-побутовоњ культури, зм≥цнюЇ с≥м'ю Ч "нац≥ю в м≥н≥атюр≥". –одинно-побутова культура пост≥йно збагачуЇтьс¤ ≥ поглиблюЇтьс¤ в результат≥ вдосконаленн¤ с≥мейних стосунк≥в, п≥знанн¤ духовноњ спадщини батьк≥в, д≥д≥в ≥ прад≥д≥в, а також здобутк≥в сучасноњ науки, досв≥д ≥нших родин з питань вихован≠н¤ д≥тей.

Ќац≥ональн≥ традиц≥њ, звичањ ≥ обр¤ди. ¬ основ≥ пон¤ть "народ", "нац≥¤" лежать ст≥йк≥ в≥ков≥чн≥ традиц≥њ Ч трудов≥, моральн≥, естетичн≥ та ≥н. “радиц≥њ ≥ звичањ бувають родинн≥, рег≥ональн≥ ≥ загальнонац≥ональн≥. —еред численних традиц≥й ≥ звичањв пров≥дне м≥сце належить культуротворчим ≥ духотворчим. пол≥тичним ≥ державотворчим. “радиц≥њ, звичањ ≥ обр¤ди об'Їднують минуле ≥ майбутнЇ народу, старш≥ ≥ молодш≥ покол≥нн¤, ≥нтегрують етн≥чну сп≥льн≥сть людей у високорозвинену сучасну нац≥ю. “радиц≥њ ≥ звичањЧце своЇр≥дн≥ в≥ков≥чн≥ духовн≥ устроњ розвитку народу, нац≥њ, ¤к≥ вт≥люють у соб≥ кращ≥ дос¤гненн¤ в ≥дейному, моральному, трудовому ≥ естетичному житт≥. ѕрактично прилучаючись до традиц≥й, звичањв ≥ обр¤д≥в народу, молодь вбираЇ в себе њхн≥й ф≥лософський, ≥дейно-моральний, психолог≥чний ≥ естетичний зм≥ст, поступово стаючи нев≥д'Їмною частиною р≥дного народу, нац≥њ.

Ќац≥ональна творч≥сть. «м≥ст, принципи, форми ≥ методи украњнськоњ нац≥ональноњ системи вихованн¤ готують юнак≥в ≥ д≥вчат до народноњ творчост≥, виробл¤ють у них .творче ставленн¤ до житт¤. ќволод≥нн¤ кожним вихованцем нац≥ональним св≥тогл¤дом, характером, св≥дом≥стю, способом мисленн¤ забезпечуЇ те, що в≥н починаЇ творити саме по-украњнськи, в традиц≥йному нац≥ональному дус≥. Ќац≥ональна система вихованн¤ створюЇ вс≥ умови дл¤ того, щоб розкривалис¤ природн≥ задатки, формувалис¤ нахили, зд≥бност≥, виробл¤лос¤ творче, самобутнЇ св≥тобаченн¤ кожноњ особистост≥, реал≥зовувавс¤ њњ творчий потенц≥ал. √либоке знанн¤ учн¤ми творчих ум≥нь р≥дного народу, його творчоњ спадщини стимулюЇ пробудженн¤ в них творчих задум≥в, порив≥в ≥ практичну њх реал≥зац≥ю. ожен вихованець в залежност≥ в≥д природних задатк≥в, ступен¤ њх розвитку стаЇ сп≥вучасником, творцем культури, ≥стор≥њ р≥дного народу, його самост≥йноњ державност≥. Ќац≥ональна творч≥сть -це конкретний ви¤в загальнолюдськоњ творчост≥.

Ќац≥ональна система вихованн¤ широко використовуЇ традиц≥њ ≥ звичањ з метою формуванн¤ в молод≥ етн≥чноњ самобутност≥, творчого ставленн¤ до д≥йсност≥. якщо неспри¤тлив≥ пол≥тичн≥, ≥деолог≥чн≥ та адм≥н≥стративн≥ фактори гальмують реал≥зац≥ю ≥ розвиток традиц≥й, звичањв ≥ обр¤д≥в народноњ творчост≥, то цим самим гальмуЇтьс¤ ≥ руйнуЇтьс¤ нац≥ональна система вихованн¤. ѕри цьому ланки, заклади нац≥ональноњ системи вихованн¤ можуть формально залишатис¤, але нац≥ональний зм≥ст, дух њх вихолощуЇтьс¤, ¤к це ≥ було в роки культу особи ≥ застою. ¬исоке ≥сторичне покликанн¤ батьк≥в, педагог≥в, громадськост≥ так впливати на молодь, щоб вона обер≥гала, ¤к з≥ницю ока, ≥ збагачувала ≤дейно-моральний, емоц≥йно-естетичний потенц≥ал традиц≥й, звичањв ≥ обр¤д≥в народноњ творчост≥.

¬ихована в творчому нац≥ональному дус≥, молодь покликана розвивати традиц≥њ ≥ звичањ батьк≥в ≥ д≥д≥в у нових конкретно-≥сторичних обставинах, поглиблюючи самобутн≥й колорит суверенноњ ”крањни.

якщо нац≥ональна система вихованн¤ переобт¤жена абстрактними ≥де¤ми, знанн¤ми ≥ вони не набувають конкретноњ нац≥ональноњ реальност≥ та форми, такий зм≥ст осв≥ти втрачаЇ свою виховну функц≥ю ≥, ¤к правило, не перетворюЇтьс¤ в погл¤ди, переконанн¤, ≥деали, ¤кост≥ характеру особистост≥, а отже, ¤кост≥ п≥дростаючих покол≥нь, усього народу. “ака система вихованн¤ втрачаЇ нац≥ональний зм≥ст ≥ характер, позбавл¤Їтьс¤ життЇздатност≥, тобто можливост≥ розвиватис¤ ≥ самовдосконалюватис¤.

Ќац≥ональна система вихованн¤ Ї складовою ≥ нев≥д'Їмною частиною життЇд≥¤льност≥, життЇтворчост≥ р≥дного народу. “ому система компонент≥в народноњ духовност≥, шл¤хи ≥ засоби њх формуванн¤ мають визначати сутн≥сть ≥ зм≥ст нац≥ональноњ системи вихованн¤.

ожен народ, нац≥¤, маЇ здобутки у розвитку культури, економ≥ки, науки, техн≥ки та ≤нших галузей житт¤. ѕредставники р≥зних народ≥в зд≥йснюють в≥дкритт¤, ¤к≥ стають сп≥льними надбанн¤ми всього св≥ту, загальнолюдськими дос¤гненн¤ми. —воњми вершинами, набутками ¤к про¤вами нац≥онального ген≥¤ пишаЇтьс¤ кожен народ.

як ≥ ≥нш≥ народи, украњнський народ маЇ своњ нац≥ональн≥ пр≥оритети, ¤к≥ стали загальнолюдськими надбанн¤ми. «добутки р≥дного народу, його видатних син≥в ≥ дочок у р≥зноман≥тних галуз¤х житт¤ ≥ д≥¤льност≥ мають займати найвищий статус у зм≥ст≥ осв≥ти ≥ вихованн¤.

≤. 2. ѕроблеми нац≥онального вихованн¤ в творч≥й спадщин≥ в≥тчизн¤них педагог≥в.

¬насл≥док в≥дсутност≥ власноњ державност≥ школа в ”крањн≥ на початку XX ст. була не засобом просв≥ти народу, а ур¤довою ≥нституц≥Їю, зд≥йснювала "пол≥тику рабського вихованн¤" (—. –усова), осв≥тн¤ система побудована "на спотворених, суперечливих природ≥ людини, вигаданих принципах" (я. „еп≥га), а мета, завданн¤, зм≥ст ≥ методи осв≥ти, навчанн¤ ≥ вихованн¤ не в≥дпов≥дали запитам особливост≥ украњнськоњ дитини, потребам украњнського народу про що стверджуЇ Ѕ. √р≥нченко в "√ромадськ≥й думц≥", "Ќов≥й громад≥",†††††††††††††††††††††††† ћ. √рушевський в "Ћ≥тературно-науковому в≥снику", "Ќов≥й школ≥" , "—ел≥",††††††††† “. Ўерстюк, —. –усова, я. „еп≥га, —. „еркасенко, ¬. ѕрокопович ≥ —. ѕал¤ничка у "—в≥тл≥", — –усова, я. „еп≥га та ≥нш≥ в "Ќародном учителе".

—вого часу . ”шинський писав, що, нер≥дна украњнськ≥й дитин≥ школа не розвиваЇ, а псуЇ њњ душу, вона "чужа й неприв≥тна", "безсила", бо не спираЇтьс¤ на Їдино пл≥дний грунт Ч р≥дну мову навчанн¤ й народн≥ почутт¤, ≥, нарешт≥, "непотр≥бна" украњнському народов≥. Ѕ.√р≥нченко, ¤к ≥ .”шинський, на конкретних прикладах ≥ фактах показав, що "московська школа в украњнському сел≥ нижча в≥д народу, безсила й некорисна, доброго сл≥ду не кине, бо спин¤Ї в дитини розвиток, душу ж не розвиваЇ, а псуЇ, огидний жаргон, що вона виробл¤, здатний х≥ба що ¤беду скласти, ц¤ школа замалим не пекло дитин≥". [49; 244]

ћ.√рушевський, проанал≥зувавши ≥стор≥ю осв≥тньоњ справи в≥д найдавн≥ших час≥в до початку XX ст. ≥ стан тогочасноњ осв≥ти в ”крањн≥, в≥дзначав, що "м≥ж р≥зними кра¤ми –ос≥њ ”крањна., належить до найг≥рших, найменш осв≥чених", "”крањна стала одн≥Їю з найтемн≥ших стор≥н. нижок, газет м≥ж народом розходитьс¤ незвичайно мало. Ћюди не мають пон¤тт¤ н≥ про що". ”крањнський народ в≥дчужували в≥д нац≥онального житт¤ Ч"мовчи, не розсуждай, що прикажуть Ч сповн¤й", привчали забувати й зневажати своЇ, близьке, р≥дне.

≤дењ й думки Ѕ.√р≥нченка ≥ ћ.√рушевського розвивали видавц≥ й дописувач≥ журналу Ђ—в≥тлої, ¤к≥ переконливо обірунтовували тезу про те, що рос≥йськомовна школа в ”крањн≥ не задовольн¤ла потреби ¤к окремо вз¤тоњ особистост≥, так ≥ всього украњнського народу, а навпаки, шкодила нац≥њ, вела њњ до деградац≥њ, занепаду ≥ виродженн¤. "™ школи ≥ на ”крањн≥, Ч писав я.„еп≥га, Ч а справжньоњ осв≥ти украњнський народ од них не маЇ. Ќе св≥т вони с≥ють в наш≥м народ≥, а темр¤ву... ¬ сучасн≥й школ≥ все, весь устр≥й, вс¤ система, починаючи од читанн¤ шкодливо одбиваЇтьс¤ на осв≥т≥ дитини, а через нењ на всьому украњнському народов≥. “акий стан осв≥ти не може заспокоњти наших культурно-нац≥ональних змаган≥й ≥ турбот".[54; 20]

1905Ч1914 рр. украњнськ≥ педагоги, письменники, осв≥тн≥ й культурн≥ д≥¤ч≥ сформулювали ≥ виклали на стор≥нках преси основн≥ теоретико-методолог≥чн≥ засади украњнськоњ нац≥ональноњ школи. —в≥дченн¤м цього Ї, зокрема, ≥ проекти украњнськоњ нац≥ональноњ школи та осв≥ти, розроблен≥ —.–усовою, я.„еп≥гою, —.—≥рополком, ≤.ёщишиним, редакц≥йними ком≥тетами журнал≥в "—в≥тло", "”читель" (Ћьв≥в), "Ќародньњй учитель", "”краинска¤ жизнь" ≥ доповнен≥ резолюц≥¤ми ≥ вимогами р≥зноман≥тних з'њзд≥в, курс≥в, сход≥в, з≥брань тощо. јнал≥з цих проект≥в даЇ змогу зробити висновок про те, що в них ч≥тко визначено мету, завданн¤, принципи, зм≥ст ≥ методи навчанн¤ ≥ вихованн¤ в нов≥й украњнськ≥й нац≥ональн≥й школ≥, њњ орган≥зац≥йну структуру, шл¤хи ≥ способи п≥дготовки нового вчител¤, р¤д ≥нших важливих теоретичних ≥ практичних питань. √оловне, що об'Їднувало назван≥ проекти, Ч це в≥дображенн¤ в них ≥дењ народност≥ вихованн¤, ¤ка в методолог≥чному план≥ виступаЇ найважлив≥шою законом≥рн≥стю розвитку осв≥ти ≥ школи в ”крањн≥.

ћету та завданн¤ вихованн¤ автори проект≥в визначали, спираючись на передовий в≥тчизн¤ний ≥ заруб≥жний педагог≥чний досв≥д, виход¤чи з ≥сторичноњ, економ≥чноњ, соц≥окультурноњ ≥ нац≥ональноњ обумовленост≥ процесу вихованн¤, врахуванн¤ об'Їктивних закон≥в ≥ законом≥рностей розвитку природи, сусп≥льства, людини ≥ людського мисленн¤.

¬ узагальненому вигл¤д≥ мету вихованн¤ розробники ≥ прихильники концепц≥њ украњнськоњ нац≥ональноњ школи вбачали у формуванн≥ всеб≥чно ≥ гармон≥йно розвиненоњ особистост≥, розвитку кращих њњ природних зд≥бностей, можливостей ≥ талант≥в, людини соц≥альне зр≥лоњ, високоморальноњ, розумове розвиненоњ, працелюбноњ, патр≥ота ”крањни. “ак, Ѕ.√р≥нченко метою вихованн¤ вважав формуванн¤ таких рис майбутнього громад¤нина ”крањни, ¤к глибокий патр≥отизм, гуманн≥сть, добропор¤дн≥сть у взаЇминах м≥ж людьми ус≥х нац≥й ≥ народностей. ¬≥н вид≥л¤в розумове, моральне, естетичне, ф≥зичне ≥ трудове вихованн¤. √оловне завданн¤ народноњ школи вбачав у п≥дготовц≥ д≥тей до майбутнього трудового житт¤. ѕедагог наголошував, що "вихованн¤ конче мусить бути нац≥ональне, система вихованн¤ повинна бути така, щоб у н≥й народн≥сть мала в≥дпов≥дне м≥сце".

ћ.√рушевський мету вихованн¤ вбачав у "п≥дготовц≥ будущих кадр≥в сусп≥льност≥", в≥д ¤ких житт¤ вимагаЇ "все б≥льшоњ ор≥Їнтац≥њ, зд≥бност≥, зручност≥, пристосуванн¤...".

” педагог≥чн≥й концепц≥њ —.–усовоњ мета вихованн¤ виражена з особливим гуман≥змом Ч "допомогти в≥льн≥й еволюц≥њ духовних ≥ ф≥зичних сил дитини", забезпечити "культ особи дитини, ¤ка в≥льно ви¤вл¤Ї ус≥ своњ творч≥ сили".

я. „еп≥га в≥дзначав, що головна мета "правдивоњ осв≥ти ≥ правдивого ви≠хованн¤" Ч "не перетворювати людську природу, а складати найпожиточн≥ш≥ умови дл¤ всеб≥чного розвитку людськоњ душ≥, у згод≥ з психоф≥зичною природою ≥ндив≥дуума ≥ р≥вн¤ти шл¤х до широкоњ творчост≥ ≥ самод≥¤льност≥ духа".

√оловним завданн¤м розумового вихованн¤ розробники проект≥в новоњ украњнськоњ школи вважали засвоЇнн¤ учн¤ми знань про природу, сусп≥льство, людину, оволод≥нн¤ основними мислительними операц≥¤ми, формуванн¤ ≥нтелектуальних ум≥нь ≥ св≥тогл¤ду. як в≥дзначала —.–усова, розумове вихованн¤ слугуЇ основою дл¤ всеб≥чного розвитку особистост≥. ¬исокий розум спри¤Ї прогресу науки, техн≥ки, культури, мистецтва, розвитку економ≥чних ≥ соц≥ально-пол≥тичних умов житт¤ сусп≥льства; розум формуЇ активну думку, конструктивну критику, ¤ка стимулюЇ пошук ≥стини, нових знань про природу, людину, сусп≥льство. [38; 115]

ќсь чому нова украњнська школа повинна звернути "велику увагу на формуванн¤ розуму, на дисципл≥нувавс¤ розумових сил, не на накиданн¤ в голов≥ учн¤ р≥зноман≥тного знанн¤, а на виробленн¤ самого розуму й активноњ думки". ¬чена дала багато конкретних практичних порад щодо формуванн¤ ≥нтелектуальних ум≥нь учн≥в, зокрема таких, ¤к ум≥нн¤ читати, слухати, писати, працювати з книжкою, звертала увагу на необх≥дн≥сть дотриманн¤ режиму розу≠мовоњ прац≥ (ч≥тка орган≥зац≥¤, правила г≥г≥Їни, виробленн¤ вм≥нн¤ есе робити правильно ≥ охайно, чергувати розумову працю з ф≥зичною, виб≥р зручного дл¤ роботи часу дн¤, доби, тижн¤, пори року та ≥н.). ќсобливий наголос вона робила на необх≥дност≥ виробленн¤ в учн≥в ум≥нн¤ працювати самост≥йно: "самост≥йна прац¤ скр≥зь".

” розв'¤занн≥ проблем розумового вихованн¤ украњнськ≥ педагоги намагалис¤ творчо використати ≥дењ, думки, положенн¤ ≥ висновки тих учених-педагог≥в, ¤к≥ в основу розумового вихованн¤ покладали принцип засвоЇнн¤ учн¤ми знань, що виробило людство в процес≥ навчанн¤ ( оменський, Ћокк, √ербарт, ѕирогов та ≥н.), ≥ тих, ¤к≥ виходили з положенн¤, що розум дитини розвиваЇтьс¤ насамперед у процес≥ њњ в≥льноњ природноњ самост≥йноњ д≥¤льност≥ (–уссо та його посл≥довники). ћоральне вихованн¤ розгл¤далос¤ ¤к ц≥л≥сний процес формуванн¤ у д≥тей моральних у¤влень, почутт≥в, моральноњ св≥домост≥ ≥ повед≥нки. √оловне завданн¤ морального вихованн¤ я.„еп≥га вбачав у тому, щоб "зберегти ц≥л≥сть ≥ чистоту людськоњ природи в дитин≥", "зберегти душу дитини нез≥псованою", допомогти "добрим почутт¤м пробитись з-п≥д намулу оточ≥нн¤", "розвинуть в душах д≥тей зерна гарних людських почутт≥в", забезпечити розвиток у д≥тей кращих моральних засад, њх систематичне й ц≥леспр¤моване моральне вдосконаленн¤". ¬ажливим джерелом морального вихованн¤ Ї с≥м'¤, нац≥ональна ≥ соц≥окультурна сфери, що оточують дитину.

Ќайважлив≥шими методами морального вихованн¤ називалис¤ особистий приклад виховател¤, роз'¤сненн¤ моральних норм ≥ правил повед≥нки, формуванн¤ моральноњ св≥домост≥, залученн¤ учн≥в до безпосередньоњ участ≥ у добрих ≥ корисних справах тощо.

ѕ≥д естетичним вихованн¤м автори украњнських часопис≥в 1905Ч1914 рр. розум≥ли систему комплексного й посл≥довного впливу на учн≥в з боку соц≥≠альних ≥нституц≥й з метою формуванн¤ естетичноњ св≥домост≥, виробленн¤ здатност≥ сприймати, в≥дчувати й оц≥нювати красу в навколишньому св≥т≥, розвитку художньо-творчих зд≥бностей, прагнень, здатност≥ ≥ потреби нести красу в навколишнЇ середовище, повед≥нку. ѕров≥дною естетичною категор≥Їю виступала категор≥¤ прекрасного в комплекс≥ з такими пон¤тт¤ми, ¤к естетичне ставленн¤, почутт¤, естетична св≥дом≥сть, норма, оц≥нка, естетичний смак, ≥деал тощо. Ќайважлив≥шими джерелами естетичного вихованн¤ називалис¤ природа, под≥њ сусп≥льного житт¤, л≥тература, мистецтво, "безпосередн≥й вплив учител¤" (—.–усова), найважлив≥шими ланками Ч с≥м'¤, дит¤чий садок, школа тощо.

√оловн≥ завданн¤ в галуз≥ трудового вихованн¤ розробники концепц≥њ украњнськоњ нац≥ональноњ школи 1905Ч1914 рр. вбачали в тому, щоб виховати в учн≥в любов до прац≥ ≥ людей прац≥, ознайомити з основами промислового ≥ с≥льськогосподарського виробництва, сформувати певн≥ трудов≥ вм≥нн¤ ≥ навички, спри¤ти усв≥домленому вибору виду майбутньоњ трудовоњ д≥¤льност≥. ‘≥зичне вихованн¤, на њхню думку, покликане спри¤ти ф≥зичному розвитков≥ дитини, формувати ≥нтерес ≥ потребу до зан¤ть ф≥зичною культурою ≥ спортом задл¤ зм≥цненн¤ здоров'¤, створювати умови дл¤ посиленн¤ впливу на розумове, моральне, естетичне ≥ трудове вихованн¤. ¬ ц≥леспр¤мованому навчально-виховному процес≥ вс≥ ц≥ завданн¤ розгл¤далис¤ у т≥сному взаЇмозв'¤зку, нерозривн≥й взаЇмообумовленост≥, узгодженост≥, взаЇмод≥њ.

–озд≥л II. —пециф≥ка використанн¤ украњнськоњ календарноњ обр¤довост≥ л≥тнього циклу у педагог≥чному процес≥ школи ≤ ступен¤.

II. 1. ”крањнознавство в педагог≥чному процес≥ сучасноњ початковоњ школи.

ѕочаток демократизац≥њ в крањн≥ знаменував собою пер≥од бурхливого нац≥онального в≥дродженн¤ народ≥в (етнос≥в). ”роки культу особи ≥ застою гальмувавс¤, а нер≥дко ≥ заборон¤вс¤ багатогранний процес розвитку нац≥ональноњ духовност≥, культури, осв≥ти. Ўтучно створювалис¤ численн≥ перешкоди в справ≥ навчанн¤ ≥ вихованн¤ п≥дростаючих покол≥нь, що призвело до глибокоњ кризи в розвитку школи ≥ педагог≥ки. ¬иникла гостра потреба в глибокому ≥ всеб≥чному досл≥дженн≥ причин ц≥Їњ кризи та накресленн≥ науково обірунтованих шл¤х≥в виходу з нењ.

ћаг≥стральним шл¤хом розвитку школи ≥ осв≥ти п≥дтвердженим ≥стор≥Їю розвитку ус≥х народ≥в св≥ту в≥тчизн¤ним багатов≥ковим розвитком, Ї ц≥леспр¤моване ≥ систематичне вихованн¤ п≥дростаючих покол≥нь на культурно-≥сторичних традиц≥¤х р≥дного народу з творчим використанн¤м елемент≥в нац≥ональних систем вихованн¤ ≥нших народ≥в.

”крањнська нац≥¤, ¤к ≥ вс≥ нац≥њ св≥товоњ сп≥вдружност≥, маЇ свою самобутню ≥стор≥ю, глибоко гуман≥стичну ≥деолог≥ю, власну ф≥лософ≥ю бутт¤, ориг≥нальну нац≥ональну систему вихованн¤. —в≥тогл¤дн≥ ≥дењ нац≥онального Їднанн¤, м≥цноњ дружби, товариськоњ взаЇмодопомоги ≥ милосерд¤, звеличенн¤ людини проймають ус≥ сфери творчоњ прац≥, природно-≥сторичного житт¤ украњнц≥в: державно-пол≥тичну д≥¤льн≥сть, право, мораль, економ≥ку, культуру мистецтво, нац≥ональн≥ традиц≥њ ≥ звичањ вихованн¤ п≥дростаючих покол≥нь. ѕерев≥рен≥ багатов≥ковим досв≥дом надбанн¤ народноњ мудрост≥ становл¤ть ≥дейно-моральну основу вихованн¤, ¤ке маЇ нац≥ональн≥ та загальнолюдськ≥ аспекти.

(ќсв≥та ≥ вихованн¤ Ї найважлив≥шими компонентами культури, ¤ка й усьому св≥т≥ розвиваЇтьс¤ нац≥ональними шл¤хами. ¬ихованн¤ Ч це насамперед "вбиранн¤" в себе кожною особист≥стю духовност≥ культури р≥дного народу, його нац≥онального духу, бутт¤. ¬≥дтворюючи себе з покол≥нн¤ в покол≥нн¤ (ф≥зично ≥ духовно) ≥ турбуючись про свою в≥чн≥сть бутт¤ в дружн≥м кол≥ народ≥в св≥ту, кожна нац≥¤ (етнос) п≥клуЇтьс¤ про вихованн¤ д≥тей, щоб вони продовжували у в≥ках культурно-≥сторичн≥ традиц≥њ батьк≥в, д≥д≥в ≥ прад≥д≥в. Ќаука доводить, що справжнЇ вихованн¤ Ї глибоко нац≥ональним за сутн≥стю, зм≥стом, характером та ≥сторичним покликанн¤м. јдже нац≥¤ Ч це насамперед система р≥зноман≥тних природних (б≥олог≥чних, зокрема анатом≥чних, ф≥з≥олог≥чних), псих≥чних, ≥сторично обумовлених ознак "т≥ла, душ≥ й розуму" ( . ƒ. ”шинський), тобто психолог≥њ, характеру, ≥нтелекту певноњ культурно-≥сторичноњ сп≥льност≥ людей. «аконом≥рно, що р≥зн≥ ознаки, ¤кост≥ людей в залежност≥ в≥д нац≥ональноњ приналежност≥ потр≥бно виховувати не однаковими, ун≥ф≥кованими дл¤ багатьох народ≥в, нац≥й, а навпаки, р≥зним зм≥стом, засобами, методами виховноњ роботи, ¤к≥ виробилис¤ в кожн≥й нац≥њ прот¤гом в≥к≥в ≥ ¤к≥ Ї складовою та нев≥д'Їмною часткою њњ самобутньоњ матер≥альноњ ≥ духовноњ культури.

¬идатн≥ ф≥лософи, етнографи, психологи ≥ педагоги св≥ту здавна визнавали, що вихованн¤ маЇ ¤скраво виражений нац≥ональний характер. як немаЇ людини взагал≥ (абстрактноњ, безликоњ, без конкретноњ нац≥ональноњ приналежност≥, а Ї людина-украњнець, рос≥¤нин, молдаванин...), так немаЇ ≥ вихованн¤ взагал≥, а Ї, ¤к зазначив ще . ƒ. ”шинський, рос≥йське вихованн¤, англ≥йське вихованн¤, н≥мецьке вихованн¤ тощо. ¬≥н твердив: "—тавши одним ≥з елемент≥в державного ≥ народного житт¤, громадське вихованн¤ п≥шло в кожного народу своњм особливим шл¤хом, ≥ тепер кожен Ївропейський народ маЇ свою окрему характеристичну систему вихованн¤. Ѕудучи украњнцем, . ƒ. ”шинський пишавс¤ своЇю нац≥ональною приналежн≥стю, написав фундаментальну працю з украњнського народознавства, ¤ка ще не надрукована н≥ рос≥йською, н≥ украњнською мовами. ¬≥н палко в≥дстоював природне право кожного народу мати нац≥ональну школу, нац≥ональну систему вихованн¤. [49; 244]

¬ажлив≥ положенн¤ про нац≥ональне вихованн¤ м≥ст¤ть прац≥††††††††††††††††† ѕ.ѕ. Ѕлонського. ¬≥н зазначав, що рос≥йська школа "повинна виховувати маленьких рос≥¤н". ѕ. ѕ. Ѕлонський п≥дкреслював: "ѕоск≥льки слово "нац≥¤" маЇ значенн¤ "народ" ми могли б назвати таке вихованн¤ глибоко нац≥ональним". ¬≥домий украњнський педагог —. –усова стверджувала: "Ќац≥ональне вихованн¤ забезпечуЇ кожн≥й нац≥њ найширшу демократизац≥ю осв≥ти, коли його творч≥ сили не будуть покал≥чен≥, а, навпаки, дадуть нов≥ ориг≥нальн≥, самобутн≥ скарби задл¤ вселюдського поступу: воно через пошану до свого народу виховуЇ в д≥т¤х пошану до ≥нших народ≥в...".

¬. ќ. —ухомлинський обірунтовував теор≥ю нац≥онального самовизначенн¤ учн≥в у процес≥ навчанн¤ ≥ вихованн¤. √либоко досл≥джуючи ≥ розвиваючи украњнську нац≥ональну педагог≥чну спадщину, ¬. ќ. —ухомлинський дос¤г вершин св≥товоњ педагог≥ки, ставши, на думку багатьох учених, одним ≥з найб≥льших педагог≥в XX стол≥тт¤.

Ќа кожному етап≥ свого розвитку украњнське нац≥ональне вихованн¤ ≥нтегровано збирало в себе кращ≥ здобутки св≥товоњ культури, ¤к≥ акумулювалис¤ у народних традиц≥¤х ≥ звича¤х, що стверджують добро, любов, красу, справедлив≥сть й ус≥х сферах житт¤, зокрема в справ≥ плеканн¤ молодого покол≥нн¤.

–езультати св≥тов≥дчутт¤ ≥ св≥торозум≥нн¤, св≥тогл¤дн≥ висновки ≥ уза≠гальненн¤ украњнц≥в надзвичайно ц≥нн≥ тим, що вони сформувалис¤ на основ≥ своЇр≥дного нац≥онального бутт¤, ¤ке внесло в св≥тову цив≥л≥зац≥ю багато самобутнього, неповторного. ÷е ¤скраво позначилос¤ ≥ на систем≥ вихованн¤ п≥дростаючих покол≥нь украњнц≥в. Ќа ц≥й основ≥ сформувалис¤ самобутн¤ украњнська система вихованн¤, њњ серцевина - нац≥ональний тип народного ≥деалу людини —правжнЇ вихованн¤ не може ≥снувати в ¤комусь "чистому" вигл¤д≥, бути нейтральним по п≥дношенню до нац≥њ, Їдиним дл¤ вс≥х людей планети. ¬ихованн¤ у вс≥ в≥ки було ≥ буде глибоко нац≥ональним за сутн≥стю, зм≥стом, характером ≥ засобами його реал≥зац≥њ. “ому пр≥оритетним напр¤мом розвитку сучасноњ педагог≥чноњ теор≥њ ≥ практики маЇ стати утвердженн¤ нац≥ональноњ системи вихованн¤ ¤к пров≥дного, системоутворюючого фактору культурно-нац≥онального в≥дродженн¤.

ѕравильно орган≥зоване нац≥ональне вихованн¤ формуЇ повноц≥нну ц≥л≥сну особист≥сть, суверенну ≥ндив≥дуальн≥сть, ¤ка щиро ц≥нуЇ свою громад¤нську, нац≥ональну ≥ особист≥сну г≥дн≥сть, сов≥сть ≥ честь. "«авд¤ки нац≥ональному ви≠хованню у д≥тей найповн≥ше враховуютьс¤ природн≥ задатки, формуютьс¤ нац≥ональний склад мисленн¤, псих≥ки, нац≥ональний характер ≥ св≥догл¤д. ќтже, йдетьс¤ про необх≥дн≥сть систематичного ≥ ц≥леспр¤мованого вихованн¤ нац≥онального типу особистост≥, формуванн¤ в нењ нац≥ональноњ св≥домост≥ ≥ самосв≥домост≥, чим дос¤гаЇтьс¤ духовна Їдн≥сть покол≥нь, наступн≥сть нац≥ональноњ культури ≥ безсмерт¤ нац≥њ.

Ќац≥ональне вихованн¤ Ч це вихованн¤ д≥тей на культурно-≥сторичному досв≥д≥ р≥дного народу, його традиц≥¤х, звича¤х ≥ обр¤дах багатов≥ков≥й виховн≥й мудрост≥, духовност≥. Ќац≥ональне вихованн¤ Ї конкретно-≥сторичним ви¤вом загальнолюдського гуман≥стичного ≥ демократичного вихованн¤. “аке вихованн¤ забезпечуЇ етн≥зац≥ю д≥тей, ¤к необх≥дний ≥ нев≥дТЇмний склад њх соц≥ал≥зац≥њ.

Ќац≥ональне вихованн¤ духовно в≥дтворюЇ в д≥т¤х р≥дний народ, ув≥чнюЇ в п≥дростаючих покол≥нн¤х ¤к специф≥чне, самобутнЇ, що Ї в кожн≥й нац≥њ, так ≥ загальнолюдське, сп≥льне дл¤ вс≥х нац≥й св≥ту. ”крањнське вихованн¤ формуЇ з д≥тей типових нос≥њв нац≥ональноњ культури, творц≥в ≥сторичного шл¤ху р≥дного народу, в≥рних продовжувач≥в справ, запов≥т≥в батьк≥в ≥ д≥д≥в.

ѕост≥йно розвиваючись, нац≥ональне вихованн¤ поглиблюЇтьс¤, збагачуЇтьс¤ новим зм≥стом, формами ≥ методами впливу на п≥дростаюч≥ покол≥нн¤. ќднак не все те, що виникаЇ в процес≥ розвитку нац≥онального вихованн¤, входить до його системи. Ќац≥ональна система вихованн¤ включаЇ в себе т≥ компоненти, ¤к≥ в≥дпов≥дають культурно-≥сторичним здобуткам нац≥њ, њњ перспективам розвитку, матер≥альним ≥ духовним ц≥нност¤м ≥ характеризуютьс¤ Їдн≥стю, ц≥л≥с≠н≥стю, взаЇмозалежн≥стю ≥ взаЇмозв'¤зком вс≥х своњх складових. ѕров≥дн≥ ≥дењ бутт¤ украњнського народу проймають всю нац≥ональну систему вихованн¤, ≥нтегрують њњ компоненти в культурно-≥сторичне ц≥ле, ц≥л≥сну систему.

Ќац≥ональна система вихованн¤Чце ≥сторично обумовлена ≥ створена самим народом система родинних ц≥нностей, ≥дей, погл¤д≥в, переконань, ≥деал≥в, традиц≥й, звичањв, навчально-виховних осередк≥в, заклад≥в та ≥нших форм соц≥альноњ практики, спр¤мованоњ на орган≥зац≥ю життЇд≥¤льност≥ п≥дростаючих покол≥нь, вихованн¤ њх у дус≥ природно-≥сторичного розвитку матер≥альноњ 1 духовноњ культури нац≥њ. —истема вихованн¤ грунтуЇтьс¤ на ≥де¤х нац≥онального св≥тогл¤ду, ф≥лософ≥њ, ≥деолог≥њ, а не на ≥де¤х ¤когось вченн¤ чи ¤коњсь парт≥њ, громадсько-пол≥тичноњ орган≥зац≥њ. Ќац≥ональна система вихованн¤ грунтуЇтьс¤ на засадах родинного вихованн¤, народноњ педагог≥ки, науковоњ педагог≥чноњ думки, що ув≥брали в себе надбанн¤ нац≥ональноњ виховноњ мудрост≥, дос¤гненн¤ св≥товоњ культури. ¬она охоплюЇ ≥дейне багатство народу, його морально-естетичн≥ ц≥нност≥, трансформован≥ в засобах народноњ педагог≥ки, народознавства, принципах, формах ≥ методах орган≥зац≥њ виховного впливу на молодь (теоретичний аспект), а також пост≥йну ≥ систематичну виховну д≥¤льн≥сть с≥м'њ, державних ≥ громадських навчально-виховних заклад≥в, осеред≠к≥в (практичний аспект).

ожне нове покол≥нн¤ включаЇтьс¤ у вже ≥снуючу нац≥ональну систему вихованн¤, ¤ка в≥дображаЇ ≥сторичн≥, географ≥чн≥, економ≥чн≥, етнограф≥чн≥ ≥ психолог≥чн≥ особливост≥ даного народу та адекватна його св≥тосприйманню ≥ св≥горозум≥нню, самобутньому культурно-≥сторичному шл¤ху розвитку. онцептуальне осмисленн¤ ц≥лей ≥ завдань, зм≥сту осв≥ти 1 характеру, нац≥ональноњ школи ≥ вихованн¤ переконуЇ в тому, що сутн≥сть нац≥ональноњ системи вихованн¤ розкриваЇтьс¤ в основних наукових пон¤тт¤х: нац≥ональне вихованн¤, нац≥ональна система осв≥ти, етнопедагог≥ка, нац≥ональна наукова педагог≥ка, нац≥ональна св≥дом≥сть ≥ самосв≥дом≥сть, нац≥ональний св≥тогл¤д, нац≥ональна ф≥лософ≥¤, нац≥ональна ≥деолог≥¤, народознавство, нац≥ональн≥ педагог≥чн≥ кадри та ≥н.

Ќац≥ональне вихованн¤ ірунтуЇтьс¤ на таких фундаментальних принципах, ¤к природов≥дпов≥дн≥сть, народн≥сть, культуров≥дпов≥дн≥сть, етн≥зац≥¤ вихованн¤, гуман≥зм, демократизм, зв'¤зок вихованн¤ з житт¤м, трудовою д≥¤льн≥стю народу, поЇднанн¤ педагог≥чного кер≥вництва з самод≥¤льн≥стю учн≥в, реал≥зац≥¤ народознавчого, людинознавчого ≥ особист≥сного п≥дход≥в у процес≥ навчанн¤ ≥ вихованн¤ та ≥н.

Ќин≥, в пер≥од бурхливого нац≥онального в≥дродженн¤, школа, педагог≥чн≥ колективи покликан≥ творчо осмислити уроки минулого, суть сучасних сусп≥льних процес≥в ≥ на ц≥й основ≥ п≥дготувати м≥цний фундамент дл¤ в≥дродженн¤ ≥ утвердженн¤ украњнськоњ та ≥нших нац≥ональних систем вихованн¤ народ≥в (етнос≥в), ¤к≥ живуть на територ≥њ ”крањни.

Ќародознавство в одному з вар≥ант≥в навчального плану шк≥льноњ осв≥ти вид≥лене ¤к окремий предмет. –озробка такого курсу допомагаЇ ц≥л≥сно ≥ системно подати зм≥ст народознавства ¤к галуз≥ знань про культуру та побут народ≥в св≥ту, њхню схож≥сть ≥ в≥дм≥нн≥сть; забезпечуЇ наступн≥сть ≥ пер≠спективн≥сть м≥ж початковою ≥ наступними ланками осв≥ти.

ћета цього курсу Ч ознайомити д≥тей з багатствами господарсько-культурноњ спадщини украњнського народу, народними традиц≥¤ми ≥ на ц≥й основ≥ фор≠мувати в них етн≥чну самосв≥дом≥сть, кращ≥ ¤кост≥ нац≥онального характеру, прагненн¤ до в≥дродженн¤ нац≥ональноњ культури..

” народознавств≥ вид≥л¤ютьс¤ так≥ компоненти зм≥сту:

1. ≈тн≥чна ≥стор≥¤ украњнц≥в (виникненн¤ ≥ формуванн¤ народу, нац≥њ) та етн≥чн≥ ознаки (мова, територ≥¤, елементи традиц≥йно-побутовоњ культури).

2. ѕозитивн≥ народн≥ традиц≥њ, звичањ, культурн≥ ц≥нност≥, народне мистецтво.

3. –озвиток нац≥ональних традиц≥й у сучасн≥й культурно-побутов≥й сфер≥.

4. ≈тн≥чн≥ процеси взаЇмод≥њ, взаЇмовпливу в традиц≥йно-побутов≥й сфер≥ украњнц≥в та ≥нших народ≥в, що живуть на територ≥њ ”крањни або межують з њњ кордонами.

ожний елемент традиц≥йно-побутовоњ культури, що складаЇ основу народознавчого зм≥сту (традиц≥йн≥ види господарства, домашн≥ промисли ≥ ремесла, народне житло, од¤г, кул≥нар≥¤, транспорт, громадський ≥ с≥мейний побут, св≥тогл¤дн≥ у¤вленн¤ ≥ в≥руванн¤, народн≥ знанн¤, фольклор, народне мистецтво), вимагаЇ висв≥тленн¤ рис, притаманних саме украњнському народу. ƒл¤ цього сл≥д вдаватис¤ до пор≥вн¤льних характеристик, наводити в≥домост≥ про елементи культури народ≥в, що жили в р≥зних ≥сторико-етнограф≥чних рег≥онах ”крањни. ¬одночас намагатис¤ показати нац≥ональну ц≥л≥сн≥сть культури нашого народу, його культурно-≥сторичну Їдн≥сть з народами св≥ту, значенн¤ здобутк≥в украњнськоњ народноњ культури.

–еал≥зуючи вид≥лений зм≥ст на р≥вн≥ конкретного навчального матер≥алу, необх≥дно показати зв'¤зки м≥ж ≥стор≥Їю своЇњ м≥сцевост≥ та ≥стор≥Їю ”крањни, взаЇмод≥ю минулого, сучасного ≥ майбутнього. ¬ажливо в ≥нтерпретац≥њ факт≥в забезпечити особист≥сне ставленн¤ дитини до глибокоњ давнини, в≥добразити досв≥д минулого в потребах, ≥нтересах, ц≥нност¤х сьогодн≥шнього дн¤, в мотивац≥йн≥й сфер≥ життЇд≥¤льност≥ учн¤. ÷е спри¤тиме розум≥нню дитиною сучасних етн≥чних процес≥в, виходу у широкий багатонац≥ональний ≥ пол≥ культури й й св≥т.

јктуал≥зац≥¤ одержуваних знань дос¤гаЇтьс¤ за рахунок систематизац≥њ навчального матер≥алу навколо життЇво важливих дл¤ дитини знань, ¤к≥ зумов≠л¤ть накопиченн¤ ≥ розвиток його соц≥ального досв≥ду.

” програмах вид≥л¤ютьс¤ так≥ теми:

1. "“во¤ св≥тлиц¤ Ч р≥дний д≥м",

2. "–≥д, родина, р≥дн¤",

3. "ƒе ти з'¤вивс¤ на св≥т",

4. "“в≥й р≥дний край",

5. "“во¤ крањна Ч ”крањна".

« метою п≥дготовки учн≥в до вивченн¤ систематичного курсу народознавства в середн≥й ланц≥ школи тематична орган≥зац≥¤ зм≥сту адаптована до перспектив≠них потреб.

” програмах важливе м≥сце в≥дводитьс¤ створенню передумов дл¤ розвитку в д≥тей активного ставленн¤ до ≥сторичного п≥знанн¤, включенню њх у р≥зноман≥тну практичну д≥¤льн≥сть, пов'¤зану з пошуком ≥ переробкою ≥нформац≥њ.

” школах доц≥льно створювати етнограф≥чн≥ музењ Ч св≥тлиц≥, украњнськоњ хати, народного од¤гу, ремесел ≥ промисл≥в, писанок, вишивок, народноњ казки тощо; орган≥зовувати етнограф≥чн≥ ≥ фольклорн≥ розв≥дки, практикувати проведенн¤ календарних ≥ родинних обр¤д≥в, св¤т за участю представник≥в старших покол≥нь.

ќбс¤г програм даЇ змогу використовувати њх ≥ в груп≥ продовженого дн¤, а також у процес≥ вивченн¤ ≥нших предмет≥в навчального плану.

II. 2. алендарна обр¤дов≥сть украњнц≥в - важливий зм≥стовний фактор нац≥онального вихованн¤ учн≥в молодшого шк≥льного в≥ку.

“радиц≥йними видами господарськоњ д≥¤льност≥ украњнського народу з давн≥х-давен були скотарство, рибальство, мисливство, бдж≥льництво. ќднак най≠головн≥шим завжди залишалос¤ землеробство. ”крањнц≥ Ч нац≥¤ з≥ стародавньою високорозвиненою землеробською культурою. Ќаселенн¤ займалос¤ тут мотичним землеробством ще в епоху неол≥ту Ч VIЧIV тис¤чол≥тт¤ до н. е. —при¤тлив≥ кл≥матичн≥ умови: пом≥рно холодна зима, л≥то з достатньою к≥льк≥стю ¤к теплих сон¤чних дн≥в, так ≥ дощ≥в; родюч≥ ірунти Ч переважно чорноземи Ч з великою м≥стк≥стю поживних речовин; давн≥ землеробськ≥ традиц≥њ, культурно-господарськ≥ контакти з сус≥дн≥ми народами Ч все це зумовило дос¤гненн¤ украњнц≥в у розвитку традиц≥йноњ агротехн≥ки, значну вар≥ативн≥сть њхн≥х землеробських знар¤дь.

«емлеробство под≥л¤Їтьс¤ на три основн≥ галуз≥: хл≥боробство, городництво та сад≥вництво. «а цикл≥чн≥стю землеробських роб≥т прот¤гом року розр≥з≠н¤ютьс¤ оброб≥ток грунту та пос≥в; догл¤д за рослинами; збиранн¤ врожаю та його переробка. «а зм≥стом ≥ засобами д≥¤льност≥ у землеробств≥ вид≥л¤ютьс¤ дв≥ основн≥ складов≥: землеробська техн≥ка (знар¤дд¤ прац≥), котра, ¤к елемент продуктивних сил, Ї найб≥льш рухливою й чутливою щодо зм≥н; агротехн≥чн≥ знанн¤ Ч народний досв≥д, традиц≥њ й навички вирощуванн¤ тих чи ≥нших рослин. ¬ажливим елементом агротехн≥чних знань, ¤к ≥ землеробськоњ культури в ц≥лому, Ї системи землеробства.

¬ ”крањн≥ було в≥домо к≥лька систем землеробства. Ќайб≥льш давньою, ¤ка до початку XX ст. трапл¤лас¤ лише подекуди в арпатах ≥ на ѕол≥сс≥, була вирубно-вогнева система. Ќа обран≥й п≥д пос≥в у л≥с≥ д≥л¤нц≥ (п≥дс≥ц≥) восени або взимку рубали л≥с ≥ кущ≥, залишаючи њх на м≥сц≥. Ќавесн≥ њх палили ≥ п≥сл¤ цього без оранки с≥¤ли просо або льон.

” наступн≥ роки на п≥дс≥ц≥ вис≥вали жито або ≥нш≥ зернов≥ культури. „ерез три-чотири роки урожайн≥сть такого лану р≥зко знижувалась ≥ його залишали незас≥¤ним Ч Ђв≥дпочиватиї, Ђлежатиї. ¬ирубно-вогнева система характери≠зувалас¤ вкрай низькою продуктивн≥стю прац≥.

ѕризначенн¤ народних л≥тн≥х урочистостей, фольклорно-календарноњ обр¤довост≥ Ч уславленн¤, поетизац≥¤ розкв≥ту ≥ краси природи, збиранн¤ врожаю, турбота про його збереженн¤, побажанн¤ ≥ осп≥вуванн¤ добробуту людини, њњ в≥льноњ прац≥.

¬елике виховне значенн¤ мають звичањ та обр¤ди, пов'¤зан≥ з "зеленим св¤том" (≥нш≥ назви Ч клечальна нед≥л¤, тр≥йц¤), а також ≥з св¤том ≤вана упала. —к≥льки життЇвостверджуючих ≥ високопоетичних п≥сень, легенд, переказ≥в оживають у народн≥й пам'¤т≥ в дн≥ п≥дготовки ≥ в≥дзначенн¤ цих св¤т! —к≥льки дотепност≥ ≥ км≥тливост≥, винах≥дливост≥, одним словом, творчост≥ про¤вл¤Їтьс¤ в процес≥ виконанн¤ обр¤д≥в на честь цих св¤т!

Ќа "зелене св¤то" закв≥тчують свою дом≥вку (хату, к≥мнату) кв≥тами, п≥длогу встел¤ють рутою Ч м'¤тою, духм¤ним чебрецем, ≥ншим зелом. лечальна нед≥л¤ Ч це вшануванн¤ царств рослин, "зеленого дому", в ¤кому живе людина. «авд¤ки цьому св¤ту учн≥ глибше усв≥домлюють ≥ в≥дчувають свою Їдн≥сть ≥з природою, красою р≥дного краю.

Ќеобх≥дно залучати д≥тей до вирощуванн¤ рослин, ¤к≥ застосову- ютьс¤ у процес≥ св¤ткуванн¤ ц≥Їњ дати, щоб не зб≥днювати флору р≥дноњ м≥сцевост≥. јктивна участь учн≥в у св¤т≥ виховуЇ в них бережливе ставленн¤ до природи, њњ краси. Ќа власному досв≥д≥ вони глибше в≥дчувають, що затишок, зручн≥сть, краса ≥ гармон≥йн≥сть житт¤ залежать в≥д того, ¤кою м≥рою збер≥гаЇтьс¤ природа Ч наш "зелений д≥м".

¬исокоњ естетики ≥ морал≥, глибокого л≥ризму ≥ життЇвого оптим≥зму сповнене св¤то ≤вана упала. √отуючись до нього, учн≥ д≥знаютьс¤, що наш≥ далек≥ предки в≥дзначали це св¤то в день л≥тнього сонцесто¤нн¤, коли природа у своЇму розвитку с¤гала апогею.

÷е св¤то чар≥вноњ краси, добра, невичерпноњ фантаз≥њ, дотеп≥в, жарт≥в, легенд, пошуку щаст¤, в≥ри в майбутнЇ, через ¤ке червоною ниткою проходить народна п≥сн¤, що торкаЇтьс¤ потаЇмних схованок серц¤, душ вс≥х учасник≥в.

—п≥ваючи, д≥вчата збирають кв≥ти ≥ плетуть в≥нки (з наг≥док, ромашок, сокирок, м'¤ти та ≥н). ” цей час хлопц≥ принос¤ть велику ≥ красиву г≥лку верби, встановлюють њњ. ƒ≥вчата прикрашають г≥лку кв≥тами, р≥знокольоровими стр≥чками, цукерками. ”с≥ танцюють навколо упала, вод¤ть, хороводи, сп≥вають. ’лопц≥ готують хмиз, дрова, розпалюють багатт¤. Ћунають жарти, см≥х. ћ≥цно вз¤вшись за руки, з жартами ≥ примовками, хлопц≥ та д≥вчата парами стрибають через купальське вогнище. ѕ≥д час стрибка руки не можна розмикати: за народним пов≥р'¤м у такому раз≥ д≥вчина восени не вийде зам≥ж, а .хлопець не женитьс¤.

ѕот≥м з п≥сн¤ми д≥вчата ≥дуть до р≥чки. ожна з них запалюЇ св≥чку, закр≥плюЇ њњ на своЇму в≥ночку. ЌастаЇ один ≥з найб≥льш утаЇмничених ≥ "доленосних" момент≥в: кожна д≥вчина обережно, з внутр≥шн≥м тремт≥нн¤м опускаЇ св≥й в≥ночок на воду ≥, затамувавши подих, стежить, що буде дал≥. « ц≥Їю миттю пов'¤зано багато народних пов≥р'њв. “ак, ¤кщо хлопець, ¤кий любить д≥вчину, попливе ≥ серед ≥нших зум≥Ї вибрати в≥нок саме своЇњ обраниц≥, в≥н може над≥¤≠тис¤, що вона вийде за нього зам≥ж. якщо ж св≥чка погасне чи в≥нок попаде в вир ≥ потоне, д≥вчина впадаЇ в зажуру: адже це погана прикмета...

÷ього дн¤, увечер≥ ≥ вноч≥ розпов≥дають один одному ≥ .в гурт≥ р≥зн≥ прикмети, пов≥р'¤, перекази, легенди, бувальщини, пригоди, так чи ≥накше пов'¤зан≥ з св¤том ≤вана упала. ”чн≥ д≥знаютьс¤, що в минулому д≥вчата ≥ ж≥нки збирали в н≥ч на упала ц≥лющ≥ трави, а найб≥льш заповз¤тлив≥ ≥ в≥дважн≥, не бо¤чись н≥¤ких страх≥в, темноњ ноч≥ йшли в л≥с шукати опоетизований народом цв≥т папорот≥. «а пов≥р'¤м папороть цв≥те лише в н≥ч на ≤вана упала, ≥ хто знайде цей чар≥вний цв≥т, той буде щасливий в коханн≥, у житт≥.

” процес≥ п≥дготовки ≥ проведенн¤ цього св¤та учн≥ глибше п≥знають духовн≥сть попередн≥х покол≥нь, д≥знаютьс¤ про њхн≥ над≥њ ≥ спод≥ванн¤, побут ≥ дозв≥лл¤, глибше розум≥ють творч≥ основи народного житт¤. ”чн≥ переконуютьс¤ в тому, що наш≥ предки любили красиве в житт≥, множили добро, утверджували високу мораль.

ќдними з найважлив≥ших в≥х народного календар¤ Ї трудов≥ св¤та, пов'¤зан≥ з жнивами. ∆нива Ч найв≥дпов≥дальн≥ший пер≥од у житт≥ р≥дного народу, ¤кий здавна в усьому св≥т≥ називають Ќарод-’л≥бороб.

Ќайефективн≥шим з виховноњ точки зору в цьому св≥т≥ Ї активна участь д≥тей разом ≥з батьками, вчител¤ми. ≤ншими кра¤нами в жнивах, в тому числ≥ в зажинках ≥ обжинках. —в¤та зажинок ≥ обжинок естетично обрамл¤ють жнива ¤к найв≥дпов≥дальн≥шу под≥ю народного календар¤.

Ѕатьки ≥ вчител≥ мають спри¤ти, тому, щоб учн≥ брали активну практичну участь у зажинках ≥ обжинках. р≥м цього, на уроках ≥ позакласн≥й робот≥ школи маЇ широко реал≥зовуватис¤ програма зажинкових ≥ обжинкових п≥сень, хоровод≥в та ≥нших компонент≥в цих традиц≥йних обр¤д≥в.

ѕрактична участь учн≥в у жнивах, зажинках ≥ обжинках, у в≥д пов≥дних звича¤х ≥ обр¤дах залишаЇ глибокий сл≥д v душ≥ вихованц≥в.

«а народним календарем зак≥нченн¤ л≥та знаменуЇ день ћакове¤, "ѕершого —паса", (14 серпн¤). ” цей день можна було востаннЇ робити хл≥боробськ≥ толоки. «а народними спостереженн¤ми, починаЇтьс¤ в≥дл≥т у вир≥й ранн≥х птах≥в. ” храмах осв¤чують воду, кв≥ти, гол≥вки маку. 19 серпн¤ починаЇтьс¤ другий, або "¬еликий —пас". ÷е одне з найб≥льших народних землеробських св¤т. «≥бран≥ овоч≥, фрукти, ¤годи, гриби, мед тощо несуть осв¤чувати до храм≥в. ÷е ≥ день, поминанн¤ померлих родич≥в.

” таких звича¤х к≥нц¤ л≥та -- г≥дн≥сть господар¤ земл≥, горд≥сть за висок≥ врожањ. Ќарод осв¤чуЇ, поетизуЇ нелегку хл≥боробську працю ≥, ¤к дорогоц≥нну естафету, передаЇ свою працелюбн≥сть, хаз¤йновит≥сть, творчу п≥дприЇмлив≥сть у спадок п≥дростаючим покол≥нн¤м. ”часть учн≥в, у таких традиц≥¤х, звича¤х формуЇ в них пошану до важкоњ хл≥боробськоњ прац≥, вчить розум≥ти њњ високу красу.

Ќародний календар виконуЇ життЇво важливу функц≥ю прогностика погоди, ≥нших ¤вищ, природи, вид≥в трудовоњ д≥¤льност≥ людини, повед≥нки. алендар вт≥люЇ в соб≥ в≥домост≥ про походженн¤ украњнських, в тому числ≥ рег≥ональних назв м≥с¤ц≥в, а також пов'¤зан≥ з ними крилат≥ вирази, жанри фольклору.

ожна людина-труд≥вник, ¤ка не в≥д≥рвалас¤ в≥д р≥дного народу пост≥йно використовуЇ прогностичн≥ функц≥њ народного календар¤, щоб краще орган≥зувати своЇ житт¤, господарську д≥¤льн≥сть, побут ≥ дозв≥лл¤. “им б≥льше це стосуЇтьс¤ молод≥, у, ¤коњ обмаль життЇвого досв≥ду. “ому п≥знанн¤ народного календар¤ ¤к прогностика вкрай необх≥дне дл¤ учн≥в. ¬ивчаючи прогностичн≥ функц≥њ народного календар¤, учн≥ вчатьс¤ творчому мисленню: вони анал≥зують, з≥ставл¤в географ≥чн≥, б≥олог≥чн≥, метеоролог≥чн≥ ≥ астроном≥чн≥ фактори, в≥дшукують м≥ж ними взаЇмозв'¤зки ≥ взаЇмозалежност≥, робл¤ть узагальненн¤, доход¤ть самост≥йних висновк≥в, ¤к≥ зб≥гаютьс¤ з народними спостереженн¤ми, прикметами.

” житт≥ часто бувають нестандартн≥, а то й екстремальн≥ ситуац≥њ (в л≥с≥, на вод≥, вноч≥ тощо), тому глибоке п≥знанн¤ учн¤ми народного прогнозуванн¤, метод≥в ≥ прийом≥в ор≥Їнтац≥њ в будь-¤ких драматичних обставинах спри¤Ї зм≥цненню здоров'¤, попередженню траг≥чних випадк≥в.

ѕродовжуючи традиц≥њ народного передбаченн¤, учн≥ переконуютьс¤ в тому, що люди прац≥ проводили пост≥йн≥ спостереженн¤ за сонцем, м≥с¤цем, небом, хмарами, в≥тром, рослинами ≥ тваринами, в≥дкриваючи певн≥ законом≥рност≥ ≥ ф≥ксували њх у присл≥в'¤х, приказках, прикметах. Ќарод пом≥чав за народним календарем зак≥нченн¤ л≥та знаменуЇ день ћакове¤, "ѕершого —паса", (14 серпн¤). ” цей день можна було востаннЇ робити хл≥боробськ≥ толоки. «а народними спостереженн¤ми, починаЇтьс¤ в≥дл≥т у вир≥й ранн≥х птах≥в. ” храмах осв¤чують воду, кв≥ти, гол≥вки маку. 19 серпн¤ починаЇтьс¤ другий, або "¬еликий —пас". ÷е одне з найб≥льших народних землеробських св¤т. «≥бран≥ овоч≥, фрукти, ¤годи, гриби, мед тощо несуть осв¤чувати до храм≥в. ÷е ≥ день, поминанн¤ померлих родич≥в.

ƒл¤ кожного учн¤ життЇво необх≥дним Ї вивченн¤ прогнозуючого потенц≥алу народного календар¤, ¤кий стосуЇтьс¤ зм≥н погоди, ум≥нн¤ знати народн≥ прикмети: "¬≥нц¤ навколо сонц¤ Ч на дощ", "Ќебо над л≥сом посин≥ло Ч буде тепло", "«≥рки стрибають Ч на мороз", "Ќе до –≥здва йде, а до ¬еликодн¤: вноч≥ тр≥щить, а вдень плющить" та ≥н.

Ќародн≥ передбаченн¤ спри¤ють правильному веденню господарства, готують учн≥в до самост≥йноњ трудовоњ, виробничоњ д≥¤льност≥. Ќаприклад: "ƒощ на зелен≥ св¤тки Ч будуть велик≥ достатки", "—онце в кругах Ч до урожаю", "Ќа стр≥тенн¤ обертаЇтьс¤ птиц¤ до гн≥зда, а хл≥бороб Ч до плуга", "Ќа Ѕлагов≥щенн¤ винос¤ть вулики з бджолами тощо.

Ќародний календар ¤к прогностик визначаЇ також строки, в ¤к≥ найдоц≥льн≥ше ≥ дорослим, ≥ молод≥ займатис¤ побутовими справами, проводити дозв≥лл¤, реал≥зовувати певн≥ норми, стиль ≥ спос≥б повед≥нки. Ќаприклад: "« ёр≥¤ хороводи, з ƒмитра Ч вечорниц≥", "¬еликий п≥ст ус≥м прижме хв≥ст", "ѕрийде ¬лас Ц з печ≥ злазь" та ≥н.

алендарн≥ прогностичн≥ спостереженн¤, мудр≥ настанови народу привчають учн≥в все глибше розум≥ти природу р≥дного краю, вчасно ставити ≥ розв'¤зувати природоохоронн≥ завданн¤, уникати зайвих турбот, ускладнень у житт≥, не допускати прорахунк≥в у господарських справах.

ћатер≥али про народний календар ¤к прогностик використовуютьс¤ на уроках народознавства, р≥дноњ мови та л≥тератури, географ≥њ, ф≥зики, астроном≥њ, в багатогранн≥й позакласн≥й ≥ позашк≥льн≥й робот≥.

¬исновки

√либоке знанн¤ ≥ практичне продовженн¤ традиц≥й, звичањв ≥ обр¤д≥в народного календар¤ створюЇ той нац≥ональний колорит, ту ц≥л≥сну культурно-≥сторичну життЇд≥¤льн≥сть, нац≥ональну самобутн≥сть, ¤ка Ї: могутн≥м стимул¤тором творчост≥ народу, невичерпним джерелом його мистецькоњ, культурноњ д≥¤льност≥; ориг≥нальним внеском народу в св≥тову ≥стор≥ю, у взаЇмозбагаченн¤ культур, духовност≥ народ≥в св≥ту; фундаментальною природов≥дпов≥дною основою вихованн¤ п≥дростаючих покол≥нь, створенн¤ нац≥ональноњ системи вихованн¤.

¬≥дновлюючи в пам'¤т≥ ≥ практичн≥й життЇд≥¤льност≥ (традиц≥¤х, звича¤х ≥ обр¤дах, ус≥х сферах житт¤, виробництва) св≥й багатов≥ковий творчий потенц≥ал, наш народ в роки ¬≥дродженн¤, зв≥льн¤ючись в≥д сковуючих пут ≥ гальм, починаЇ енерг≥йно продовжувати творити св≥й шл¤х в ≥стор≥њ. …ого творче св≥тобаченн¤, ориг≥нальний спос≥б мисленн¤, самобутн≥ .культурн≥ здобутки трансформуютьс¤, ¤к ≥ в ≥нших народ≥в, у зм≥ст≥ осв≥ти, принципах орган≥зац≥й, засобах, методах роботи нац≥ональноњ школи, нац≥ональноњ системи вихованн¤, в тому числ≥ ≥ в педагог≥ц≥ народного календар¤. “аким чином, повсюдне впровадженн¤ ≥дей ≥ засоб≥в народного календар¤ в систему роботи кожноњ школи, учител¤, виховател¤ буде значним внеском у справу вихованн¤ творчоњ особистост≥ Ч творчого учн¤, творчого громад¤нина, творчого труд≥вника, людини Ч майстра своЇњ справи, господар¤ земл≥.

–≥зка зм≥на традиц≥й, звичањв ≥ обр¤д≥в народного календар¤, ¤ка може про¤вл¤тис¤ в заборон≥ (пр¤м≥й чи непр¤м≥й) њх функц≥онуванн¤, забутт≥, зам≥н≥ њх ≥ншими, так званими Ч "новими" (а насправд≥ штучно надуманими, пол≥тизованими), р≥знозначна "п≥др≥зуванню кор≥нн¤" народн≥й ≥дейност≥, морал≥, етиц≥ ≥ естетиц≥, тобто народному св≥тогл¤ду, психолог≥њ, характеру, ¤к≥ формувалис¤ прот¤гом в≥к≥в ≥ становл¤ть внутр≥шн≥й зм≥ст нац≥њ, њњ культурно-≥сторичну духовн≥сть «ам≥на традиц≥й, звичањв ≥ обр¤д≥в народного календар¤ ≥ншими (на потребу пол≥тики "сьогодн≥шнього дн¤", ≥деолог≥њ окремоњ парт≥њ, веде до знищенн¤ ≥сторичноњ пам'¤т≥, нац≥онального обличч¤ народу, його духовност≥, а в≥дтак приводить до катастроф≥чних насл≥дк≥в у матер≥альному ≥ духовному житт≥ народу, нац≥њ, сусп≥льства. Ќин≥ ¤краз ми виходимо з т≥Їњ драматичноњ смуги розвитку, коли традиц≥њ, звичањ ≥ обр¤ди народного календар¤ заборон¤лис¤, забувалис¤ ≥ зам≥нювалис¤ "новими", "рад¤нськими". ÷е стало одн≥Їю з найголовн≥ших причин того, що насл≥дки, такоњ зам≥ни досить траг≥чн≥: поширенн¤ серед молод≥ таких соц≥альних хвороб, ¤к ≥сторична безпам'¤тн≥сть, забутт¤ свого роду-племен≥, нац≥ональний н≥г≥л≥зм, космопол≥тизм, бездуховн≥сть, а також алкогол≥зм, наркоман≥¤, ом≥щанюванн¤, соц≥ально-пол≥тична ≥ндиферентн≥сть тощо.

ќсоблив≥сть нац≥онального характеру, психолог≥њ украњнц≥в, ¤к≥ проживають у р≥зних культурно-≥сторичних рег≥онах, природних зонах республ≥ки, накладають св≥й в≥дбиток ¤к на зовн≥шн≥х рисах (од¤з≥, взутт≥, харчуванн≥, атрибутах побуту, дозв≥лл¤ тощо) так ≥ на внутр≥шн≥х ¤кост¤х мешканц≥в даноњ м≥сцевост≥. «асоби народного, календар¤, розмањте багатство його звичањв ≥ обр¤довост≥, њхн≥й творчий характер дають можлив≥сть враховувати так≥ реальност≥ в процес≥ вихованн¤, формуючи з учн≥в типових нос≥њв традиц≥й р≥дного краю, його культури, духовност≥.

«авд¤ки традиц≥¤м, звича¤м ≥ обр¤дам народного календар¤, закладеним у них народноњ ≥дейност≥, моральност≥, естетики кожен учень, зазнавши на соб≥ благодатний вплив народних духовних скарб≥в, прагне з честю продовжувати запов≥ти батьк≥в, д≥д≥в ≥ прад≥д≥в, утверджувати добрими справами: св≥й родов≥д, творити св≥й родослав, будувати в соб≥ все житт¤ храм, ƒобра, ѕравди ≥ раси.

ƒуховн≥ скарби народного календар¤ концентрують у соб≥ ≥дењ, знанн¤ з народноњ ф≥лософ≥њ, астроном≥њ, астролог≥њ,, б≥олог≥њ, математики, медицини, а також народноњ кул≥нар≥њ, землеробськоњ, зокрема хл≥боробськоњ справи тощо. «авданн¤ батьк≥в, педколектив≥в шк≥л, учител≥в, виховател≥в, Ч глибоко ≥ всеб≥чно вивчати могутн≥й ≥дейний, моральний, емоц≥йний ≥ естетичний потенц≥ал народного календар¤ ≥ активно прилучати учн≥в до його в≥чно пульсуючих джерел, невичерпних духовних скарб≥в. ” цьому Ч запорука усп≥шного буд≥вництва нац≥ональноњ школи, нац≥ональноњ системи вихованн¤.

—писок використаноњ л≥тератури.

1. онцепц≥¤ нац≥онального вихованн¤.

2. онцепц≥¤ громад¤нського вихованн¤.

3. ѕрограма середньоњ загальноосв≥тньоњ школи 1-3 клас≥в. Ц . Уќсв≥таФ Ц 1998 Ц с. 152-157.

4. јрутюнов —.ј. Ќароды и культуры. Ц ћ.1998 Ц с.152-157.

5. Ѕолдарович «.™. ”крањна в досл≥дженн¤х польських етнограф≥в. Ц ., 1976. Ц с. 30-35.

6. Ѕулашов “. ”крањнський народ в своњх украњнський народ в своњх легендах, рел≥г≥йних погл¤дах ≥ в≥руванн¤х. Ц ., 1992. Ц с. 105-106.

7. Ѕулонський ѕ.ј. »збранные произведени¤. Ц ћ. 1961. Ц с. 75-80.

8. ¬артовий ѕ. яка тепер народна школа на ¬крањн≥ // ∆итЇ ≥ слово. Ц 1930. Ц “.5 Ц н..4 Ц с. 246.

9. ¬олков ‘. . Ётнографические особенности украинского народа // ”краинский народ в его прошлом и насто¤щем. ћ. 1926 Ц “2.

10. †¬оропай ќ. «вичай нашого народу: ≈тнограф≥чний нарис: ” 2 томах Ц ., 1991 Ц “. 1-2.

11. †¬осточнослав¤нский этнографический сборник /ѕод ред. —.ѕ. “олстого. Ц ћ., 1956.

12. ††¬ишневський ќ. —учасне украњнське вихованн¤. Ц Ћьв≥в, 1996 Ц 233с.

13. ††¬удвуа Ћ.‘. ¬≥дкривай духовн≥ острови. ”крањнське правознавство. Ц ƒонецьк, 1998 Ц 144с.

14. ††√аврилюк Ќ. . артографирование ¤влений духовной культуры. Ц ., 1981. Ц с. 176.

15. ††√рушевський ћ. олишн¤ осв≥та ≥ тепер≥шн¤ темнота // село Ц 1909. - є5.

16. ††√рушевський ћ. Ќаша школа. Ц 1909. Ц н.. ≤-≤≤ Ц с. 1

17. †√орленко ¬.‘.—тановленн¤ украњнськоњ етнограф≥њ. Ц .- 1984. Ц с. 205.

18. †√орленко ¬.‘. становление украинской этнографии конца XVIII Ц первой половины †’≤’ ст. Ц .1988. Ц с. 160-163.

19. †√нутель Ћ.Ѕ. ¬иховна робота в сучасних умовах: теор≥¤ ≥ практика Ц “ерноп≥ль: УЋ≥л≥¤Ф, 1996. Ц с. 14-56.

20. ††√уменникова “.–. ”крањнськ≥† нац≥ональн≥ традиц≥њ ¤к зас≥б формуванн¤ украњнськоњ нац≥ональноњ св≥домост≥ // ѕочаткова школа Ц 1996 - є1 Ц с. 38-40.

21. †¬≥денко ћ. ƒобрий початок Ц половина справи // –≥дна школа Ц 1996. - є10 Ц с. 55-56.

22. †ƒе¤к≥ аспекти формуванн¤ нац≥ональних культури студентськоњ молод≥: «б≥рник наукових статей. Ц ., 1997. Ц 120с.

23. †≈нциклопед≥¤ украњнознавства дл¤ студент≥в та школ¤р≥в. Ц ƒонецьк, 1944 †- 496с.

24. †Ётнографи¤ восточных слав¤н. ќчерки традиционной культуры. Ц ћ. Ц 1997.

25. †≤гнатенко ѕ.–. та ≥н. ¬ихованн¤ громад¤нина ≥ психолого-педагог≥чний анал≥з ≥ народознавчий аспекти. Ц ., 1997. Ц 252с.

26. †† арпенчук —.√.“еор≥¤ ≥ методика вихованн¤: Ќавчальний пос≥бник Ц ., 1997. Ц 304с.

27. † ононенко ¬≥тал≥й. —имволи украњнськоњ мови. Ц ≤вано-‘ранк≥вськ, 1996. Ц 278с.

28. † ороль ќ.¬.ћетодика викладенн¤ украњнського народознавства в школ≥: Ќавчально-методичний пос≥бник. Ц ., 1998 Ц 368с.

29. † утинський Ц Ѕратко. ‘≥нанси ”крањни Ц . ., 1996.

30. † лиминець ё. упальська обр¤дов≥сть на ”крањн≥. Ц ., 1990. Ц с.30.

31. † равець ќ.ћ. «вичањ украњнського народу: ≥сторичний етнограф≥чний нарис Ц ., 1996 Ц с. 37-42.

32. † ультурно-бытовые процессы на юге ”краины / ѕод. –ед. »вановой ё.¬. Ц ћ Ц 1979.

33. † узь ¬.√., –уденко ё.ƒ., —ерг≥йчик «.ќ. ќснови† нац≥онального вихованн¤. Ц ”мань, 1993. Ц с. 5-26.

34. † утельмах . алендарно Ц побутова обр¤дов≥сть. “радиц≥њ ≥ сучасн≥сть// —оц≥олог≥чна обр¤дов≥сть на ”крањн≥ Ц . Ц 1983 Ц с.304-315.

35. †ћишанич —.ƒ. —истема танц≥в в украњнському фольклор≥ // –ад. Ўкола. Ц 1990. - є2.

36. †ѕ≥рне ћар≥¤. ќснови етнопсихолог≥њ Ц ., 1998. Ц с. 434.

37. †ѕомитк≥н ™.ј. ƒуховний розвиток учн≥в у систем≥ шк≥льноњ осв≥ти. Ц ., 1996. Ц 164с.

38. †–усова —.‘. ¬ибран≥ твори. Ц . Ц 1996. Ц с. 9, 115.

39. †—курат≥вський ¬., –усал≥њ. Ц ., 1996. Ц 733с.

40. †—курат≥вський ¬. —в¤твеч≥р: ”2-х кн.. Ц ., 1994. с. 94-95, 20-45.

41. †—тельмахович ћ.“. Ќародна педагог≥ка. Ц .1985. Ц с. 43-55.

42. †—тельмахович ћ.“. “еор≥¤ ≥ практика украњнського нац≥онального вихованн¤. Ц ≤вано-‘ранк≥вськ, 1996. Ц с. 70-90.

43. †—тельмахович ћ.“. ”крањнське нац≥ональне вихованн¤. ≤вано-‘ранк≥вськ, 1993. - є8 Ц с. 3-7.

44. †—тельмахович ћ.“. ”крањнська нац≥ональна педагог≥ка. Ќавч. Ц метод. пос≥бник† - ., 1997. Ц 231с.

45. †—тельмахович ћ.“. “еор≥¤ ≥ практика украњнського нац≥онального вихованн¤. Ц ≤вано-‘ранк≥вськ, 1996. Ц 179с.

46. †“еоретичн≥ засади вихованн¤ нац≥ональноњ самосв≥домост≥ / за ред. ƒ. ќ. “хоржевського. Ц ., 1998. Ц 150с.

47. †”сатенко “. ор≥нн¤ в етнос, в≥тт¤м Ц у св≥тову культуру // . ќсв≥та. Ц 1996. Ц с.18.

48. †”шинський .ƒ. –≥дне слово. ѕро народн≥сть у громадському вихованн≥. ¬ибран≥ твори: ¬ 2-х томах. Ц ., 1983. Ц “.1, с. 100.

49. †”шинський .ƒ. нига дл¤ тих, хто навчаЇ. Ц ¬ибран≥ педагог≥чн≥ твори. ¬ 2-х томах. Ц ., 1983, - “. 2, с. 244.

50. †”шинський .ƒ.¬ибран≥ педагог≥чн≥ твори: ¬ 2-х томах. ѕер. з рос. Ц ., 1983. Ц “2. Ц с. 99-100.

51. †”крањнська родина: родинний ≥ громадський побут/ ”пор¤ди. Ћ≥д≥¤ ќрел. Ц ., 2000.

52. †‘≥цула ћ.ћ.ѕедагог≥ка. навчальний пос≥бник дл¤ студент≥в педагог≥чних заклад≥в. Ц “ерноп≥ль: ѕ≥дручники ≥ пос≥бники, - 1996.

53. †„еп≥га Ћ. ћоральне внуш≥нн¤ у справ≥ вихованн¤ // —в≥тло. Ц 1920. Ц н.2. Ц с. 20-33.

54. †„еп≥га Ћ. „итанн¤ з по¤сненн¤м в сучасн≥й школ≥ на ¬крањн≥ // —в≥тло. Ц 1920. Ц н..7 Ц с. 19-20.

55. †„еп≥га Ћ. ”¤вна ≥ мислиннЇва творча д≥¤льн≥сть дитини // —в≥тло. Ц 1924. Ц н..9 Ц с.15.

56. †ёр≥й ћ.“. етногенез та ментал≥тет украњнського народу. Ц ., 1997.

ƒќƒј“ ».
—¬я“ќ "ќЅ∆»Ќ »"

Ќа столах Ч скатертини, хл≥бн≥ вироби з, борошна нового врожаю, на ст≥н≥ Ч вишит≥ рушники, в центр≥ Ч украњнський вишитий килим.

”читель. –ум'¤на ≥ кругла пал¤ниц¤ чимось под≥бна до сон¤чного св≥тила. ѕор¤д ≥з хл≥бом народ завжди ставив с≥ль. Ќародне присл≥в'¤ говорить: "Ѕез сол≥ не смачно, без хл≥ба не ситно". “ому с≥ль ≥ хл≥б, що д≥ставалис¤ люд¤м важкою працею, вважалис¤ дорогим набутком ≥ завжди шанувалис¤ в народ≥. Ѕез хл≥ба немаЇ житт¤. Ќедаремно у сл≥в "жито" ≥ "житт¤" Ч один кор≥нь,

¬ир≥с у пол≥ на добр≥й земл≥,

ћ≥сце найкраще знайшов на стол≥.

ƒорог≥ гост≥, батьки, д≥ти! «апрошую вас до нашоњ господи на хл≥б та с≥ль, на слово щире та бес≥ду мудру Ч на св¤то першого снопа та стародавн≥й народний звичай св¤ткуванн¤ зак≥нченн¤ жнив Ч обжинки.

1 -й у ч е н ь.

—онце гр≥Ї, в≥тер в≥Ї, а вода тече.

Ќаша мати-пшениченька золоту сорочку тче.

ј в т≥й золот≥й сорочечц≥, ¤к мал¤,

Ѕуде красуватис¤, буде усм≥хатис¤ вс¤ земл¤.

ѕодивлюс¤ ¤ навкруг Ч поле колоситьс¤,

”рожай наш, урожай Ч золота пшениц¤.

2-й учень.

“ак хай же щедро нариваЇтьс¤ соком

≤ колоситьс¤ золотист≥й сн≥п!

≤ хай же родить б≥льше з кожним роком

…ого величн≥стьЧгодувальник-хл≥б≥!

√осподин¤. оли жито, ¤чм≥нь ≥ пшениц¤ дозр≥вають, то господин¤ бере хл≥б-с≥ль, громичну св≥чку та йде в поле заживати ниву. Ќа узб≥чч≥ вона зупин¤Їтьс¤ ≥ трич≥ клан¤Їтьс¤ нив≥, промовл¤ючи: "ƒай, Ѕоже, легко почати, а ще легше дожати". ∆нива починали в "легк≥" дн≥ Ч в≥второк, п'¤тницю. Ѕажано також, щоб це зб≥галос¤ з новим м≥с¤цем. √осподин¤ трьома захватами л≥воњ руки стинала одну жменю, пот≥м другу ≥ клала њх навхрест на узб≥чч≥. ÷≥ жменьки мали тут пролежати до к≥нц¤ жнив. “рет≥й жмуток несла додому, ставила на покутт≥, п≥д образами. ѕерший сн≥п

обмолочували окремо: зерна з нього св¤тили у церкв≥, а перед с≥вбою њх зм≥шували з нас≥нн¤м. —оломою з першого снопа годували кор≥в, щоб не хвор≥ли. „асом зажинки робили, в присутност≥ св¤щеника.

р≥м зажинок, робили ще й закрутку, щоб рука лиход≥¤ ≥ знахар¤ не могла з≥псувати хл≥ба. «акрутка робилас¤ так: коли дозр≥вав хл≥б, ж≥нки йшли з п≥сн¤ми в поле, ≥ одна з них, вз¤вши в жменю колоски, завивала њх вузлом Ч це й була закрутка. ≤нш≥ в цей час сп≥вали хороводн≥ п≥сн≥, а пот≥м ус≥ разом поверталис¤ додому.

ѕ≥сн¤ Ђќй, до сх≥д сонц¤ї:

ќй, до сх≥д-сонц¤, рано-раненько

будить матус¤ красну ќленку. (2 р.)

ќй встань, ќленко, год≥ вже спати,

вже йдуть сус≥ди в поле жати. (2 р.)

ќй, вийшли в поле женц≥ з серпами,

расна ќленка з подружечками. (2 р.)

ѕшеницю сп≥лу женц≥ пожали,

¬ кругл≥ сн≥почки ще й пов'¤зали. (2 р.)

¬ кругл≥ сн≥почки густ≥-густеньк≥,

¬ в≥нки зложили в част≥-частеньк≥. (2 р.)

ѕшеницю сп≥лу в≥тер гойдаЇ,

∆енчик≥в красних мило в≥таЇ. (2 р.)

як женц≥ поле вкрили кв≥тками,

—ерпи новеньк≥ вкрили кв≥тками. (2 р.)

«авели п≥сню веселу, жваву,

ѕ≥шли додому женчики брав≥. (2 р.)

”чениц¤.

ѕшениц≥ шумл¤ть довкола Ч

олос колосу сп≥ваЇ,

Ќа простор≥м наш≥м пол≥

ѕочалис¤ вже жнива.

”чень.

¬≥нець хл≥боробськоњ прац≥ Ч жнива.

≤ в душ≥ твоњй снуЇтьс¤ рад≥сть.

∆нива! руки пахнуть зеоном.

”чениц¤.

ќй, сонечко вже височенько,

ј жнивний час близенько,

“реба женчик≥в будити

“а в поле њх проводити.

ќй, женчики молод≥, вставайте,

“а серпики своњ нагостр¤йте!

„ас у поле, час,

¬же ж нивонька кличе вас!

”чень.

Ѕудуть вс≥ вони при д≥л≥,

Ќе змарнують жодну мить.

ѕшениц≥ р¤сн≥ досп≥ли,

“реба встигнути скосить.

√осподар. олись, не так ≥ давно, з п≥встол≥тт¤ тому, Їдиними знар¤дд¤ми дл¤ збиранн¤ хл≥ба були серп ≥ коса. омбайни в ”крањн≥ з'¤вилис¤ лише в 30-х роках нашого стол≥тт¤.

ќтож, за тиждень п≥сл¤ ѕетра починалис¤ жнива, на пол≥ з'¤вл¤лис¤ люди у полотн¤них сорочках, з мантачками за по¤сом ≥ з косами в руках Ч косар≥; вони вдар¤ли своњм гострим знар¤дд¤м по сухих стеблах дозр≥лого хл≥ба й довгий р≥вний пок≥с, ¤к простелений рушник, л¤гав стр≥чкою за кожною косою. «биранн¤ зернових починалос¤ на ѕрокопаЧ 21 липн¤. ” цей день кожен господар намагавс¤ нажати бодай один сн≥п. ѕро це св≥дчать численн≥ приказки та присл≥в'¤: "Ќа ѕрокопа приготуй плеч≥ дл¤ снопа", "Ќа ѕрокопа маЇ бути в пол≥ копа".

ѕ≥сн¤ "ћаленьк≥ дудар≥":

¬стали рано до зор≥

—лавн≥ друз≥ дудар≥.

ѕ≥сню гучно засурмили,

¬се село опов≥стили.

ѕрисп≥в:

ƒ”, ƒ”, ƒ”, ƒ”, ƒ”,Ч все село опов≥стили. (2 р.)

ƒень сьогодн≥ урочистий,

олосок дозо≥в пшеничний.

Ќизько голову схил¤Ї, Ќа жнива ус≥х скликаЇ.

ѕрисп≥в:

ƒ”. ƒ”, ƒ”, ƒ”, ƒ”,Ч на жнива ус≥х скликаЇ. (2 р.)

1-й ж е н ч и к. ∆али женчики, жали, —ерпики поламали, —ерпики золот≥њ, ∆енчики молод≥њ.

2-й женчик.

ƒобр≥ були женц≥ - д≥вчата ≥ молодиц≥,

ƒ≥вчата косат≥, хлопц≥ вусат≥.

ћолодиц≥ б≥лолиц≥.

ƒ≥вчинка.

√оворила нивка, щоб не бол≥ла спинка,

Ќ≥ спинка, н≥ голова,

ўоб була ц≥ле л≥то здорова!

1-й же н ч й к.

ќй, жнис¤, загоне, жнис¤,

Ќа мене не дивис¤,

Ѕо ¤ женчик маленький,

ј в мене серпик тупенький.

2-й женчик.

ќй, жни, д≥вча, пшениченьку,

“а й не думай соб≥,

Ѕуде та¤ пшениченька

Ќа коровай тоб≥.

2-й женчик.

ј ¤к будеш, д≥вчинонько,

ƒумати, гадати,

Ѕуде тво¤ пшениченька

¬ пол≥ зимувати.

ƒ≥вчинка.

ƒивувалис¤ л≥си,

ƒе под≥лис¤ в≥вси,

∆енчики позжинали

«ал≥зними серпами,

«ал≥зними косами,

Ѕ≥ленькими руками.

1-й ж е н ч й к.

ќбжинали ми ту ниву,

як ¤ру, так озиму,

ќбжинали пов'¤зали,

Ќа копички поскладали.

ѕ≥сн¤ "¬ийшли в поле косар≥":

¬ийшли в поле косар≥

осить рано на зор≥.

ѕрисп≥в:

√ей, ну-те косар≥, бо не рано почали.

’оч не рано почали,

“а багато ут¤ли.

ƒо об≥ду покосили,

√остр≥ коси потупили.

ѕрисп≥в.

ѕо об≥д≥ спочивали,

√остр≥ коси поклепали.

ѕрисп≥в.

”вечер≥ холодком

…шли додому вс≥ р¤дком

ѕрисп≥в.

√осподар. ј хто з вас њв хл≥б в≥д зайц¤? ¬ давн≥ часи хл≥бороб залишав в≥д сн≥данку, що брав ≥з собою в поле, шматок житнього хл≥ба на гостинець д≥т¤м. ≤ говорив д≥твор≥: "÷е хл≥б в≥д зайц¤".

ј тепер ≥ ви покуштуйте чорного хл≥ба з с≥ллю в≥д зайц¤ та запийте водою. јдже недарма в народ≥ кажуть: "’л≥б, с≥ль та вода - богатирська њда". (ƒаЇ вс≥м хл≥б, с≥ль ≥ воду. ѕ≥дходить до господин≥). ј чому ти зажурилась?

√осподин¤. «гадую про ж≥нок, що виходили на ниву з серпами, жнучи, вони спритно клали сн≥п за снопом ≥, працюючи, сп≥вали:

¬гору, сонечко, вгору,

’ай ¤ нивоньку дожну.

ќй, лане-ланочку,

—кажи ж мен≥ правдочку,

„и будемо ми в к≥нц≥,

„и будемо ми в в≥нц≥?

ќй, будем, доню, будем,

Ћише нивоньку дожнем!

”вечер≥, коли вже зайде сонце, натомлен≥ т¤жкою працею женц≥ йдуть додому ≥ сп≥вають:

ќй, засп≥ваймо, хай дома почують,

’ай нам вечер¤ть готують.

”томила нас та широка¤ нива,

ўо тепер нам ≥ вечер¤ не мила.

ќй, не так нива, ¤к висок≥њ гори,

ќй, не так гори, ¤к велике жито,

ј вже ж нам спину, ¤к к≥лком перебито.

оли вже к≥нчалис¤ жнива, женц≥ залишали трохи недожатих стебел з колосками: "—пасов≥ на бороду", њх обв'¤зували червоною ниткою ≥ прикрашали живими кв≥тами. "Ѕорода" сто¤ла до к≥нц¤ жнив.

ѕ≥сн¤ Ђ√ей, ставаймо в коло, д≥вчатаї:

√ей, ставаймо в коло, д≥вчата,

Ѕудемо снопа прибирати,

в≥точками р¤сно кв≥тчати.

в≥точками р¤сно кв≥тчати,

ўе й стр≥чками перепл≥тати,

ўоб увесь народ дивувавс¤:

який у нас снопок удавс¤. (2 р.)

¬исоченький, ще й ваговитий,

ожен колос зерном налитий. (2 р.)

√осподн¤.

Ѕорода наша гарна, пишна.

—ид¤ть ворон на кон≥,

дивуЇтьс¤ борода.

ќй, диво мен≥, ваш≥й бород≥.

ќй, паночку наш Ч ќбжинки у нас.

«бирайтес¤, збирайтес¤,

Ќа св¤то чим скор≥ш,

∆енчики всю пшеницю, жито пожали,

ѕо колосочку збирали,

” снопи зв'¤зали

“а й в к≥лочки складали!

≤ на наш≥й нивц≥ сьогодн≥ обжинки.

’лопчик.

¬ нашоњ господин≥ та золота брама,

ћальован≥ одв≥рки, зробим сьогодн≥ обжинки!

†ƒ≥вчинка.

ј чи¤ ж це борода червоним шовком обвита?

’лопчик. ј це ж наша борода червоним шовком обвита!

—идить п≥вень на кон≥, дивуЇтьс¤ бород≥.

¬ходить ѕ≥вень, ≥де до бороди, роздивл¤Їтьс¤.

ѕ≥вень.

ќй, диво мен≥, ой, т≥й бород≥,

Ќе велика, не мала,

Ќе сива, не гн≥да,

яку того д≥да.

ј ср≥блом, золотом улита.

ќсь тоб≥, борода,

’л≥б, с≥ль та вода!

ўоб на той р≥к ще б≥льш уродила!

¬ходить ѕереп≥лка.

’лопчик.

ѕереп≥лочко мила,

ƒе будеш ховатись?

Ќема жита, н≥ пшениц≥

Ќа наш≥й нивц≥.

Ћ ≥ в ч й н к а.

ѕереп≥лонько мила,

ƒе будеш ховатись?

ћи жито, пшеницю пожали,

≤ в снопи поскладали. -

ѕереп≥лка.

ƒ≥ти мене сховають, ¤к≥ в "ѕереп≥лоньку" грають.

√ра "ѕереп≥лка".

ƒ≥вчинка.

≥нець нивоньц≥, к≥нець,

—плели ≥з жита в≥нець,

¬з¤ли сн≥п на пожиток,

Ќар¤дили ≥з нього обжиток.

Ќа пот≥ху д≥твор≥

ѕоставили у двор≥.

”читель. оли зав'¤зують "бороду", то п≥д нею пролаз¤ть хлопц≥, щоб бути багатими ≥ щасливими. ј д≥вчата качалис¤ б≥л¤ "бороди", щоб не бол≥ла спина ≥ легко було жати наступного року, ≥ приказували:

ќй, нивко, нивко,

¬ерни нашу силу,

ћи на тоб≥ жали,

—илоньку положили!

∆иво, женчику, живо,

ƒожинай ниву,

Ѕудемо плести в≥ночки

« золотоњ пшенички.

Ќарешт≥ дожато останню нивку, снопи пов'¤зано ≥ складено в полук≥пки. „ас зр≥зувати "бороду" ≥ плести обжинковий в≥нок Ч символ щедрого врожаю ≥ усп≥шного завершенн¤ жнив.

≥нець нивоньц≥, к≥нець

Ѕудемо плести в≥нець.

“о з жита, то з барв≥нку,

Ќа хорошую д≥вку.

Ќаш≥ женчики з пол¤ йдуть,

Ќа дв≥р голосок подають.

“о не голосок, то женц≥,

ѕривели д≥вчинку у в≥вц≥.

ƒобра була нива,

—то к≥п жита зродила,

—то к≥п ≥ сн≥почок,

ћен≥ на в≥ночок.

“анець "¬≥ночок".

отивс¤ в≥ночок по полю,

ѕросивс¤ хаз¤њну в стодолу:

"ѕускайте, хаз¤њне, в стодолу,

¬же ¤ набувс¤ на пол≥,

Ѕуйного в≥тру начувс¤,

–анньоњ роси напивс¤,

я не довго полежу,

«араз в поле поб≥жу".

¬ нашого господар¤

“а золота брама,

ћальован≥ одв≥рки.

«робили господарев≥ обжинки.

¬≥дчин¤й, господарю, ворота,

Ѕо йде тво¤ робота.

як ти мене, господарю, збережеш,

“о велик≥ урожањ збереш Ч

≤з одного колосочка

¬иросте житечка повна бочка.

ѕ≥сн¤ "¬≥дчин¤й же, господарю":

¬≥дчин¤й же, господарю,

ворота, ворота,

бо несемо в≥ночок

з золота, з золота.

«астел¤й же, господине,

обруси, обруси.

ќй, щоб наш же в≥ночок

не трусив, не трусив.

Ѕо ж буде той в≥ночок

трусити, трусити.

“о й не буде пшениченька

родити, родити.

ѕов≥симо той в≥ночок на ст≥ну, на ст≥ну,

щоб родила пшениченька

на славу, на славу.

’лопчик. ладемо хл≥б на хл≥б, старий на новий, щоб не було безхл≥бниц≥.

ƒ≥вчинка. ј тепер за в≥ночок дайте рублика на таночок.

√осподар. ƒ¤кую за роботу вашу, за те, що сп≥вали, що хл≥б св¤тий вшанували.

ј обжинковий в≥нок пов≥симо в хат≥ на ст≥н≥ й збережемо до осен≥, щоб цим зерном с≥¤ти озимину.

∆енчик.

ƒов≥ку, земле, молод≥й

Ќа рад≥сть нам ≥ нашим д≥т¤м.

ѕахучий хл≥б Ч то щедрий дар земл≥

«а труд ≥ розум доблесн≥й людин≥.

¬≥н Ч наша горд≥сть, наше майбутт¤,

¬≥н Ч наша творч≥сть ≥ мета велика.

√осподин¤. «апрошуЇмо вс≥х за столи. ¬ас чекаЇ коровай та пир≥жки, печиво й т≥стечка, випечен≥ з борошна нового врожаю.

2-й ж е н ч й к.

оровай п≥д сонцем р≥с:

ѕахне сонечком в≥н красним,

≤ пром≥нн¤м теплим, ¤сним,

ѕахне полем, колосками,

÷ей хороший коровай,

¬ ньому труд ≥ тата й мами,

ўо збирали урожай.

ѕрацьовитими руками пахне красень-коровай.

’то добро в душ≥ плекаЇ,

’л≥бом-с≥ллю прив≥таЇ

” Ћокачах кожен ¬ас!

’л≥бом-с≥ллю прив≥таЇ

Ќа ¬олин≥ кожен з нас!

ѕ≥сн¤ У«елене житоФ

—качать реферат (64Kb)

†

—качать реферат (64Kb)

¬ступ ................................................................................................................... 4

¬ступ

¬исновки

—писок використаноњ л≥тератури.

ƒќƒј“ ».
—¬я“ќ "ќЅ∆»Ќ »"

—качать реферат (64Kb)

—качать реферат (64Kb)

¬ступ ................................................................................................................... 4

¬ступ

¬исновки

—писок використаноњ л≥тератури.

ƒќƒј“ ». —¬я“ќ "ќЅ∆»Ќ »"

—качать реферат (64Kb)

ƒќƒј“ ».
—¬я“ќ "ќЅ∆»Ќ »"